Суд санкт-петербурга засудив до десяти років ув’язнення суворого режиму 60-річного жителя села Гроза Шевченківської громади Харківщини Віктора Руденка. Його незаконно затримали російські військовослужбовці під час окупації Куп’янського району навесні 2022 року. росіяни звинуватили Руденка у шпіонажі на користь Збройних сил України. В інформації, яку оприлюднив суд агресора, ідеться про те, що українець не приховував: діяв в інтересах батьківщини. У дев’ятнадцятому епізоді подкасту «Особова справа» Тетяна Федоркова вирушила на пошуки родини Віктора Руденка до Грози — села, що пережило російську окупацію та наймасованіший за кількістю загиблих цивільних російський ракетний удар — торік обстріл місцевого кафе вбив 59 людей.
Дорога до центру Грози лежить повз цвинтар. За десять місяців із моменту російського обстрілу, що забрав 59 життів, фотографії на могилах убитих вигоріли на сонці. Навколишню тишу переривають вітер і шум поодиноких авто, що проносяться трасою.
Чи знає грозівець Віктор Руденко, що накоїла росія у рідному селі після деокупації, невідомо. Сім’я не отримувала від нього жодного листа, відтоді як у травні 2022 року Руденка забрали окупанти. Я телефоную одній із сестер Віктора Наталії, щоб дізнатися, як це було.
— Це сталося 2 травня 2022 року. Я вдома не була — мама розповіла. Після обіду все сталося. Брат на велосипеді поїхав десь по селу. І там вони його перестріли. Мама каже, що в хату брат зайшов перший, а вони — за ним. Почали робити обшук. Сказали, що він багато шкоди зробив.
— Це вони мали на увазі, що він наводив на їхні місця дислокації?
— Ну так. Передавав він, щось там передавав.
Віктор Руденко не зрадив Україну, на відміну від деяких його односельців, які пішли на співпрацю з окупантами, а згодом утекли до росії. Серед таких утікачів і місцеві брати Мамони, підозрювані в наведенні ракети по кафе у Грозі. Наталія сказала, що проросійські жителі залишаються у селі й досі. Певна, що й Віктора здали такі.
Віктор Руденко мешкав із матір’ю Ганною Пристинською. Їй вісімдесят три. Хату пані Ганни знайшли не відразу — питали в перехожих. Мати Віктора Руденка почула стукіт, після чого запросила в дім — охайний будинок із ремонтом. Ганна Дмитрівна сказала: усе зроблено руками сина.
— Вони ходили тут і по дворі, запитували, де тут які хороші машини. Їх тут і купали, і годували.
— Ті, хто з ними?
— Ті, хто хотіли росію. Це ж вони здали мого сина. Приїхали, почали все шукати: одяг, автомат чи пістолет. Їм набрехали, що він має його. От вони й шукали, але не знайшли. Ми не мали його. І забрали сина. Питаю: «Нащо ви його забираєте?». «Треба», — відповіли. Віктор багато років працював на швидкій. А після швидкої його взяли водієм в енергетичне підприємство. Він дуже тямущий.
На відео із суду, яке поширила пресслужба суду санкт-петербурга, видно, як Віктора Руденка в кайданках завели до зали. Конвой зачинив за ним скляний бокс.
На цих кадрах мати вперше побачила сина за понад два роки.
— Я мало не впала, як глянула на нього. Наволоч московська. росія — це погані люди, узагалі погані. Убивці. Мій синок… За добру душу ти попав.
Версію слідства держави-агресорки на судовому відео озвучила речниця суду санкт-петербурга дар’я лєбєдєва:
«Вироком суду також установлено настання наслідків від дій Руденка, через які підрозділ мотострілецької дивізії зазнав мінометного обстрілу ЗСУ в тому населеному пункті, дані про які передав Руденко. Фігурант, не оскаржуючи фактичних обставин, провини у скоєнні злочину не визнав. Пояснив, що у скоєному не кається, оскільки діяв в інтересах своєї батьківщини».
Вирок винесли показово — 19 серпня, коли в росії відзначають День мотострілецьких військ.
Віктор тримався на суді впевнено. На це звернула увагу і його сестра Наталія. За цей час єдиною інформацію про Віктора, яку вдалося дізнатися родині, було повідомлення від іншого полоненого, уже звільненого.
Близькі Віктора Руденка не сподівалися на чесне правосуддя і належний захист на території держави-агресорки. Адвоката, з яким вони підтримували зв’язок, до Руденка не допустили. Єдина надія матері й сестер полоненого — обмін.
Адвокаційна директорка Центру прав людини «Зміна» Альона Луньова сказала, що механізму обмінів цивільних немає, а затримуючи цивільних, російські окупанти порушують міжнародне право.
«Тепер, коли вже винесено вирок і він їде відбувати покарання, рідним буде простіше зв’язатися з ним, дізнатися про стан здоров’я та інше. Тут важливо підтримувати зв’язок із російськими адвокатами. Адже в цій ситуації українські адвокати не можуть нічим допомогти. Загалом же російська федерація не відпускає цивільних. Можливо, після курщини щось зміниться», — припустила правозахисниця.
Родина чекає на Віктора Руденка вдома. Крім якнайшвидшого повернення близької людини, мати й сестри бажають іще одного: справедливої кари для тих, хто навесні 2022-го здав Віктора окупантам.
— І серце болить, і дуже мені образливо. Він така добра душа, він для всіх людей добра душа. Тут за ним плачуть. Він тільки за Україну. Казав: «Хай хоч мене вб’ють, я за Україну».
