Історія однієї родини
Михайло та Ольга сміються, що нібито одружилися зовсім недавно: 18 років. У них велика родина, кішки, собаки, але своїх дітей немає. Не було.
Як все починалося: перші думки про усиновлення
Перші думки щодо всиновлення у подружжя з'явилися ще 12 років тому. Вони починали цей процес декілька разів, але з різних причин він зупинявся. Та нещодавно Михайло та Ольга повернулися до цієї ідеї, розповідає жінка:
«Я часто їздила до дитячого будинку, проводила якісь програми, спілкувалася з діточками. Але все не наважувалась на цей крок. У моєї подруги двоє діток усиновлених. Вона заснувала клуб, де зустрічалися усиновлювачі чи ті, хто хочуть прийняти дитину в родину. Я туди ходила зрозуміти, чи потрібно нам це, знайти відповіді на власні запитання. Це нас теж підштовхнуло. А потім, коли прийшла смс-ка “Чужих дітей не буває”, — це такий знак був, що потрібно».
Михайло ж згадує власний момент, коли остаточно зрозумів, що готовий на всиновлення дитини:
«У мене є друг Віталій Ківеренко, вони разом із Віталієм Фалієм взяли відповідальність доглядати та піклуватися про дітей, батьки яких загинули на війні. Віталік мені запропонував провідати ці сім'ї, зібрати подаруночки для них. Просто з'їздити й побути поруч..
І тоді я, побачивши цих дітей, зрозумів: ти їм ніколи не заміниш батька. Ніколи, що б ти не робив. Але ти можеш подарувати їм трохи надії, любові та відчуття захищеності й непокинутості».
Як готувалися до батьківства
До батьківства Михайло та Ольга готувалися відповідально: проходили навчання, працювали з психологом. З теплом і вдячністю вони згадують тих, хто були поруч у цей період: це Харківська соціальна служба, дитячий відділ ООН в Україні (ЮНІСЕФ), фонд «Рідні».
«Коли приходить дитинка у родину, хочеться навести красу вдома. То ми зараз доробляємо ремонт, готуємо кімнати, вибираємо ліжечка. А також працюємо над емоціями. Тому що повинна бути адаптація і в діточок, і в нас. Хочеться, щоби коли дві дитинки наші, синочок і донечка, прийдуть до нас у родину, не нашкодити їм, а навпаки, допомогти швидше пройти цю адаптацію. Щоби вони відчували нашу любов, турботу,, — розповідає Ольга.
Після всіх навчань і збору документів Михайло та Ольга отримали довгоочікуване направлення на знайомство. Перша зустріч із дітьми для подружжя стала сильним переживанням: адже майбутніх сина й доньку вони раніше бачили лише на фото. І полюбили дітей від першої зустрічі.
Найбільша радість для Ольги та Михайла — відчувати, що діти прийняли їх за батьків, ділиться чоловік:
«Для себе я вирішив: головне — це дитина, їй треба допомогти реалізуватися у житті. Хлопчик пройшов непростий життєвий шлях. Йому потрібен час, любов, підтримка — і тільки це зможе ситуацію трошки виправити. Ми стукаємося до його серця та сподіваємося, що проб'ємо броню».
Що радять тим, хто хоче прийняти дитину
Для людей, які хочуть відкрити свою родину для дітей, Михайло радить не вагатися:
«Страхи завжди будуть. Але коли ви зустрінете своїх, страхи просто минуть. Будуть моменти, коли здається: ні, мені це не потрібно. Але коли ви зробите крок, назустріч вам буде теж багато кроків. Люди говорять, що соціальна служба куплена — та ми живий приклад, що це не так. Пройшли всі етапі й ніде нічого не платили. Знайте, що дитинка, котра вже є, 100% на вас чекає. Тому не вагайтесь, а йдіть і всиновлюйте діточок». без батьківського піклування у свою родину
