29 травня під час ротації на Харківському напрямку загинула бойова медикиня добровольчого батальйону «Госпітальєри» журналістка Ірина Цибух з позивним «Чека». Першого червня їй мало б виповнитися 26 років.
Брат Ірини Юрій написав, що сестра залишила листа на випадок смерті.
Публікуємо повний текст.
«Привіт, прийміть мої співчуття. Не люблю, коли ви сумуєте, але мине час, і цей розпач розсіється, доведеться продовжувати жити життя. Тому не гайте час на страждання, живіть далі.
Зараз 19:19, субота, 8 квітня 2023 рік, ми з 5-м екіпажем працюємо для розвідки 80-ї бригади, на фоні грає Dream on від Aerosmith, і я вирішила, що за цей рік випадало так багато можливостей загинути, що можна знайти хоча б одну, щоби написати посмертний лист.
Сумно, що ми проживаємо настільки немічні, залежні від суспільного схвалення життя, що лише смерть дозволяє проживати абсолютну свободу. Однак біда у тому, що життя закінчилось, і ця свобода більше не має ніякого змісту. Сьогодні й навіки мені все одно, що про мене, про вас, про цей текст, про усе скажуть люди. Наберуть ці речення лайки чи ні, нарешті нічия думка мене не цікавить, я померла.
Свобода — це найвища цінність. Усі, скоро 25, років минали часто у комплексах і страхах. Але найчастіше цьому шуму не було місця перед моєю свободою. Найбільше, за що хочу сказати дякую собі, батькам, брату, рідним та друзям, — дякую, що дозволяли мені бути вільною, жити те життя, яке хочеться.
Повномасштабна війна змусила перестати бути рабом страхів. Сьогодні, на жаль, не вдалося звільнитись повністю. Але сподіваюсь, у мене все вийде, цей лист тому допомога.
Щоб мати свободу, треба мати ще інші цінності, треба розуміти себе, добре знати, хто ти для себе є, що таке особисте щастя та як тобі до нього дійти. Маючи відповідь на ці запитання, найважливішим залишається йти.
Сьогодні тут, на Донеччині, я на шляху, тут я є собою та роблю те, що хочу. Насправді більше нічого не має значення. Тому цей лист додається так просто — у цей момент, як і у той, коли це станеться. Мені не шкода померти, бо нарешті живу те життя, яке б хотіла. Не лукавитиму: щоб відчувати цю неодмінну, істинну волю, доведеться пройти ще не один сеанс терапії, страхів і сліз.
Сьогодні усе позаду, моє життя закінчилося, і мені важливо було пройти його гідно: бути чесною, доброю, люблячою людиною. Сьогодні ми працюємо для героїв, і це гарна змога підтвердити свої цінності — бути дійсно тою людиною.
Дякую кожному, хто любив і підтримував мене. Не сумуйте за мною, життя дуже коротке, якщо воно продовжується після смерті, то побачимось.
Брате, не журись, ще на твої 17 перестала за тебе переживати. Сьогодні у тебе була перша екскурсія княжим Львовом, пишаюся тобою. Ким би ти не вирішив бути сьогодні, довіряй собі, чуй себе, люби себе, живи собі своє щасливе життя. Якщо матиму можливість, підтримуватиму тебе з неба.
Але це не має значення: поки я жива, ми любили одне один одного, були чудовим братом і сестрою. Це були гарні часи, хай ці спогади зігрівають тебе, мотивують, але в жодному випадку не розстроюють.
Щоби мати силу бути вільною людиною, треба бути сміливим.
Бо тільки сміливі мають щастя, і краще вмерти біжучи, аніж жити, гниючи.
Будьте гідними подвигів наших героїв, не журіться, будьте сміливими!
