Новий випуск подкасту «Харківські історії» на Радіо «Накипіло» присвячено подіям, які відбулися наприкінці жовтня 1941 року під час Другої світової війни, коли нацистські війська вперше ввійшли в Харків. Дослідник історії Слобідської України Андрій Парамонов розповів деталі, як німці здійснили наступ на місто.
Історик зазначив, що німці почали наступ на Харків після вдалої київської операції. Коли 20 вересня 1941 року війська вермахту несподівано для совєцького керівництва підійшли до Краснограда, уже тоді над Харковом нависла реальна загроза.
Люди до останнього не говорили, що нацисти взяли Полтаву
Однак місцеві жителі не мали змоги евакуюватися з міста, у якому припинилося якісне постачання продуктів, бракувало медикаментів і загалом відчувалася напруга.
«совєцька влада завжди приховувала багато фактів про події тих днів. До прикладу, про те, що німці взяли Полтаву, харківці дізналися тільки через дванадцять днів. Звісно, ніхто людям не казав, що Харків здаватиметься», — переконаний історик.
У вирі цих подій совєцька влада почала думати про евакуацію заводів із Харкова. Але про людей ніхто не думав, вивезли тільки частину працівників цих підприємств. Дороги було перевантажено ешелонами. Крім того, німці ускладнювали можливість евакуюватися.
«Під час евакуації один із вагонів ешелону, що вивозив Харківський обласний архів, знищили внаслідок авіанальоту. Там містилася вкрай цінна для сучасників інформація: університетський архів, дворянська опіка. Те, чого справді сьогодні бракує дослідникам», — розповів Андрій Парамонов.
Директива, про яку знали не всі війська
Чинити спротив було важко. Тому на початку жовтня совєцьке командування затвердило директиву про те, що війська повинні вийти не тільки за річку Сіверський Донець, але в деяких місцях — за річку Оскіл.
Однак через погану комунікацію з директивою не вдалося ознайомити всі військові формування, які дуже часто не розуміли, що їм робити. Армія намагалася обороняти Харків. Окрім того, майже 80 тисяч харків’ян зібралися захищати місто. Але бракувало зброї, тому добровольців розпустили.
Після того як нацисти знищили й оточили більшість совєцьких військ Південно-Західного фронту, з новосформованих дивізій удалось утворити тонку лінію оборони. Загалом же, за словами історика, відчувався брак військ, чим скористалися німці.
Оборона не спрацювала через недоліки в комунікації в совєцькій армії
«Сформовані резервні фронти, які мали, так би мовити, зайняти другу лінію оборони, не встигли цього зробити, оскільки неправильно оцінили можливості супротивника… На боці німців наступали й союзницькі війська: угорський корпус і хорватська авіація. Попри міт про німецькі танки поблизу Харкова їх не було, танки мав тільки угорський корпус», — уточнив Андрій Парамонов.
Угорський корпус рухався на Ізюм, війська перейшли річку Сіверський Донець, створивши плацдарм для подальшого наступу німців. Урешті-решт совєцькій армії так і не вдалося витіснити їх із зайнятих позицій.
«Командування зрозуміло, що треба відступати. Нібито боялися котла, як це сталося біля Києва. Хоча оборону Харкова сформували: зробили протитанкові та протипіхотні укріплення, а також укріплення з мінними полями, з підведенням електрики на певні ділянки колючого дроту, були й автоматичні вогнемети. Але все це не спрацювало через брак комунікації між підрозділами», — переконаний історик.
Про героїчну оборону не йшлося
24 жовтня 1941 року Харків захопили німецькі війська. Історик Андрій Парамонов зазначив, що ні про яку героїчну оборону, про яку тиражували совєцькі джерела, ітися не могло. Адже, згідно з директивою військового командування, 25 жовтня усі совєцькі війська мали залишити Харків.
Перші розвідувальні загони почали підходити до Харкова ще 17 жовтня. А 22 жовтня нацисти взяли передмістя Харкова. Остаточний штурм призначили на 12:00 23 жовтня. Уночі 23 жовтня західну частину міста захопили. Беручи до уваги директиву командування, командир 216 стрілецької дивізії віддав наказ відходити з позицій за річку Лопань. З півночі теж ішов наступ.
У центрі міста почалися бої. На майдані Свободи відбувалися сутички. Вуличні бої точилися одразу в декількох місцях. Історик пов’язав це з тим, що оборонці міста не дістали вчасно наказу про відхід. Наприкінці 24 жовтня серйозні спротиви було ліквідовано, а 25 жовтня війська виходили остаточно з території Харкова за Сіверський Донець.
Німці сформували міську управу й повісили на стовпах людей
Уранці 25 жовтня німці сформували з місцевих жителів міську управу. Нацисти відразу віддали наказ вішати мародерів і людей, що чинили супротив. Збереглися фотографії поодиноких військовослужбовців, яких повісили на ліхтарних стовпах на околицях міста. А от мародерів і керівників, що не погодилися співпрацювати, німці повісили в центрі.
«Люди, які тікали до Харкова, сподівалися, що нічого цього не відбудеться. Населення зросло з 900 тисяч до півтора мільйона. Крім місцевих жителів, тут перебувала велика кількість біженців, які залишилися без світла, води, каналізації та продовольства. Вермахту вони також були не потрібні. У міській управі стояли одна автівка та дві підводи з кіньми. Транспорту в місті не було жодного. Тому що все вивезли: і трамваї, і тролейбуси, і автівки. Залишити таку кількість людей напризволяще — це дуже по-совєцьки», — резюмував історик і додав, що докладніше про те, як німці взяли Харків у 1941 році, можна прочитати у двотомнику істориків Валерія Вохмяніна й Олександра Підопригори.
