У свіжому епізоді подкасту «Меморіалізація війни» на Радіо «Накипіло» говоримо про воєнний злочин, а саме — масове вбивство російською армією українських полонених в Оленівці. Порушили також питання потреби започаткувати пам’ятний день на державному рівні, коли ми вшановуватимемо страчених росією військовополонених. Чому такий день важливий для родин полонених? Чи буде внесено зміни до календаря пам’ятних дат і хто над цим працює? Про це слухайте в подкасті.
У ніч проти 29 липня 2022 року в Оленівській колонії, куди після гарантованої евакуації з Азовсталі росіяни перевезли понад тисячу захисників гарнізону Маріуполя, сталися два потужні вибухи в одному з бараків. Українське слідство вже довело: це не були удари — термобаричні вибухи пролунали всередині приміщення.
Розслідування цієї справи просувається дуже повільно. У цьому зізнаються у Генпрокуратурі. Про це також кажуть і члени родин полонених в Оленівці, які об’єдналися у спільноту, щоби тримати це питання під контролем, бодай якось рухати процес і нагадувати про страшну подію. У бараку було майже 190 людей, але, оскільки триває розслідування, цифри не остаточні, сказала голова громадської організації «Спільнота Оленівки» Олександра Мазур.
«Наша спільнота налічує приблизно 160 родин. Ми зібралися після того, як у січні 2023 року розформували місію ООН. Доти ми сподівалися на проведення міжнародного розслідування. Тоді ж ми усвідомили, що тема Оленівки може взагалі зникнути на тлі інших трагедій. І не буде ні розслідування, ні уваги суспільства».
Олександра Мазур.
Тієї ночі загинуло щонайменше 50 українських військовополонених з Азовсталі. Як стверджує українська влада, росія організувала масове вбивство полонених, щоби звинуватити й дискредитувати українські сили. За даними Офісу Генпрокурора України, попередньою причиною вибуху в будівлі могла бути термобарична зброя.
Тим часом в ООН вирішили розформувати місію зі встановлення фактів в Оленівці Донецької області, де загинули полонені українські військовослужбовці з Азовсталі. Ухвалили таке рішення через неможливість доставити експертів до місця події: «Місія не отримала потрібних гарантій безпеки й доступу».
Українська влада також не раз закликала Міжнародний комітет Червоного Хреста відправити до Оленівки гуманітарну місію. Там кажуть, що готові відправити представників до Оленівки, але їх не допускали. Родичі полонених військовослужбовців обурені бездіяльністю міжнародних організацій і намагаються самі робити все, що їм до снаги, щоби принаймні започаткувати пам’ятну дату, яка не дасть забути про закатованих росією, сказала Олександра Мазур.
«Напередодні перших роковин трагедії в Оленівці ми побачили в соцмережах анонс молодіжного фестивалю. Звернулися до організаторів, щоб вони перенесли дату проведення заходу, але вони пояснили, що не можуть змінити її напередодні. Урешті, ми погодилися, бо вони збирали великі гроші на допомогу армії. Але неприємно, що люди забули про перші роковини масової страти в Оленівці. Ми бачимо, що цю дату пам’ятає дуже маленьке коло людей. Цього року фестиваль перенесли на інші дні. Ми зрозуміли, що уваги бракує не тільки міжнародної, але й усередині України. Попри те, що ми намагалися порушувати цю тему в інформаційному просторі, усе одно цього замало. Тому ми вирішили зафіксувати цю дату в національному календарі пам’ятних дат».
Олександра Мазур.
Спочатку дружина полоненого, який постраждав унаслідок масової страти в Оленівці, зареєструвала петицію з вимогою, щоби 28 липня оголосили пам’ятним днем жертв теракту в Оленівці. У вересні 2023 року ця петиція набрала потрібні 25 тисяч голосів. Відтоді представники ГО «Спільнота Оленівки» не отримали жодної відповіді, а петиція ще й досі перебуває у статусі «На розгляді».
Зі 193 «азовців», що перебували в тому бараку, загинуло 54. Майже сотня зазнала поранень. Більшість із них досі у в’язницях росіян. Окупанти віддали в Україну лише тіла загиблих.
«Немає удосталь свідчень, щоб відтворити повний список людей, які перебували в бараку в момент теракту. Досі триває розслідування, чи точно всі ті люди перебували в бараку…», — розповіла Олександра Мазур.
Уже два роки теракт в Оленівці розслідує Генеральна Прокуратура України. Оскільки на місце вибухів росіяни і тоді, і сьогодні не пускають навіть міжнародних експертів, українські слідчі ґрунтуються суто на свідченнях тих, хто вийшов із полону. За рік оголосили тільки про підозри двом керівникам колонії, які віддали підлеглим наказ не надавати допомогу пораненим після теракту «азовцям». Потерпілі, які вижили в «бараку 200», — Крафт і Сергій — у матеріалі кореспондентки ТСН Аліни Лісової розповіли, що в момент вибухів міцно спали. Тіла обох тоді прошило шматками заліза.
Цей теракт росіяни готували заздалегідь. Коли в травні 2022-го захисників Маріуполя забрали в полон, більшість із них розмістили в приміщеннях колонії в Оленівці. Але за кілька днів до теракту почали велике переселення. Створили списки зі 193 «азовців» і перевели в барак на промзону, який не був схожим на житлове приміщення. Крафта й Сергія обміняли восени 2022-го. Чоловіки розповіли, що після вибуху всі, хто міг рухатися, почали вибігати з барака й виносити поранених. Далі рвали рабицю і намагалися дістатись головних корпусів Оленівки. Але по периметру вже стояли росіяни.
Учасниці спільноти й далі борються за визволення захисників Азовсталі з полону. Зокрема, організовують мітинги в різних містах країни та спілкуються з медіа. Голова ГО «Спільнота Оленівки» Олександра Мазур сказала: головне, щоб українське суспільство не забувало про цей жорстокий злочин росіян. Тож зверталися по допомогу й до нардепів, щоби з’явився ще один національний день скорботи.
Директор Інституту національної пам’яті Антон Дробович пояснив, що національний календар пам’ятних дат оновлюватимуть, але досі тривають дискусії, які саме дати додаватимуть, оскільки трагедій дуже багато.
«Нині активно обговорюємо увіковічнення дати, пов’язаної з Оленівкою, де росіяни вбили українських військовополонених. Триває дискусія про дату — це нормальний процес формування календаря пам’ятних дат під час війни, яка триває. З державного погляду ми даємо майданчик, ініціюємо обговорення, збираємо фахівців — як істориків, так і представників ветеранської спільноти, родин загиблих чи військовополонених, щоб напрацювати оптимальне рішення. Формати круглих столів, на яких ми обговорюємо ці дати, що стануть частиною майбутнього календаря, — це, на нашу думку, удале рішення», — переконаний директор Інституту нацпам’яті.
Водночас, сказав Антон Дробович, є певний механізм внесення змін до календаря пам’ятних дат, бо війна змінила й цей процес. Проте історик запевнив, що результат буде, тож над змінами варто працювати і фахівцям, і спільнотам.
«Ми напрацьовуємо пам’ятні дати. Зокрема, є громадські організації, які виступили з пропозицією пам’ятної дати та спеціального вшанування, наприклад, усіх військовополонених вивішуванням спеціального прапора пам’яті військовополонених. Тобто є дати, які синхронізуються з певним спеціальним ритуалом».
Антон Дробович.
На думку історика, цей ритуал може бути визначено в окремому законі або постанові уряду. Він навів для прикладу обговорення, які нині тривають про затвердження постанови уряду стосовно хвилини мовчання.
Антон Дробович уважає, що поруч зі стандартним напрацьованим механізмом щорічного формування та затвердження Верховною Радою постанови про пам’ятні дати на наступний рік під час війни потрібно відпрацювати інші процедури.
«Наразі готового календаря пам’ятних дат немає. Але всі ми розуміємо, що підрив Каховської ГЕС, атака по “Охматдиту”, теракт в Оленівці, звільнення Київщини від росії або визволення Херсона — це ті події, які формуватимуть новий календар війни», — підсумував директор Інституту національної пам’яті.
Голова ГО «Спільнота Оленівки» Олександра Мазур переконана: важливо, щоб українці пам’ятали факт цинічної страти військовополонених росією і знали, на що здатен ворог.
«Ми будемо збирати всі матеріали про катування і страти в російському полоні. Зокрема, щоб нас чули іноземці, адже нам важлива їхня підтримка й важливо, щоб вони розуміли, хто напав на Україну, який менталітет у цієї армії. Передусім ми повинні мати спільне розуміння того, яка це війна й хто саме воює проти нас. Тобто ми не повинні плекати ілюзій стосовно ворога. Постійні страти й катування полонених — це черговий доказ того, що стратегія російської армії — воєнні злочини», — зазначила вона.
Так згадують про події в Оленівці ті, кому вдалося вижити, у сюжеті ТСН:
— До них підбігають хлопці, які більш-менш цілі, і просять якісь медикаменти, просять бинти, просять викликати швидку для допомоги. Вони, зрозуміло, нічого цього не дають і не роблять. Навпаки, відганяють їх від паркану. Я чую постріли в повітря — один чи два (точно вже не пам’ятаю) — і крики всім вийти на алею.
— Там помирали хлопці, там усе було в крові. П’ять наших хлопців померло просто біля того паркану.
— Мені важливо, щоб не забували факт саме цієї ситуації, що вона так сталася, що це просто цинічна страта військовополонених, що росія на це здатна, щоб це залишилося в історії.
— Якщо буде змога усіх їх переловити й засудити, хай вони здохнуть там, у тих тюрмах. Я не знаю, може, повісять їх там. Але, звісно, мають нести покарання за все це.
