Про психологічний вплив паніки, яку російська пропаганда намагається посіяти серед українців, про те, чому люди довіряють брехні та фейкам і стають жертвами інформаційно-психологічних операцій, а також як із цим боротися, — у черговому випуску Public Talk на Радіо «Накипіло» ведучі Сашко Бринза й Марія Малєвська поспілкувалися із психологинею Галиною Бариновською.
Понад два роки ми всі перебуваємо в стані стресу. Як це правильно назвати? Що відбувається з людиною?
Стрес — це те, що завжди викликає в нас негативні почуття. А коли це тривалий стрес, то організм виділяє гормони — адреналін і кортизол. І ми опиняємося довгий час у стані «бий або біжи». За таких часів, коли ми маємо зберегти своє життя, ми поводимось як звірі: прислухаємося до будь-якої інформації. Тварина, коли чує якийсь шелест гілок, припускає, що це може загрожувати її життю. Тож вона, не аналізуючи, що там насправді, просто біжить. Звісно, що за таких важких часів ці механізми, які ми успадкували ще з печерного віку, виходять на перший план.
Тобто йдеться про інстинкт самозбереження?
Уже десять років на нас чатує ворог, який намагається нас з’їсти. І будь-який фейк спрацьовує. Адже в інформаційному полі немає достатньої кількості спростувань ворожих фейків.
Чи однаково сприймають інформацію людина, яка перебуває в стресі, і людина в стані спокою?
Однозначно по-різному. Коли ми в стані стресу, не маємо часу аналізувати інформацію. Ми сприймаємо її буквально за кілька секунд і поводимося так, як нам кажуть. Але люди, які здатні ставитися до своїх упереджень критично, тобто ті, хто має досить високу самооцінку, не зазнаватимуть впливу моментально. Якщо ж самооцінка в людини не висока, а на додачу в неї абсолютно відсутнє критичне мислення, то вона швидко зазнає будь-якому впливу. Люди з низькою самооцінкою більш схильні до навіювань.
Чому так відбувається?
Це корінням сягає дитинства, коли дитина виховується на директивних умовах, не має досвіду дослухатися до своїх почуттів і вражень, бо все треба робити так, як скаже батько чи мати. Потім у такої людини будь-хто може асоціюватися з авторитетною фігурою. Крім того, що більше ми поринаємо в стрес, то менше критично сприймаємо те, що відбувається навкруги нас. Ми автоматично, як у дитинстві, реагуємо на всі вказівки.
Чи залежить це, наприклад, від рівня освіченості?
Результати досліджень свідчать, що в дуже маленькому ступені це залежить від інтелекту.
Чому люди схильні поширювати паніку? Вони думають, що так допоможуть іншим?
Ні, вони так рятуються. Коли людина чує дуже погану новину й не може її переробити в собі, винести, переварити, то шукає іншу людину, з якою хоче поділитися цим. Їй пощастить, коли той, кому вона скаржиться, спробує заспокоїти її та спростувати інформацію. Якщо ж людина, якій вона все це розповість, також схильна до паніки й тривоги, то відбудеться зараження панікою.
Дехто каже, що, коли ти поширив щось емоційне, з’являється відчуття, що ти на щось впливаєш, контролюєш і допомагаєш. Чи це справді оманливе відчуття?
Оманливе, бо якщо це неперевірена інформація, то про яку допомогу може йтися? Людина в принципі обманює себе зранку до ночі. І навіть коли ми занурюємося в інформпростір, щоб дізнатися, що відбувається, ми ще більше поринаємо в стан стресу. На це впливає засилля фейків. Що більше ми це все споживаємо, то більший рівень нашої тривожності. Тому навіть кризові психологи завжди рекомендують урегулювати потік інформації. Не потрібно читати анонімні телеграм-канали. Це небезпечно для життя. Тому що коли ви вживаєте панічну інформацію, це може призвести до фатального кінця. Ви будете думати про щось страшне, ідучи по дорозі, і не помітите небезпеку.
Як би ви охарактеризували психологічний стан українців на квітень 2024 року? Чи ми вже адаптувалися до цього постійного хронічного стресу?
Є соціологічні дослідження, згідно з якими три чверті наших громадян перебувають у стані постійного стресу й напруги.
Розкажіть нам про людей, які виїхали й з-за кордону сіють паніку. З якою метою вони це роблять? Їм також здається, що вони чимось нам допомагають?
Ці люди користуються тільки інформацією, яку бачать у новинах. Там не розповідають, що ми вже якось адаптувалися, садимо квіти на подвір’ї, ходимо до кінотеатрів і музеїв. Там наявна тільки інформація про смерті й усе, що із цим пов’язано. Тому наші співвітчизники за кордоном піклуються так про своїх рідних, які залишилися тут. Їх можна зрозуміти.
Пані Галино, чи спостерігали ви за хвилями інформаційно-психологічних операцій ворога про Харківщину? Чи багато ви їх нарахували та які здаються вам найпотужнішими?
Цифр не назву, але останнім часом вороги дуже прицільно вживають слово «Харків». Звісно, пропагандистам треба, щоб у суспільстві панувала паніка й міста звільнялися від людей. Тоді ворогові буде дуже зручно їх захоплювати.
Тобто єдина мета цих інформаційно-психологічних операцій про черговий наступ на Харків — наша паніка?
Вони прагнуть, щоб ми запанікували та звільнили місто для наступу.
А ще недавно була така історія (і це досить часто повторювана історія, тільки регіон змінюється). Можливо, ви бачили в соцмережах такі запитання: «Чому всі мовчать про Харків, про Сумщину?». Навіщо люди поширюють ці наративи?
По-перше, цими людьми керує жалість до себе. Хочеться от бути тільки нещасними. Наш регіон — найнещасніший. Пропаганда вдало працює на почутті виключеності. До речі, будь-яка пропаганда ще із часів Калігули складалась із чотирьох пунктів: людей треба налякати; потім повідомити, хто винен; далі сказати, що їх урятують; а наприкінці дати відчуття виключеності. Мовляв, тільки ви можете бути поруч зі мною і піти звільняти українців від фашистів.
Як ми можемо протистояти цьому всьому? Чи є якісь рецепти, поради?
Є такі правила. По-перше, не вірити будь-якій інформації російського походження. Це все суцільна брехня. По-друге, якщо до вас прийшла людина й виливає вам свою тривогу, не знецінюйте її почуттів. Скажіть, що розумієте її страхи. Знаєте, дуже допомагає осмислення свого життя, тобто віднаходження сенсу в певних своїх діях.
Ви маєте на увазі волонтерство?
Так, волонтерство. Те, що може зробити кожен. Задонатьте тому, кого знаєте. Здайте кров — це може врятувати чиєсь життя. Посадіть квіти на подвір’ї, приберіть у своєму помешканні, допоможіть сусідам. Займіть себе рутиною — це дуже потужний захист від паніки, панічного настрою і того, щоб сидіти весь час у телефоні. І вірте в Бога, у себе, у людей. Пам’ятайте: світло завжди перемагає темряву.
