Про тисячу днів незламності у війні, що триває уже десять років, цими днями говорили дуже багато. Однак, на жаль, наша психіка не завжди може залишатися незламною. Час і випробування впливають на наш стан та якість нашого життя.
Що відбувається з нами на третьому році повномасштабної війни? Найголовніше, що, думаємо, помітили всі, — це виснаження, передусім емоційне. Унаслідок емоційного виснаження ми маємо вже зміни в реагуванні на те, що відбувається, проблеми в комунікації та поляризацію.
Емоційне виснаження поєднується зі збіднілістю емоцій, навіть до рівня оніміння. Тоді ніякі новини вже не викликають співчуття. Утома від співчуття — феномен, що тією чи тією мірою відомий кожному українцеві. І це нормально. Наші емоційні ресурси не безмежні. Час і постійна травматизація руйнівні для нашої психіки. Щоб захиститися, доводиться стати черствішими та споглядати за життям відстороненіше. Тож гучність емоцій, емпатії та співчуття просто знижується, а стосовно деяких емоцій навіть вимикається.
Тривалий та безперервний стрес призводить до змін і на рівні тіла. Природою передбачено адаптування до стресу за допомогою гормонів. Так, у відповідь на стрес виробляється кортизол. Надлишкове вироблення кортизолу, яке майже невідворотне в умовах війни, зі свого боку знижує рівень дофаміну й серотоніну, а це — основа для депресивних розладів, розладів сну та тривоги. Часто розв’язати таку проблему можна тільки за допомогою медикаментозної корекції.
Сильного впливу зазнає також наша розумова діяльність. Когнітивна втома від нестачі сну, вимушеної потреби діяти в умовах тривоги й непередбачуваності спричиняє труднощі у виконанні звичних повсякденних завдань і суттєво впливає на ефективність та продуктивність.
Прив’язка до зовнішніх факторів, які до того ж неможливо ніяк передбачити та спланувати, як-от обстріл або тривога, потреба змінити місце перебування або проживання, забирає у нас як бажання планувати, так і енергію діяти спонтанно. Це може створювати передумови для соціальної ізоляції та втрати як цікавості до людей, так і до самого життя навколо. Пошук умовно безпечного місця може обернутися потраплянням у пастку.
Щоб і далі бути стійкими, нам обов’язково потрібно відкрито подивитися на ті зміни, що відбуваються з кожним із нас у ненормальних кризових умовах, на тлі яких триває наше життя. Можемо бути корисні іншим тільки тоді, коли маємо вдосталь сил для цього, адже кисневу маску завжди спочатку варто надіти на себе. Сьогодні як ніколи не варто забувати про це.
