Плавчиня Катерина Садурська родом із Миколаєва, але все її професійне спортивне життя — у Харкові. Вона донині тут тренується та навчає фрідайвінгу інших. Останні два роки Катерина встановлює рекорд за рекордом у найскладніших дисциплінах фрідайвінгу (UPD: 25 листопада на міжнародних змаганнях у Домінікані Садурська встановила новий рекорд: стала першою жінкою у світі, яка досягла глибини 82 метри).
Про здобутки, плани та як спорт став філософією її життя, спортсменка поділилися в інтерв’ю для «Накипіло».
Після змагань я ще не видихнула, тільки на Новий рік повноцінно відпочину
До чемпіонату світу із занурення на глибину в мене була значна перерва. Влітку я готувалася до басейнових змагань, це інша дисципліна. Фактично мала два місяці, щоб адаптуватися до глибини, звикнути до холодної води та іншого обладнання.
У мене був товщий гідрокостюм і більше грузів, що робить підйом на поверхню важчим. Тут кожен грам має значення, особливо в зануренні без ласт, де я встановила рекорд. Ще й сам по собі чемпіонату світу — велика відповідальність, емоційно додатковий тиск. Плюс фізична втома, бо намагаєшся викладатися на повну.
Та попри все, я щаслива і приємно здивована, що мені вдалося додати рекордних два метри і зробити це на 15 секунд швидше, ніж торік. Для фрідайверів подібні глибини — це «нова територія». Класно відчувати себе першопроходцем.
Наступні змагання — наприкінці листопада, у Домініці. На них особливих планів не маю, це відновлювальний збір, можливість ще трохи попірнати в глибину. В якості бонуса — можна зустріти китів. Мені завжди цього не вистачало, адже фрідайвінг — це не лише спортивні досягнення, а ще й дослідження підводного світу.
Поки не мала змоги спеціально кудись поїхати, аби попірнати з морськими жителями. Були короткі зустрічі з китовою акулою, скатами, рифовими акулами, черепахами, дельфінами. Але моя мрія — попірнати з косатками.
Інколи за кордоном питають: «А що, у вас досі війна?»
За останній рік помітила: у західних ЗМІ значно менше пишуть про Україну. Не так багато людей за кордоном, принаймні серед тих, кого я зустрічала, слідкують за нашими новинами, особливо якщо війна безпосередньо їх не стосується.
Але я все одно чую багато слів підтримки. Після останнього рекорду під час нагородження, коли лунав наш гімн, я не стримала сліз. До мене підійшли люди і сказали, що ця перемога — сильний приклад усьому світові. Це нагадування не тільки про те, що війна в Україні триває, а й про ціну, якою ці перемоги даються.
Потрібно вчитися бути «тут і зараз», жити, планувати, але налаштуватися на довгий марафон
Спочатку мені, як і всім, здавалося, що війна швидко мине. От ще трохи піднажмемо, і весь цей жах закінчиться. Але нині я розумію: війна — це марафон, і щоби пробігти його, треба бути в ресурсі. Якщо постійно думати, скільки залишилося часу до перемоги, ресурс витрачатиметься дарма. Потрібно вчитися бути «тут і зараз», жити, планувати, що можемо, допомагати і працювати на Перемогу, коли б вона не настала.
Важливо пам’ятати про силу маленьких кроків. У фрідайвінгу інколи в мене виникає відчуття, немов я крапля в безмежному океані, ніби в ньому ти — ніщо та одночасно щось, що може призвести до змін. Тому я вважаю, кожен на своєму місці є ефективним. Поодинці ми — краплинки, а разом здатні створювати максимально корисні «хвилі».
Мрію про більшу команду: щоб і тренер зі мною їздив на змагання, і фізіотерапевт
Не скажу, що медійність сильно вплинула на моє життя. Найважче, мабуть, поки інфопривід свіжий, робити все й одразу: давати інтерв’ю, тренуватися, готуватися до змагань. І все це — із постійними переїздами.
Торік змагання йшли одне за одним, я перебувала в іншому часовому поясі, а треба було спілкуватися з журналістами. Якось довелося прокидатися вночі, аби встигнути на дзвінок. Тепер співпрацюю з PR-агенцією. Всю організаційну частину вони взяли на себе, за що я дуже вдячна. Це займало багато часу й сил, а зараз усе розплановано, я приходжу на інтерв’ю та спілкуюся з журналістами. Є час на особисті справи.
Круто, коли поруч така команда, і я мрію про ще більшу: щоб і тренер зі мною їздив на змагання, і фізіотерапевт, бо це важливо для якісного відновлення. У різних країнах щоразу доводиться нового шукати. Не завжди потрапляю на перевірених людей, а це ризик. Якщо локація віддалена, як, скажімо, на Багамах, там взагалі майже нічого немає, який там фізіотерапевт.
Мені цікаво розширити свою команду. Сприймаю це як гру, бо це теж свого роду нова територія. Спортивний маркетинг в Україні тільки починає розвиватися.
Увага — річ мінлива. Я займаюся фрідайвінгом не заради популярності, а тому, що мені це подобається
Бачу позитивний фідбек аудиторії, це мотивує. На жаль, у нас небагато хороших новин, а на тлі війни спортивні перемоги українців і українок — наче ковток повітря з мирного життя. Багатьом це додає позитиву, енергії. Після останнього рекорду чимало людей писали мені особисто в соцмережах, що їх це надихнуло. Для мене це додатковий привід продовжувати.
На користь фрідайвінгу я поставила на паузу всі інші ролі: дружини, підприємиці, дочки, подруги
Весь рік я провела в подорожах: їздила на збори, змагання, мало була вдома. Свідомо поставила на паузу розвиток бізнесу. Із 2020 року маю бренд купальників SAO, стартувала з ним у ковід і до повномасштабного вторгнення робила перші кроки в підприємництві. Почало щось виходити, та війна все змінила. Але тішить, що завдяки нашій невеликій команді вдається підтримувати роботу та відшивати класний продукт у прифронтовому Харкові. Дуже радію, коли зустрічаю когось у наших купальниках в басейні чи за кордоном.
Бачу потенціал, але поки — у пошуку рішення, як поєднати бізнес із фрідайвінгом. Спорт став пріоритетом, весь ресурс віддаю йому. Фрідайвінг вимагає бути найкращою версією себе, бо інакше нічого не вийде. Аби тримати нинішній темп і пережити тренувальний сезон, потрібно бути активною, здоровою, сильною, мотивованою.
Звісно, рекорди неабияк заряджають, але інколи в голові промайне думка: «Навіщо я це роблю?». Щороку відповідь змінюється, але останні років п’ять — це про любов до самого процесу, до внутрішніх трансформацій. Подобається результат від занять фрідайвінгом і можливість поділитися. Надихають українці, бо так, як ми продовжуємо жити та розвиватися в нинішніх обставинах, певно, не здатен ніхто.
Пірнаючи на значні глибини, я поєдную атлетичну складову та духовний, ментальний розвиток, самоаналіз. Це стає в пригоді як на змаганнях, так і в житті. Зрештою, після тривалих навантажень життєві виклики я сприймаю легше.
Неможливо підкорити глибину, а от «подружитися» з нею цілком можна
Фрідайвінг — це не про екстрим, як багато хто вважає, а навпаки, про спокій. Тут своя філософія: прийняття, терпіння, розуміння законів природи, реалізація внутрішнього потенціалу. Неможливо підкорити глибину, а от «подружитися» цілком можна. Найкращі занурення відбувалися не через надзусилля (хоча були і такі), а через прийняття. Ти робиш, що можеш, із тим, що маєш, і просто дозволяєш всьому відбуватися, береш глибину, до якої готовий.
У мене є спортивні цілі, до яких я прагну, та все ж намагаюся отримувати задоволення в процесі. Під час тренувань напередодні чемпіонату світу в Греції увійшла в такий класний ритм, так подобалося тренуватися, що часом не хотілося змагань, нервів, переживань. Тренуватися на глибині — це вже велика нагорода і приємні відчуття.
Наскільки можливо, у спорті намагаюся не пережимати: не ставити досягнення важливіше, ніж самопочуття та здоров’я. Коли через помилки трапляються травми, це знак: ага, треба передихнути. Даю навантаження поступово, розширюючи зону комфорту. Перемоги — це класно, але треба ще й просто жити життя.
У фрідайвінгу багато працюють із дискомфортом
Уявімо, ви хочете затримати дихання. Через певний час виникає бажання зробити видих-вдих, зумовлене збільшенням в організмі концентрації вуглекислого газу. На затримці дихання CO₂ продовжує накопичуватися і стимулює потребу дихати. Це можна відчути, як скорочення м’язів діафрагми.
Зазвичай люди думають, що їм бракує кисню, і на цьому їхні можливості закінчуються. Насправді ж це тільки початок, бо кисню в нас якраз ще достатньо, і тривалий час ми здатні не дихати. Звісно, все залежить від стану здоров’я, рівня тренованості та наскільки довго людина може перебувати у стані дискомфорту.
Для пірнання на затримці дихання наше тіло має адаптаційні механізми: уповільнення частоти серцевих скорочень чи прилив крові від кінцівок до життєво важливих органів. Це дозволяє затримувати дихання надовше й пірнати глибше. Під час тренувань працюємо, аби цей механізм вмикався швидше і сильніше. Підготовка комплексна: тренування в басейні, залі, на глибині, ментальна частина — візуалізація, медитація.
Для підтримки фізичного та ментального здоров’я фрідайвінг — те, що треба
Цей спорт доступний усім. Якщо подивитеся чемпіонати світу, побачите, як спортсмени в 50, 60 і в 70 років пірнають, дехто навіть на 100 метрів. Для цього необов’язково плавати все життя. Будь-які глибини можна брати по-різному: поступово, довго чи швидко. Головне — знайти власний темп і те, що буде приваблювати вас у фрідайвінгу.
Робота з диханням позитивно впливає на всі системи організму, перебування у воді допомагає зняти стрес. Це ще й дуже соціальний спорт, адже ми ніколи не пірнаємо наодинці, тільки з досвідченим напарником, якому довіряємо.
Спеціалізовані школи з фрідайвінгу є в Києві, Харкові, Львові, Дніпрі. Одесі. У Харкові, до речі, за час повномасштабної війни спільнота фрідайверів помітно збільшилися. Як на мене, це одна з найсильніших фрідайверських шкіл в Україні. Приблизно 20 спортсменів тренуються постійно, і це багато, враховуючи безпекову ситуацію в місті.
Фрідайвінг сам мене обрав
Було багато варіантів, де я могла би зустріти новину про повномасштабну війну: вдома, десь в Європі, в дорозі. Але я опинилася в «мецці» фрідайвінгу, в Дахабі, з усім необхідним обладнанням. Там проводила навчальний курс із фрідайвінгу, а 27 лютого мала повернутися додому. Думала залишитися в Єгипті на тиждень, потренуватися для себе, але почалася війна…
Я чотири місяці провела в Єгипті. Фрідайвінг виявився єдиним, що я могла робити і для підтримки емоційного стану, і для елементарного виживання в чужій країні. Пішла працювати в місцевий фрідайвінг-центр. Є такий персонал — safety — фрідайвери, які на змаганнях і тренуваннях пірнають за учасниками та зустрічають їх на глибині. Я була таким safety, мала багато занурень протягом дня, неглибоких, та фізично виснажливих.
Попри втому, відчувала голод до глибини. Раніше я не мала змоги так багато часу проводити на морі, тож роботу поєднувала з тренуваннями. Щодня робила глибоке занурення, і за чотири місяці «розпірналася» з 60 до 85 метрів. Протягом року додала ще кілька метрів. Це дозволило мені у 2022 році двічі стати чемпіонкою світу. Того ж року я брала участь у басейнових чемпіонатах світу, де оновила практично всі національні рекорди. «Напевно, треба дати шанс фрідайвінгу», — подумала я, раз так добре пішло.
Ці перемоги не лише для мене виявились приємною несподіванкою, а й для всієї України. Фідбек глядачів був потужніший, ніж за перемоги в синхронному плаванні, а їх в України чимало. Я звикла трохи недооцінювати те, що робила, але відтоді побачила, що мої здобутки мають значення для багатьох людей. Із початком повномасштабної війни я відчула, що є частиною чогось більшого. Хочу бути корисною своїй країні.
