Після російського обстрілу 23 червня Рада оборони Харківщини ініціювала позбавлення ліцензії авторської школи Бойка — приватного закладу, який працював попри спричинені російським вторгненням обмеження. Діти ходили на заняття до школи, де, за даними Харківської обласної військової адміністрації, не було безпечного укриття.
«Це суперечить і законодавству, і будь-яким моральним людським принципам», — ідеться у дописі керівника ХОВА Олега Синєгубова від 28 червня.
У школі Бойка на заяву ОВА станом на друге липня не відреагували. Попри звернення журналістів директор школи Олександр Макогон зберігає мовчання, немає реакції і на офіційних сторінках закладу.
Тим часом в інших приватних закладах Харкова, які працювали попри обмеження, занепокоєні і батьки, і викладачі, сказала засновниця освітнього центру «Я і моя школа» Ірина Міньковська. Вона виступає за єдині правила для державних і приватних шкіл, а також можливий перегляд установлених норм для укриттів.
У новому випуску подкасту «Герої Харкова» ведучі Тетяна Федоркова й Володимир Носков обговорювали із засновницею освітнього центру «Я і моя школа» діяльність приватної освіти в Харкові в умовах повномасштабної війни.
Пані Ірино, ви є засновницею і керівницею освітнього центру. Які можливості мають нині освітні заклади для роботи в таких умовах?
Насправді це дуже важливе питання. У лютому ми проводили конференцію «Харків. Освіта під землею». Ми, власне, робили її під землею на мінус третьому поверсі. Нам удалося зібрати представників майже з усіх регіонів України. Були присутні представники управлінь освіти майже всіх прифронтових регіонів. Цю конференцію було присвячено питанню доступу дітей до освіти в прифронтових регіонах. Це важливе питання, на жаль, не обговорюють на національному рівні. Я постійно кажу, що мають бути правила одні для всіх: і для державних закладів освіти, і для приватних.
Батьки, які є нашими клієнтами, розповідали, до прикладу, про такі випадки, коли приватний садок орендує приміщення у державного і працює, тоді як державний не може працювати через відсутність укриття. Що стосується укриттів, то в нас на все місто тільки школа «Обдарованість» має укриття, яке відповідає всім нормам. Але ця школа працює онлайн.
Ви представляєте приватний освітній центр. Коли влітку активно обговорювали тему укриттів у навчальних закладах, можливо, з вами зустрічалися представники ДСНС чи департаменту освіти?
Зі мною таких зустрічей не було. У нас поки все залишилося на рівні рішення батьків і директорів. А це просто знімання із себе відповідальності. На конференції ми говорили багато про те, що потрібно використовувати підвали навіть просто в житлових будинках і комерційні приміщення, яких нині дуже багато. Підвалів — мільйон по місту, їх потрібно нормально обладнати. І щоб діти не їздили, наприклад, через пів міста у якісь приватні школи, адже це також небезпечно. Якщо нормально обладнати в кожному районі хоч декілька таких підвалів, то це також може бути варіантом.
Ми всі розуміємо, що приватні школи теж не можуть виконати вимог щодо обладнання сховищ. Адже приватна освіта в Україні недофінансовується з державного бюджету, як, наприклад, у Франції.
Пані Ірино, на вашу думку, як мала діяти влада щодо приватної освіти?
Нині діє програма «Моя професія». Її затверджено на міністерському рівні, але в Харкові й області її не реалізують. Наразі я не знаю випадків, щоб у нас за цією програмою вже щось збудували або відремонтували. Мені хотілося б, щоб, звичайно, були єдині правила. Якщо ми вже погоджуємося, що знижуємо цю планку вимог щодо укриттів, то ці правила мають бути однаковими для всіх: і для приватних, і для державних закладів освіти. Щоб не було такого, що справді державний заклад із найкращим укриттям працює онлайн, а приватний узагалі без укриття працює офлайн. Добре, що під час удару по школі Бойка там не було дітей.
Нині літні канікули. Ви, як менеджерка й керівниця, що плануєте робити далі?
Ви шукаєте приміщення, плануєте якесь переобладнання, щоб не призупинити процесу навчання?
У нас був простір, який не мав жодного укриття. Ми здали це приміщення в оренду, а там за цей рік зробили нову локацію повністю в укритті із трьома виходами без вікон, що відповідає всім вимогам. Ми, власне, уже проводимо офлайн-заходи для дітей, але ми — освітній центр, а не школа, просто так називаємося «Я і моя школа», але не надаємо послуг шкільного перебування дітей. У нас курси, на яких діти займаються декілька годин, а потім ідуть. Крім того, нам не потрібно нікого нікуди спускати, бо ми відразу в укритті.
Що говорять про свої плани ваші колеги?
От зараз, наприклад, у нас є колега, у якої маленька дитина, то вони також ходять у приватний садочок. Жінка переживає, що спочатку прилітає, а вже потім умикається тривога. Начебто там і є укриття, але ти ж майже ніколи не встигаєш, бо не знаєш, коли прилетить. Вони то йдуть у це укриття, але можна не встигнути. Звичайно, батьки за це переживають, але ведуть дитину, бо немає іншого виходу. Якби зараз хтось прийшов і сказав, що у її районі відкривається державний садочок з укриттям, я впевнена, що вона вибрала б цей варіант, якщо садочок буде відразу в укритті. У Дергачах ми, наприклад, робили такі освітні цифрові центри в деокупованих громадах. У Дергачах, Безруках, Ізюмі, Печенігах, Балаклії вони всі відразу в укриттях. Звичайно, що це додаткові капіталовкладення, адже треба, щоб там було тепло, сухо й гарно, щоб дітям було комфортно й затишно. Але це того варте, бо, до прикладу, у Дергачах це єдине місце, де діти можуть зустрітися в безпеці.
Можете розповісти, як діти змінилися за цей час, коли вони повернулися до можливості зустрітися хоча б в укритті? Що взагалі стається з дітьми?
Нашим пріоритетом має бути офлайн-навчання для всіх дітей. Саме тому, що ми спостерігаємо, наскільки діти справді приходять дикими, адже минули роки, коли вони востаннє бачилися. Вони не знають, як говорити одне з одним, як поводитися, вони бояться і не вміють спілкуватися. Це надзвичайно важливі навички, бо вони забувають одне одного. Ми спостерігали, як за пів року діти розкриваються, у них у прямому сенсі розкриваються очі, вони починають усміхатися і почуватися лідерами.
Нещодавно в одній із громад хлопчик запитав мене, чи будемо ми продовжувати цей проєкт, бо він не знає, потрібен він чи без нього було б краще. Діти говорять таке, бо не розуміють, чи вони взагалі ще комусь потрібні, бо онлайн-навчання — це, звісно, прекрасно, але це дуже тимчасова опція на декілька місяців. Ми втрачаємо цих дітей, навіть якщо воно спочатку було цікаво. Це очевидно, що люди дуже втомлюються від такого дуже тривалого онлайн-навчання. Наприклад, я думаю, чи повертати мені дітей з іншого міста. Бо я не возитиму дитину щодня із центру в Індустріальний район у метрошколу. До того ж навчання там офлайн тільки один раз на тиждень, а всі інші дні знову онлайн.
Пані Ірино, скажіть, будь ласка, на вашу думку, чи є сенс керівникам приватних освітніх закладів вийти з ініціативою і обговорити всі ці питання з департаментом освіти та іншими службами?
Річ у тому, що насправді перевірки цих укриттів приїжджають до них майже що два тижні. І вони спілкуються з ними. Коли людина не на посаді, вона прекрасно розуміє, що жодна школа в Харкові нині не має змоги збудувати собі таке укриття, як в «Обдарованості». А коли людина на посаді, вона, можливо, має якесь інше завдання або якісь інші інструкції. Не знаю. Насправді ніхто до кінця не розуміє, яка в Харкові політика щодо приватних шкіл. З одного боку, їхню діяльність не забороняють, вони пропрацювали цей рік офлайн. З іншого боку, звичайно, є страх через безпеку. Але всім зрозуміло, щоби зробити укриття, потрібно мати окрему субвенцію.
А якщо згуртуватися приватними школами й вимагати, може, якогось окремого укриття, яке всі могли б використовувати?
Це нереально, тому що нереально довозити дітей. На мою думку, якщо ми говоримо і про державні школи, і про підземні школи, це реальне рішення. Їх має бути більше. Але робити якісь навчальні заклади нагорі в Харкові, це ризик, на мою думку.
Що нас чекає у новому навчальному році? Що буде з приватною освітою?
Нам не дадуть дозволу працювати офлайн. Не знаю, може, «Обдарованість» для себе якось уладнає це питання. А загалом не дадуть. В області також це питання дуже складне.
Що ви думаєте про дискусію, яка розпочалася сьогодні у фейсбуку, що начебто одні батьки гірші за інших?
Це взагалі питання не про батьків. Ми забуваємо, що в центрі освіти — дитина й доступ до якісної офлайн-освіти. Не директор школи, не будівля, не вчителі, не міністерство, не донори, не грантодавці, не освітній бізнес, не міська рада, не освітні експерти. У центрі має бути дитина, а дитина в нас п’ятий рік навчається онлайн.