Як операція у курській області рф спонукала українців підписуватися на російські телеграм-пабліки? Чому харківські тг-канали публікують останніми днями так багато контенту з російських помийок? Чим загрожує «суджанська ейфорія»? У свіжому випуску програми Public Talk обговорювали зі співзасновником Харківського антикорупційного центру Євгеном Лісічкіним останні події на кордоні й території рф, а також фейки «Вовчансько-Липецької операції» на Харківщині.
Євгене, як відреагував український сегмент телеграму та фейсбуку на події на Курщині?
Попри те, що на офіційних пабліках українців закликають не читати ворожу пропаганду, останні декілька днів ми бачимо, що майже 80 % усього інфопростору нашого телеграму заполонили скриншоти постів наших ворогів — осіб, які відверто працюють проти України й допомагають інформаційно частково окуповувати Україну. Тож заклики не читати роспропаганду не діють. Розумію, що всі хвилюються через інформаційний вакуум. Але якщо українські офіційні структури для ефективності операції не коментують того, що відбувається, то, на мою думку, у цій ситуації своїми діями наш телеграм заганяє українців у гірший емоційний стан.
Пояснімо на пальцях, чому це шкідливо. Це може додати передчасної ейфорії суспільству?
Так, очікування суспільства стали надто завищеними. Можливо, на території росії нині працюють наші передові штурмові групи, але це не означає, що вони контролюють ці населені пункти. Тому в людей виникає хибне очікування, що якщо протягом кількох днів ЗСУ не контролюватимуть населених пунктів росії за 45–50 кілометрів від кордону з Україною, то навіщо було взагалі туди заходити. Особливо незадоволеними залишаться «диванні війська».
Це дуже показова для українського суспільства історія. Коли щось починає відбуватися, тут-таки з’являються експерти, які знають, як краще. Особливо бентежить кількість версій про доцільність того, що відбувається.
Так, псевдоексперти озвучують різні цілі цієї операції: і захід на курську атомну електростанцію, і захоплення території рф, і покращення переговорної позиції. Також кажуть про ймовірність обміну цих територій на ті, які наразі окупувала росія на Донбасі, Харківщині, Запоріжжі й так далі. Вигадують багато всього. Проте згадаймо, що навіть у травні, коли почався повторний російський наступ на Харківщині, то в перші дні до цієї теми так само було прикуто багато уваги. За декілька днів, коли ситуація стабілізувалася і Збройні сили контратакували, уся увага знову змістилася на Донецький напрямок, Покровськ, Торецьк, Очеретине й так далі. Думаю, так само буде й тут. Що три-чотири місяці якийсь напрямок забирає увагу соцмереж на декілька днів, але пізніше увага знову прикута до, приміром, Часового Яру, Нью-Йорка, Торецька й Покровська.
Ти за ці дні встиг промоніторити, чи росіяни вкидували нам якісь фейки, пов’язані з операцією в курській області? Чи ми самі заходимо в російський інтернет-простір і набираємо ті фейки?
Зазвичай другий варіант. Українці репостять самі. Укотре нагадаю, що цього робити не варто, бо репости цих російських військкорів тільки збільшують кількість їхніх підписників. Що стосується фейків, то єдиним серйозним вкидуванням роспропаганди стала інфа про те, що попри прорив у курській області Україна ніби зазнає великих утрат і нібито скоро сама зупиниться. Це основний лейтмотив, який спостерігаємо у ворожих пропагандистів. Поширюючи ці фейки, вони не показали жодного нашого полоненого чи загиблого військовослужбовця.
Це замкнене коло. Є наступ, який із боку України офіційні особи не коментують. Цим паралельно користується ворог, заповнюючи наш інфопростір. Як діяти? Влада мала б якось це все-таки коментувати? Чи де тут золота середина?
Восьмого серпня вже з’явилися перші матеріали західної преси: у Bloomberg і ISW (Інституті вивчення війни). У принципі ці статті трохи прояснили ситуацію. Дякуємо західним журналістам за те, що вони хоч трохи розбавили інформаційний простір в Україні, який останніми днями було насичено росвійськкорами. Пам’ятаю, у Харківській області 2022 року іноді критикували інформаційне висвітлення подій саме контрнаступу. Але тоді це була наша територія і де-юре, і де-факто. І там, можливо, потрібно було надавати людям більше інформації, щоб вони знову ж таки не шукали її в росіян. У нинішній ситуації складніше, тому що ми розуміємо, що де-юре за міжнародними кордонами це російська територія. Тому тут керівництво нашої країни, найімовірніше, обрало мовчання та офіційно не коментує ситуацію. Але українські телеграм-канали могли б менше пірнати у ворожі дезінформаційні помийки.
Наші телеграм-канали здебільшого публікують просто якісь смішні або панічні скрини, але я так розумію, що це все одно підігрування?
По-перше — підігрування, а по-друге, будьмо відвертими: війна не закінчилася. Ситуація на Донецькому напрямку вкрай критична, тож є що висвітлювати. Знову ж таки останніми днями майже не висвітлюють досить складних Вовчанського й Липецького напрямків. Хоча там відбуваються ті самі події, які почались 11 травня.
Пропоную піти за хронологією від найактуальнішого, від Курщини, трохи назад і глибше до подій травня і півночі Харківської області. Євгене, чого нас навчив цей повторний наступ росіян на північ Харківщини в питанні медіаграмотності й інформгігієни? Чи застосовували цього разу росіяни якісь нові технології у пропаганді? Чи все так, як і було останні два з половиною роки?
У принципі алгоритми не змінилися. Звісно, були пов’язані із ситуацією адаптовані фейки та інформаційно-психологічні операції. Ворог використовував ситуацію із завищенням цін та якістю фортифікаційних споруд. Це алгоритм ІПсО, який росіяни використовують уже декілька років. Мовляв, в Україні корупція, усе крадуть, нічого не будують і все низької якості.
На початку повторного наступу росіяни набагато більше висвітлювали його, оскільки в перші дні вони мали часткові успіхи й займали населені пункти. Незважаючи на їхню офіційну позицію про санітарну зону, вони підігрівали напругу, що ось Харків у найближчі тижні-місяці візьмуть в оперативне оточення, розпочнуться бої за місто й так далі. А коли Збройні сили стабілізували ситуацію у Вовчанську, Глибокому й Липцях, ця тема вже звучала в інфопросторі росіян значно менше. Зникли повідомлення про те, що начебто під тиском росіян провалюється українська оборона. Єдине, що нині згадують про північ Харківщини в інформаційних пропагандистських ресурсах росіян, — це великі втрати з боку України. Мовляв, росія затягнула Україну в невигідну позицію.
Якщо говорити про кількість фейків, пов’язаних із травневою «Вовчанською кампанією», чи зросла тоді вона?
Набагато більше було фейків у травні, ніж у квітні. У червні ситуація вже стабілізувалася, а увага змістилася на інше.
Якщо до другого наступу росіян про Харківську область писали видання і пропагандисти, які висвітлюють тему Харкова й області, то потім Харківщина стала цікавою для федеральних пропагандистських ресурсів. Ворожі пропагандисти почали знімати сюжети навіть про захоплені прикордонні села. Не знаю, чи на постійній основі, але в цих селах росіяни роздають свій інформаційний листок.
Тобто можемо констатувати: щойно ворог проводить важливі наступальні дії, то збільшує кількість пропаганди, фейків? Це обов’язкова умова для них?
Так, коли є територіальні успіхи у ворога, ніхто про українські втрати не розповідає. Про «шалені українські втрати» російські пропагандисти починають говорити тоді, коли ворог немає територіальних успіхів, коли лінія фронту стабілізується. От тоді й починають поширювати фейки без фото- й відеодоказів. Тобто ворог використовує стандартну практику: з фейкових акаунтів поширюють інформацію про зниклого безвісти родича, наприклад, на Вовчанському або Липецькому напрямках. Іноді ці акаунти є справжніми, але бувають ситуації, коли їх створюють для поширення десятка однотипних повідомлень.
Євгене, а в якій фейк-фазі ми перебуваємо нині? На твою думку, за останній рік чи пів року технології роспропагандистів змінилися?
Ворог і далі тримає у фокусі уваги кейси мобілізації та великих утрат України. Якщо говорити про останні події, то ми нині перебуваємо у фазі обговорення нового мобілізаційного закону. Часто ворожа пропаганда поширює фейки про відсутність навчання перед відправкою на фронт. Також побільшало страшилок про штрафи ТЦК, відібрані автомобілі та квартири. Якщо раніше «мобілізаційний кейс» був переважно про відсутність підготовки, то нині до фейків додалася ще інформація про відібране майно, як-от квартири й машини.
Знаємо з досвіду 2022 року, що люди, які перебували в інформвакуумі, легко піддавалися фейкам, пропаганді. Чи вдається тобі якось моніторити локальні пабліки з того боку Харківщини? Чи вкидують людям, які залишилися на прикордонні, якісь фейки?
Там пропагандисти більше говорять про те, що скоро Україна капітулює, що все вирішать на переговорах — й Україна втратить дуже багато території. Цей наратив просувають найбільше. Пропагандисти роблять акцент не на локальних моментах, пов’язаних із Харковом, а на глобальних. Начебто росія перемагає і за місяць-два все станеться, як вони кажуть.
Чи є якісь практичні поради, як в умовах інформаційного вакууму зберігати голову світлою, не вірити всьому, що почув?
Потрібне критичне мислення. Люди, які набули досвіду 2022 року, мали б уже зрозуміти: усе, що їм говорили окупанти, було неправдою. Я все ж таки сподіваюся, що «щеплення» 2022 року хоч трошки спонукало цих людей до критичного мислення.
Минуло два з половиною роки повномасштабного вторгнення. Щодня ми говоримо на радіо, у соціальних мережах, на сайті Харківського антикорупційного центру, на своїх власних сторінках у соцмережах про медіагігієну й інформграмотність, а люди все одно ведуться на фейки. Як навчити інформаційної грамотності, наприклад, свою бабусю?
Я часто чую: «Довіряйте тільки офіційним джерелам інформації». Це не працює — ми ж бачимо, що люди ведуться на фейки, як і раніше. Можу порадити вивчати багато різної інформації і вчитися зіставляти факти. Тому що об’єктивно люди мають певний скепсис до офіційної інформації. Ми бачимо, що довіра до телемаратону падає. Але не так важко змусити себе не сприймати того, що ви прочитали, за правду. По-перше, потрібно змусити себе не довіряти будь-якій інформації, а по-друге, усю її перевіряти.
