«До розбору гарячих новин краще підходити з холодною головою», — подумали ми, беручись за цю тему.
На початку лютого Верховна Рада підтримала рішення звести на Хмельницькій АЕС два атомні реактори. Уряд дозволив «Енергоатому» придбати необхідне обладнання в недобудованої болгарської АЕС.
Коштовну закупівлю не обговорював тільки ледачий. Болгарський уряд виставив цінник у 602 мільйони євро. Остаточну вартість, за словами міністра енергетики Германа Галущенко, ще перерахують. Тим часом є інформація, що добудова реакторів обійдеться приблизно у 160 мільярдів гривень. Міністр енергетики запевнив: гроші з державного бюджету не братимуть, тривають перемовини з фінансовими установами щодо кредитування проєкту. З ким саме, Галущенко не уточнює.
Інформаційний гамір довкола ХАЕС трохи спав, тож час спокійно розібрати «за» і «проти» атомної енергетики, зважаючи на воєнні загрози.
Закупка року, що наробила галасу
Особливо обурило громадськість походження реакторів, адже обладнання болгарська АЕС успадкувала від «Росатома». Станцію біля містечка Белене почали зводити у 90-х, поступово проєкт перетворився на довгобуд, а з 2012 року будівництво заморозили. Реактори залишились у власності державної енергетичної компанії Болгарії.
Фото: capital.bg
Технологія, за якою працює обладнання, започаткована за радянських часів, навіть українські інженери до неї дотичні. Однак, як розповідає Артем Колесник, експерт з енергетичної політики громадської організації «Екодія», реактори, щодо яких точаться суперечки, походять із сучасної росії.
«Це обладнання виготовили в росії в період 2008–2016 років, а Болгарії передали у 2016 році. Пізніше Болгарія відмовилася від проєкту. “Росатом” подавав на них позов до Міжнародного суду, болгари програли, оскільки росія встигла виготовити для них ці реактори. Тепер Болгарія шукає, куди ж їх подіти».
Артем Колесник
Темою Хмельницької АЕС Артем займається, відколи з’явилася перша редакція сумнівного, на його думку, законопроєкту 11146. Автори документа наполягали: раз росіяни знищують українську енергосистему, б’ють по тепло- та електростанціям, потрібно швидко компенсувати генеруючі потужності, аби населення мало тепло і світло. Єдиним рішенням назвали добудову ядерних реакторів.
Торік напередодні голосування природоохоронні організації, серед яких «Екодія», «Екоклуб», Greenpeace Україна та «Хмельницький» енергетичний кластер, закликали Верховну Раду і президента не розглядати законопроєкт. Окрім російського походження реакторів, активістів непокоїли значні додаткові витрати на перевезення й адаптацію обладнання до інфраструктури ХАЕС. Понад те, заявлена вартість будівництва базувалася на техніко-економічному обґрунтуванні 2018 року (далі — ТЕО), і нині є так.
До екологічних ризиків активісти відносять негативний вплив на річку Горинь поблизу станції. Звідти підприємство бере воду для охолодження реакторів, це невід’ємний процес роботи АЕС. Однак водойма вже під загрозою. Торік дослідники Українського гідрометеорологічного центру відмітили маловодність Горині, як й інших приток Прип’яті. Подальше людське втручання може призвести до осушення річки.
І тоді, і сьогодні зауваження до проєкту закону висуває Головне науково-експертне управління Верховної Ради. Згадує і застаріле ТЕО, і відсутність даних про додаткові витрати, і що бракує документів, про які пишуть автори законопроєкту, — словом, є що доопрацювати.
Скріншоти: висновки Головного науково-експертного управління Верховної Ради
Законопроєкт 2024 року провалився через брак голосів, та вже на початку 2025-го депутати підтримали інший документ. Попри ті самі ризики, він дав зелене світло купівлі реакторів.
«Прийняли інший законопроєкт, відверто кажучи, з порушеннями. І це не особисто моя позиція, про це заявив юридичний відділ Верховної Ради. У документ, який стосувався абсолютно інших речей, внесли правки, які скасовували всі попередні положення законопроєкту, і прописали те, що дало право купити в Болгарії обладнання».
Артем Колесник
Фахівець говорить про законопроєкт №11392. Спершу в ньому йшлося про загальний розвиток енергетичної інфраструктури та спрощення господарської діяльності, зокрема, процесу встановлення сонячних електростанцій. На друге читання парламентарі отримали до голосування змінений документ: у тексті наголошувалося на необхідності зберегти достатній обсяг електроенергії та утримати прийнятні для населення тарифи. І можливо це — шляхом добудови нових атомних потужностей.
Другу версію закону Президент підписав, та це не є дозволом на будівництво. Подальші роботи можливі після ухвалення іншого законопроєкту: про вимоги до проєктування, розміщення та будівництва на ХАЕС. І, звісно, після оприлюднення нового ТЕО.
Скріншот: Закон України «Про придбання обладнання, необхідного для будівництва атомних реакторів N 3 та N 4 Хмельницької атомної електричної станції»
Чому ж похапцем взялися за купівлю реакторів?
Перемовини між Україною та Болгарією щодо купівлі реакторів тривають понад два з половиною роки. Весь час Болгарія відтерміновувала ухвалення остаточного рішення, а в березні спливає одразу два терміни. Перший — на можливість укласти договір купівлі/продажу реакторів. Торік у вересні болгарські депутати вчергове проголосували за продовження переговорів на шість місяців.
Добігають кінця й терміни експлуатації енергоблоків №1 та №2 Хмельницької АЕС. Перший відповідно до своєї ліцензії може працювати до 2027 року, другий — до 2034-го. Надалі їхню безпечність потрібно підтвердити.
Фото: Офіс Президента
Як пояснює Володимир Борисенко, завідувач відділення атомної енергетики Інституту проблем безпеки АЕС, в Україні атомні енергоблоки досить «дорослі». Середній термін експлуатації перевищив проєктні терміни і сягає 35–40 років. Для безпечної роботи станцій готуватися до вимкнення блоків варто заздалегідь. Та перш ніж вимкнути старі потужності, треба побудувати нові, інакше дефіциту електроенергії не уникнути.
«Чому 30 років слугують орієнтиром? Так визначили проєктувальники, коли зводили ці реактори у 80-х роках. У документах вказали: якщо протягом цього часу проблем з експлуатацією реакторів не буде, їх необхідно періодично перевіряти, щоби надалі гарантувати безпеку. Якщо корпус реактора та інші частини об’єкта відповідають технічним вимогам, експлуатацію можна продовжити ще на десять, 20, а то і 30 років. У світі є такі непоодинокі випадки, хоча ставлення фахівців неоднозначне. Допоки діючі енергоблоки не перейшли 40-річний рубіж, нам варто замислитися, чим їх заміщувати».
Володимир Борисенко
Зволікати немає часу, зауважують в «Енергоатомі». Через удари рф по енергетичній інфраструктурі наша залежність від імпорту електроенергії з ЄС суттєво зросла. У березні, за даними ExPro Electricity, Україна закупила на 11% більше електроенергії порівняно з лютим: 272 тисяч МВт/год. Намагання зменшити цю залежність і уникнути блекаутів — ще один аргумент на користь нових енергоблоків.
Добудова енергоблоків на ХАЕС може зменшити залежність від імпорту електроенергії, але не запобігає блекаутам
На це є кілька причин, пояснює генеральна менеджерка у сфері безпеки та стійкості аналітичного центру DiXi Group Олена Лапенко. Атомні станції не призначені для маневрування потужністю у відповідь на коливання попиту, це якраз провокує блекаути. Для стабільної подачі електроенергії потрібен мікс різних типів генерації: базових (атомної енергії) та високоманеврових (газопоршневі, тепло-, гідроелектростанції, відновлювальні джерела енергії). Якщо ж маємо нестачу потужностей маневрових, логічно спершу нарощувати їх, а вже потім розглядати інші варіанти.
«Роль ядерної енергетики у забезпеченні економічної стійкості має суттєві обмеження. По-перше, через високі капітальні витрати і тривалі терміни будівництва (10–15 років). По-друге, через складність залучення приватних інвестицій без державних гарантій. Хоч атомна генерація в Україні має нижчу собівартість, вона підтримується субсидіями та не включає повні витрати на зберігання радіоактивних відходів і виведення старих реакторів з експлуатації. Це викривляє економічну картину».
Олена Лапенко
Добудувати енергоблоки за 3–4 роки нереально
Щодо тривалості будівництва Міненерго публічно каже про три-чотири роки. Світова ж практика свідчить про інше: терміни збільшуються в процесі будівництва, як і кошторис. Подекуди вартість зростає вдвічі, а то і втричі від перших розрахунків.
«Ці проблеми повторюються буквально в кожному європейському чи американському проєкті. Найскладніше з першими блоками: багато зауважень виникає ще на етапі проєктування, це уповільнює темпи робіт. Наприклад, у Китаї в одному з проєктів до кожного енергоблоку було внесено приблизно 18 тисяч правок. Тому за два, три, чотири роки збудувати такі установки технічно неможливо, — пояснює Володимир Борисенко. — Якщо досвідченим компаніям це не вдавалося, що вже казати про Україну. Ми за останні 35 років жодного ядерного реактора не побудували (завершено добудову ЗАЕС-6 у 1995 році, ХАЕС-2 і РАЕС-4 у 2004-му). Бракує фахових інженерів, бракує сучасного практичного досвіду. Вірогідно, будівництво на Хмельницькій АЕС триватиме довше, ніж планує “Енергоатом”».
За найбільш оптимістичним сценарієм, добудова реакторів займе мінімум п’ять років, вважає директор Центру досліджень енергетики Олександр Харченко:
«Розмови про будівництво на ХАЕС ведуться понад рік, і за цей час не спромоглися навіть написати нове техніко-економічне обґрунтування. Документ, який потрібно подати у Верховну Раду, щоби дозволили будівництво, планують завершити в червні, каже “Енергоатом”. У мене виникає дисонанс: тобто ви хочете сказати, що за два роки спроєктуєте, напишете ТЕО, а за рік усе побудуєте? Це навіть не смішно, це брехня. Думаю, вони розуміють, але вперлися в цю позицію та активно її комунікують».
Такої нестачі електроенергії, як взимку, ми нині не відчуваємо, та ситуація в енергетиці нестабільна. Доводиться обмежувати постачання енергії бізнесам, бо маневрових потужностей бракує, а саме вони здатні компенсувати дисбаланс в енергосистемі.
У максимальному споживанні Україна потребує приблизно 20% від загальних потреб, каже Харченко, і додає: в ідеалі добре згенерувати ще бодай 4 ГВт, аби перекрити наявний дефіцит. На думку експерта, одна лише «атомка» тут не зарадить.
«Оскільки електроенергії не вистачає, треба терміново будувати нові потужності. Це можуть бути газоспалювальні технології, газопоршневі й газотурбінні установки. Вони будуються швидше, ніж атомні реактори. Заміна газоспалювального обладнання призведе до зменшення споживання газу на одиницю виробленої електроенергії. Все, що нині працює, неефективне. Коефіцієнт корисної дії наявних установок 22–25%, а сучасні газопоршневі й газотурбінні установки дають ККД до 90%».
Олександр Харченко
Питання вартості атомної та газової генерації — не на користь першої. За різними оцінками, вироблення атомної енергії на світовому ринку коштує 6 000–8 000 євро за МВт. Аналогічна газогенеруюча потужність, за словами Харченка, в середньому обходиться у 800–1 000 євро/МВт.
Краще впроваджувати технології, які вдасться швидко розгорнути, і це розподілені джерела енергії. Вони стійкіші в разі аварій, тож населення менше відчуватиме наслідки обстрілів. Тому сонячні та вітрові станції вважаються одними зі складових енергонезалежності громад в умовах війни. Генератори та сонячні панелі з акумуляторами можуть підтримувати роботу лікарень, водоканалів, інших критичних об’єктів, коли централізована мережа пошкоджена.
«Домогосподарства з власними сонячними станціями, участники енергокооперативів можуть отримувати нижчі рахунки за електроенергію та не залежати від коливань цін на паливо. До того ж відновлювальні джерела енергії не потребують постійної закупівлі чи добування сировини, як атомні станції — урану», — додає Артем Колесник з «Екодії».
Планується, що після запуску нових реакторів на ХАЕС Україна не лише збереже електроенергію за доступною ціною, а й вироблятиме загалом 6,4 ГВт і зможе продавати надлишок за кордон. Виглядає економічно вигідно, та чи цілком виправдано, враховуючи воєнні небезпеки? Маємо сумніви.
«Будівництво нових атомних електростанцій чи додавання потужностей, як збираються зробити на Хмельницькій АЕС, зробить її найбільшою централізованою атомною електростанцією в Європі. Це нелогічно з точки зору стійкості та ядерної безпеки. Насамперед потрібно децентралізувати виробництво електроенергії».
Ян Ванде Путте, експерт з ядерної енергетики та енергетичної політики в Greenpeace
Одна справа — побутові споживачі, а промисловості без атомної енергії… ніяк?
Заводам дійсно потрібна стабільна базова генерація, але й тут не атомкою єдиною. Артем Колесник згадує Німеччину, Фінляндію, Швецію, Індію, Австралію, де підприємства укладають контракти з виробниками ВДЕ, будують власні електростанції на відновлюваних джерелах або вдаються до зниження пікових навантажень — і це задовольняє виробничі потреби.
«Сучасні ВДЕ разом із системами накопичення енергії здатні забезпечувати надійне електропостачання великої потужності. Комбінація сонця й вітру з батареями може працювати подібно до базової, — каже Артем Колесник з «Екодії». — Атомна енергетика не дає гнучкості, потрібної багатьом промисловим процесам: реактори працюють у базовому режимі та не здатні швидко змінювати потужність, тоді як промислові споживачі цього потребують».
Експерт Greenpeace Ян Ванде Путте, продовжуючи думку, пояснює: «Чому ж досі живуть такі концепції, як “Нам потрібна базова потужність”? Бо виробники атомної електроенергії намагаються уповільнити зростання відновлюваних джерел енергії на ринках, де атомна має велику частку. Вони прагнуть захистити свої інвестиції в застарілі технології, які, серед іншого, ще й найбільш забруднюючі та небезпечні».
Чому невигідно інвестувати в атомну генерацію?
Показовою статистикою ділиться Володимир Борисенко: в 70-ті роки у світі щорічно запускали 40–45 енергоблоків. Сьогодні, каже науковець, темпи будівництва й запуску нових реакторів упали в десять разів. По світу одночасно будують не більше 50 енергоблоків, а запускають п’ять-шість на рік. Спад передусім зумовили аварії на атомних станціях: у 1979 році на американській АЕС у штаті Пенсильванія, у 1986-му на Чорнобильській станції та на Фукусімі у 2011-му.
«Після аварії на Фукусімі до питань безпеки забудовники ставляться скрупульозно, навіть досвідчені компанії не поспішають запускати реактори. З найсвіжіших прикладів — два американські енергоблоки АP1000 компанії Westinghouse на АЕС Vogtle будувала 11 років. Два заплановані енергоблоки АP1000 на АЕС Summer вони так і не побудували: значно перевищили заявлені терміни здачі об’єкта, вартість будівництва сильно подорожчала. Планували збудувати два реактори за 15 мільярдів доларів, по факту це обійшлося б у понад 30 мільярдів, тому проєкт зупинили».
Володимир Борисенко
Побоювання щодо небезпеки атомних реакторів мотивувала уряди розвивати альтернативні джерела енергії. 2010-ті стали бумом сонячної та вітрової генерації.
Відновлювальні джерела енергії дешевшають
Аналітики International Renewable Energy Agency підрахували, що за останнє десятиріччя розвиток акумулюючих потужностей позбавив атомну енергетику конкурентної переваги: можливості безперервно виробляти електрику.
Згідно з графіком, від 2000 до 2020 року вироблення «зеленої» енергії у світі зросло в 3,7 рази — зі 754 ГВт до 2 799 ГВт. До прикладу, витрати на електроенергію сонячних панелей зменшилися на 85%. Різкому падінню цін сприяло вдосконалення технологій і конкурентоспроможні ланцюги поставок.
Переклад інфографіки International Renewable Energy Agency
Звернімося до свіжішої статистики. Минулого літа фінансова компанія Lazard опублікувала дослідження вартості електроенергії з різних видів традиційної генерації та відновлюваних джерел. За підрахунками аналітиків, електроенергія атомних станцій виявилась однією з найдорожчих, а сонячні та вітрові проєкти стрімко дешевшають.
«За 2023 рік встановлена потужність ВДЕ (без урахування гідроелектростанцій) зросла на 460 ГВт (+14%) і досягла 3,9 ТВт. Це становить 43% генеруючих потужностей світу. Уже в середині 2024 року потужність лише сонячних станцій у світі майже в п’ять разів перевищувала сумарну потужність атомної енергетики — близько 2 ТВт проти 367 ГВт.
Якщо ж оцінити глобальне зростання виробництва ВДЕ, то цифри справді неймовірні: торік відновлюючі джерела енергії додали в світовому енергоміксі 460 ГВт. Тоді як атомні станції в кращому випадку дають 1 Гвт на рік. Це доводить: інвестиції у ВДЕ окупаються значно швидше», — ділиться даними Артем Колесник.
Попри економічні переваги відновлювальних джерел, десятиріччями «атомка» закривала значну частку потреб в електроенергії
Хоча розвиток ВДЕ ніхто не заперечує, у 2022 році передові країни різко змінили курс. На конференції ООН зі зміни клімату ухвалили Декларацію про триразове збільшення ядерної енергетики до 2050 року. Ініціативу Atoms4NetZero підтримали США, Велика Британія, Японія, ОАЕ, Канада, кілька країн Євросоюзу. Серед підписантів є й Україна. Пізніше доєдналися Сальвадор, Казахстан, Кенія, Косово, Нігерія, Туреччина.
Мета — зменшити викиди парникових газів. Що більше вони нагрівають Землю, то відчутнішими є наслідки зміни клімату, і мова не про мінливість погоди. Тривалі посухи та нестача води, пожежі, підвищення рівня моря, повені, танення полярних льодів, шторми і скорочення біорозмаїття — це все впливає на врожайність. Для багатьох країн агропродукція залишається прибутковою для експорту. Тож аби не погіршувати стан клімату та економічне становище, потрібно зменшувати «вуглецевий слід».
Значні викиди CO₂ походять від видобутку і спалювання викопного палива на вугільних електростанціях. Атомні можуть їх замінити і, стверджують учасники Atoms4NetZero, досягти кліматичних цілей. Того ж 2022 року Європарламент визнав атомну енергію такою, що може бути екологічно чистою — із дотриманням на АЕС жорстких вимог.
Екологічні ж спільноти застережують: інвестиції в атомні електростанції, навпаки, призведуть до затримки зменшення викидів парникових газів. І ось тут чимало цікавого
Прихильники ідеї «мирного атома» пропагують «екологічність», але не враховують повний ядерний цикл, видобуток і збагачення урану, непрямі викиди CO₂ під час виробничих процесів. Найбільше викидів припадає на виробництво ядерного палива: видобуток, подрібнення, очищення уранової руди, збагачення урану, хімічні операції. Шкідливими викидами супроводжується будівництво реактора, транспортування палива до майданчика АЕС, зведення сховищ радіоактивних відходів і демонтаж старих реакторів.
Відновлювальні джерела теж не позбавлені викидів вуглецю, але з удосконаленням технологій їх вдається зменшувати. Узагальнений аналіз показав: життєвий цикл АЕС виділяє в середньому вшестеро більше CO₂, ніж вітрові електростанції, та удвічі-утричі більше, ніж сонячні.
Атомні станції, які нібито мають допомогти справитися зі змінами клімату, самі ж від змін потерпають
Утворення енергії на АЕС — вкрай енергоємний процес. Для охолодження реакторів зазвичай використовують річкову воду, будують для цього окремі резервуари. Торік у серпні у Франції через екстремальну спеку керівництву електроенергетичної компанії Électricité de France довелося зменшити потужності та стримувати видобуток енергії на одній з АЕС. А все тому, що водойма поблизу станції перегрілася, що зробило воду непридатною для охолодження реакторів.
У вирішенні кліматичної кризи атомна енергетика — надто дороге зволікання
За оптимістичних прогнозів науковців, атомні станції з новими, нехай більш екологічно дружніми технологіями, почнуть виробляти електроенергію з низьким рівнем викидів лише у 2035 році. Це вже запізно, адже кліматична ціль ЄС визначена до 2030-го.
В Україні зважаймо на воєнний час. Як би слушно не звучали аргументи на користь ВДЕ, маємо рахуватися з тим, що більше половини електроенергії в Україні забезпечує саме атомна генерація. Інше питання, що країна має бути готова до можливих наслідків воєнних і терористичних дій на АЕС. Наші атомні станції вже зазнавали обстрілів і досі є об’єктами терористичних провокацій рф. Від повторних атак ніхто не застрахований.
Утім, політичне «добро» на купівлю реакторів вже є. Ймовірно, від проєкту ХАЕС уряд не відмовиться, запустити нові реактори можуть, незважаючи на ризики. Тож треба передбачити заходи безпеки.
Фото: Офіс Президента
Як зробити АЕС стійкою в умовах війни?
На Запорізькій АЕС після численних російських ударів і пошкоджень ліній електропередач реактори працювали в режимі холодного зупину. В цей час паливо в активній зоні установки оходжують, електроенергія не виробляється. Коли постало питання радіаційної безпеки й діяти довелося швидко, це виявилось єдиним оптимальним варіантом.
Проте часто вдаватися до цього не варто. У стані холодного зупину реактор не може перебувати довго, якщо під’єднаний до живлення. Постійне незаплановане перемикання виснажує обладнання та може викликати несправності, що ускладнить ситуацію з дотриманням безпеки.
До того ж після аварійного відключення повернути електроенергію з АЕС в єдину енергетичну систему країни важко, це вимагає часу. Через простої ми втрачаємо і без того недостатні обсяги електроенергії. Життя в умовах війни змушує замислитись про інші можливі рішення для підтримки роботи атомних станцій, безпечні для людей.
Спочатку захист, а потім виробництво електроенергії
Пріоритетним має бути захист працівників АЕС. Від персоналу до керівництва — всі повинні знати, як діяти в разі небезпеки, як спілкуватися з військовими, ДСНС, як сповіщати населення.
Щодо фізичної безпеки самої станції — щонайменше на підприємстві мають бути резервні системи електроживлення на кшталт генераторів. Адже росіяни вже неодноразово били по лініям електропередач, і нині загроза не зникла.
Досвід України — уроки для ЄС
Тренд на «атомку» деякі країни пояснюють просто: АЕС розглядають як перехідний етап від традиційної енергії з викопного палива до альтернативних джерел — сонця, вітру, біогазу. За великим рахунком таким державам теж слід зважати на військові ризики, незалежно від місцезнаходження.
«Європа жила ілюзією, що світ безпечний, що таких війн, як Друга світова, вже не буде. Але напад росії на Україну підтвердив інакше. Тому будь-який новий атомний проєкт і в нас, і у країнах ЄС має враховувати цю реальність. Державам слід задуматися про внесення змін до національних законодавств і вживати запобіжних заходів, якщо АЕС знаходитиметься під загрозою ракетної атаки, захоплення або іншого виду ядерного тероризму», — вважає Артем Колесник.
На думку фахівця, у міжнародних дискусіях про будівництво атомних електростанцій перед урядами має постати питання: чи готові вони взяти відповідальність за ризики в разі військових дій? І тут досвід України може стати у пригоді Євросоюзу.
«Український досвід останніх трьох років війни принципово важливий для світової атомної промисловості, особливо для ЄС. росія вже вчиняла диверсії на морі, пошкоджуючи лінії зв’язку, і може вдатися до цього на суші. Атомні станції є найбільш вразливими промисловими установками в ЄС. Вони вважаються “сидячими качками”, які дуже легко перетворити на зброю масового знищення. Проблема в тому, що у власне знищення інколи вкладається навіть не ворог, а сама ж країна, коли бере курс на розбудову атомних станцій».
Ян Ванде Путте
