Харківщина — одна з областей, що має найбільше воєнних руйнувань у житловому фонді. Приватні, багатоквартирні будинки, гуртожитки досі перебувають під ракетними ударами військ рф. Подекуди для руйнувань вистачає вибухової хвилі. У результаті маємо сотні тонн будівельних відходів, обсяг яких зростає.
Що робити? Сортувати та переробляти.
Залишки цегли та бетону можуть стати частиною нових осель, прибудов, використовуватись як підсипка для доріг. Деревина може піти на обігрів помешкань. Щось переробити у новий будматеріал, а щось вціліле — повернути в обіг у тому ж вигляді. Варіантів вистачає.
Цей майданчик циркулярного будівництва у Руській Лозовій — реальний план дій, як поводитися з відходами руйнації
«Якось їду на машині повз цей майданчик, дивлюся: цегла лежить. А в мене у будинку якраз пошкодження є. Думаю, зайду, спитаю про цеглу, чи можна взяти. Там була Анна, координаторка, розповіла, що матеріали не продаються, тільки за донат віддають. Я задонатив, узяв цеглин, скільки треба. Пізніше познайомився з водієм, який возив сюди матеріали з демонтованих будинків. Розговорились, і він розказав, що шукають людину, яка на місці координуватиме роботу. Я вирішив: раз тут живу, міг би і працювати. Так і почав торік, улітку», — згадує Олег, мешканець Руської Лозової, адміністратор Circular Construction Yard.
До повномасштабної війни Олег мешкав у Питомнику Дергачівського району. Там у чоловіка був дім на 12 кімнат, але все вщент згоріло під час обстрілів селища. На початку бойових дій Олег виїхав з області. Повернувся торік у квітні, оселився з дружиною в Руській Лозовій. На новому місці теж потрібен ремонт.
«Коли прийшов працювати, у мене за тиждень майже всю цеглу розібрали. Багато проходило людей. У когось фронтон вилетів, у когось стіна випала. А ще неподалік аварійна дорога, така і до війни була. Там по вулицям люди засипали ями щебнем і гранвідсівом. Як тільки злива — ні того, ні другого немає. Щебінь зайшов у землю, утворилася “каша” — і все. Навкруги бруд. Ми з сусідом взяли з майданчика биту цеглу, трохи підсипали. І от у нас уже на вулиці більш-менш ходити, їздити можна».
Приїжджали сюди не лише з Руської Лозової, а з усього району: із Дергачів, із селищ Слатиного, Цупівки, Прудянки. Забирали цеглу, деревину, міжкімнатні двері, сантехніку, телевізор навіть був. Непотрібні речі домашнього вжитку на майданчик передавали харків'яни. Як гуманітарну допомогу з-за кордону привозили демонтовані вікна.
Анна Прокаєва, ініціаторка проєкту Circular Construction in practice, керівниця Zero Waste Kharkiv:
«Нещодавно прийшло десь 200 вікон зі Швейцарії. Це допомога від громадської організації HELVETAS, Swiss solidarity та SDC. Спрямували нам дві фури вікон, цілком справних. У нас демонтаж — це коли вікна або рами після вибуху пошкоджені, вигнуті, а там вікна демонтують, бо хтось захотів поставити сучасніші, чотирикамерні вікна замість двокамерних. Вони в ідеальному стані. Розлетілися в нас “на ура”.
Паралельно ми запровадили реюз. Переважно з Харкова люди віддають залишки після ремонту або те, що давно лежить удома і не використовується. Це все, що знадобиться у відновлені житла: від сантехніки та меблів до побутової техніки, вимикачів і проводки. На майно, яке у будинках було, держава ж гроші не дає. Пічки теж просять: газові, електричні. Демонтована підлога, ламінат хорошої якості користуються попитом.
Так само кахлі. Якось людина написала, що може попросити майстрів, аби вони кахлі знімали обережно, якщо нам згодяться. Звісно. Сучасні кахлі, які років десять тому поклали, ще можуть прослужити. Також віддали нещодавно плитку, кілька коробок, які лежали в людини ще з радянських часів».
Місцева влада надала ділянку під будмайданчик безкоштовно. Розташований він на території сільської амбулаторії. Це колишня земська школа, побудована в ХІХ сторіччі. Після бойових дій цегла будинку майже не постраждала. Олег каже, матеріал у народі називають «царська цегла». Вона в півтора рази більша за червону. Стара лікарня повністю побудована з цієї цегли. І хоча там був приліт у дах, обвалилась стеля, але стіни збереглися. За словами Анни, будівлю обстежив спеціаліст із Харкова — зробив краш-тестування і підтвердив: цегла справді міцна.
Анна Прокаєва:
«Лікарня тепер там не передбачається. Місцева громада хоче зробити центр дозвілля, щось на кшталт Будинку побуту. Ми досліджували цей будинок. Там є прибудови радянського періоду, з цегли на вапні. В чому її плюс? У 70-х роках почали активно використовувати цемент. Цементна суміш цупка, і набагато довше виходить зчищати її з цегли. А вапно — буквально трохи зчистили, і вже у вас чиста цеглина. З неї можна покласти другий поверх оновленого центру дозвілля.
Є проблема: в Україні вторинний матеріал для будівництва — у сірій зоні. Люди можуть його використовувати, як хочуть. Та якщо це комунальна чи державна власність, і комісія має прийняти будинок в експлуатацію, а там у стінах вторинна цегла — будівлю не здадуть. Мають бути законодавчі норми, засновані на наукових дослідженнях. І чіткі правила: такі ось параметри враховані, тож цей матеріал дозволений у будівництві».
Які проблеми громад це може вирішити?
Налагодження роботи з відходами руйнації може закрити кілька нагальних проблем воєнного часу.
Отримати компенсацію від держави за втрачене майно можна лише на житлові приміщення
Сюди не входять «холодні» коридори, прибудови, паркани та інші пошкоджені снарядами чи вибуховою хвилею ділянки у дворі. Але й їх люди бажають відновити.
Крім того, за «єВідновленням» кошти можна витратити тільки на визначені програмою будівельні матеріали чи послуги окремих підрядників. Мешканці сільської місцевості найчастіше вдаються до ремонту власноруч. Тоді в хід йдуть підручні матеріали, і деякі вцілілі залишки руйнувань цілком згодяться.
Мешканці не можуть демонтувати зруйноване житло і вивезти відходи через затримки з реєстрацією на програму «єВідновлення»
Комісія має приїхати на місце, зафіксувати масштаби руйнувань і лише згодом на основі цих даних порахувати кошти на відшкодування втрат.
Без згоди власників місцеве самоврядування не має права демонтувати зруйновані будівлі
Подекуди отримати згоду неможливо: люди виїхали з громади чи з країни, і зв'язку з ними немає.
Олег, мешканець Руської Лозової:
«Щоби ви уявили масштаби руйнувань у Руській Лозовій: є в нас вулиця Шкільна, так на ній із 80 будинків тільки 18 — цілі. Дехто поїхав за кордон. Ми ж із завалами нічого не можемо зробити без дозволу власників. Багато розбитих будинків стоїть, просто коробки, все вигоріло. Але туди не полізеш. Звісно, добре, якби господарі дали добро, найняли людей з технікою і розібрали завали. Цілу цеглу поскладали б на нашому майданчику на піддони. Може, комусь знадобиться, бо побито чимало осель».
Труднощі з вивезенням відходів загострюються, допоки триває війна
У деяких населених пунктах комунальні підприємства суттєво постраждали під час окупації. Вони втратили працівників, техніку й досі потерпають від обстрілів. Для них демонтаж будівель і вивезення відходів на полігони є ускладненим. Тож локальний збір, сортування та переробка частково знімуть тягар із комунальників та місцевої влади.
Анна Прокаєва:
«Ми розпочинали цей проєкт за підтримки HELVETAS, Swiss Solidarity та SDC. Зараз фінансової підтримки немає. Намагаємося бути самоокупними. Хочемо зробити щось на кшталт zero waste маркета. Такі існують в Австрії, Німеччині, Швейцарії. Там на місці працюють майстри, які можуть оновити старий виріб. Хтось може привезти, наприклад, ванну і попросити перефарбувати глазурь. А це вже додатковий сервіс, робочі місця. Зараз точка відліку — повоєнна відбудова. Люди йдуть сюди, бо у них не вистачає коштів. Беруть те, що не покриває держава. А далі це буде можливість повторно використати речі. Думаю, такі проєкти змінять ставлення людей до реюзу».
Від руїн війни — до нових будматеріалів
На відміну від залишків будівництва та знесення, відходи руйнувань накопичуються безконтрольно. В їхньому складі трапляється чимало всього: цегла, залізобетон, кераміка, смола, ізоляційні та азбестовмісні матеріали, деревина, скло, пластик, папір, текстиль, побутові відходи та змішані компоненти, що містять токсичні речовини. Що з цим робити? Є два шляхи:
Повторне використання без переробки
Уцілілі елементи споруд (колони, балки, частини стін) можна використовувати відразу. Звісно, за умови обережного демонтажу і транспортування. Це якраз приклад циркулярного будмайданчика в Руській Лозовій.
Переробка будівельних відходів
Найчастіше придатні для цього залишки залізобетонних виробів, бій цегли та скла, пластик, деревина. Далі бетон, залізобетон та цеглу подрібнюють із формуванням дрібних фракцій. Так отримують щебінь, гранітний відсів, фракційний бетон, металевий лом тощо. Матеріали стають основою для виготовлення вторинної будівельної продукції. Наприклад, щебінь розділяється на дрібніші фракції та використовується як заповнювач під час виготовлення бетону та залізобетону. Відсів із частинками менше п'яти міліметрів додають у будівельні розчини.
На місці зруйнованих багатоповерхівок трапляється багато деревини, але її цінність для підприємств із переробки незначна
Більшість брусків — вологі або обпалені, тож непридатні для повторного використання, каже Артем Сумара, проєктний менеджер Neo-Eco Ukraine. Фахівець працює в Миколаєві, досліджує місцевий ринок переробки відходів руйнації. Його досвід типовий і для інших регіонів. Серед переробних підприємств охочих працювати з деревиною мало.
Артем Сумара:
«Спілкувався з виробниками палет для опалення. Кажуть, коефіцієнт корисної дії з цієї деревини низький. Навіть якщо продавати її за меншу ціну, люди не хочуть купувати. А ті, хто брав, потім відмовляються, бо треба більше витрачати».
Що маємо: тонни відходів, частково чи повністю придатних до перевикористання, залишаються серед руїн будинків або викидаються на полігон, у гіршому випадку — в лісосмуги.
На думку Артема, якби зруйновані об'єкти з балансу громади передавали бізнесу, зацікавленому у демонтажі та переробці будівельних відходів — сировина знайшла б своє місце в новій продукції. Компанія б отримувала за це прибуток. Тоді й підготовку всієї документації та кошториси бере на себе підприємство. Відходами, які неможливо переробити, теж займається бізнес. Для громади — плюс, бо це не лягає на її плечі.
«Бізнесу потрібне стимулювання. Наприклад, можна розробити закон, за яким, якщо ви займаєтеся переробкою та беретеся за відходи руйнації, матимете податкові пільги, державну підтримку, дотації. Тоді ця сфера буде розвиватися. Це все одно невідворотно. Усі розуміють: відходів руйнування ставатиме більше, відтак і стихійних звалищ. Ніхто ж не знає, які відходи туди скидаються. Тому поки одні підприємства працюватимуть на грантових засадах, інші — побудуються з нуля та намагатимуться за ринковою ціною отримувати прибуток, якось розширювати бізнес».
«Ми можемо переробляти ці відходи тільки локально. Інакше логістика з'їсть весь економічний сенс. А те, що наразі на місцях, може перероблятися здебільшого у підсипку для доріг. Для високоякісного перероблення, скажімо, у новий бетон, потрібне спеціальне обладнання, інший технологічний процес та якісний матеріал на вході. Якщо будуть домішки деревини, пластику, азбесту, будь-чого іншого — це вже не спрацює», — пояснює Роман Пучко, співзасновник громадської організації ReThink.
Команда досліджує стан управління відходами руйнувань в Україні та шукає способи перевикористання залишків для створення нової продукції, зокрема, будівельної.
Роман Пучко:
«Якщо ми хочемо розвивати напрям “зеленої” відбудови, потрібно розумно стимулювати конкурентоспроможність вторинних матеріалів. Але і не переборщити, щоб не почали все підряд зносити й будувати нове. Ми досліджували цю тему. Як показує досвід, будь-що, побудоване на місці бетонного будинку 70-80-х років на попередньо знесеному фундаменті, буде набагато менш екологічним з огляду викидів, аніж існуючий матеріал. Будівлі, які не є аварійними, варто перевикористовувати. Не треба вдаватися до радикальних дій і бездумно все зносити».
Багато в чому Україна орієнтується на європейський досвід. Тільки за кордоном це — намагання досягти кліматичних цілей і скоротити загальні обсяги відходів. У нас же — вимушений крок воєнного часу. Відходи руйнації зростають по всій лінії фронту. Росте і державний кошторис на відбудову житла. Тож раціональне використання ресурсів навіть із руїн — уже не стільки екотренд, скільки необхідність.
У країнах Євросоюзу у 2020 році рівень утилізації відходів будівництва та знесення становив 88%.
«Це абсолютно досяжна цифра для України, — переконаний Роман Пучко. — Тому що показник рахується по масі. Зазвичай компоненти, які не переробляються або їх не можна перевикористати, дуже легкі. Якщо рахувати в масі, то навіть в Україні 90% — реально. У Нідерландах, Німеччині — це 100%. Щоправда, в Німеччині це в основному підсипка для доріг, а в Нідерландах найчастіше — нові будівлі».
Для повторного використання та переробки відходів руйнації потрібно впевнитись у їхній безпечності. Крім перевірок на міцність і водонепроникність, варто дослідити хімічний склад матеріалів.
Андрій Скрипник, очільник Українського науково-дослідного інституту будівельних матеріалів і виробів, продовжує думку:
«Та ж керамічна цегла у нас — різних років виробництва, із різних заводів. Відрізняються показники її морозостійкості, міцності. У кожного з будівельних матеріалів мають бути певні характеристики, аби розробити технологію їхнього перевикористання. Або щоб при виготовленні нових будматеріалів якийсь відсоток додавали з відходів руйнації. Зараз у нормативних документах таких вимог і можливостей не прописано.
Наш інститут вже майже рік піднімає цю тему на всіх майданчиках, включаючи Міністерство економіки, Міністерство інфраструктури, науково-технічну раду з питань промисловості будматеріалів. Потрібно передусім закласти фінансування, а далі — ще 9–12 місяців виділити на дослідження, розробити технології переробки, ДСТУ на застосування таких матеріалів у будівництві, сформувати відповідні склади матеріалів. І тоді вже можна буде чимось іще, крім Постанови 1073, передбачити у проєктах відбудови, наприклад, використання певної частки відходів руйнації».
Тим часом у Харківській області вже накопичилося приблизно 50 тисяч тонн відходів руйнування
Це дані станом на початок березня. За попередніми підрахунками Міністерства довкілля, нині в Україні утворилося понад 600 тисяч тонн відходів руйнації. Грамотне поводження з такими обсягами — гарний привід вирішити довоєнні проблеми із твердими побутовими відходами. На Харківщині їх щороку утворюється приблизно 692 тисяч.
У Дергачах добудовують комплекс із переробки твердих побутових відходів
Міндовкілля розглядає будівництво восьми переробних заводів на Харківщині. На двох із них, крім сортування та переробки, планується виробництво RDF (refuse derived fuel) — палива, що роблять із суміші твердих побутових відходів. Перед цим їх подрібнюють, перетворюють у гранули, а далі спалюють. Негорючі матеріали (скло, метали) відокремлюють за заводах механіко-біологічного оброблення.
Перший такий комплекс у Дергачах майже завершили. Обладнання вироблятиме електроенергію із полігонного газу обсягом понад 16 500 мВт/рік.
«Загальна вартість проєкту майже 260 мільйонів євро. Фінансування передбачається коштом іноземних донорів та коштом громад. Після повноцінного запуску всіх заводів, потужності підприємств дозволять переробляти всі тверді побутові відходи, що унеможливить утворення сміттєзвалищ на території області», — заявляє очільник Харківської обласної військової адміністрації Олег Синєгубов.
Планується, що на заводі відходи спочатку сортуватимуть, ресурсоцінні компоненти перероблять, органіку компостують, а решту — подрібнять і спресують у гранули чи брикети.
Але є одне «але». Чому паливо з відходів — не ОК?
На сьогодні не існує повністю безпечних технологій спалювання відходів. Навіть якщо процес відбувається за високих температур. Це стосується як підприємств, так і невеликих установок газифікації та піролізу (високотемпературне спалювання відходів).
«Виробництво RDF-палива та "енергетична утилізація" відходів, які пропонуються у згаданих вище комплексах, не є 100% переробленням відходів. Перероблення покликане залишати ресурси у використанні якомога довше. Натомість спалювання, навіть із виробленням певної кількості енергії, знищує цінні ресурси та утворює токсичні залишки. Їх теж треба десь захоронювати, і вони небезпечні для здоров’я людей», — пояснює Анастасія Мартиненко, експертка у сфері управління відходами, членкиня Zero Waste Alliance Ukraine.
За її словами, під час спалювання RDF утворюються ті самі види забруднення, що й від традиційних сміттєспалювальних установок. Технології механічного сортування не здатні позбавити матеріали токсичних речовин, таких як пластик полівінілхлорид або відходів, які містять ртуть (термометри, люмінесцентні лампи). У процесі горіння шкідливі хімікати вивільняються у довкілля.
Частина цього палива має нафтохімічне походження, а отже, так само негативно впливає на клімат, як і спалювання викопного палива.
Анастасія Мартиненко:
«Створюючи економічний стимул для спалювання RDF, країни можуть бути менш мотивовані впроваджувати Пакет кругової економіки. Він, зокрема, спрямований на розвиток роздільного збору та перероблення відходів. Що ще викликає занепокоєння: пластикові відходи як паливо є привабливим варіантом для цементних печей. Вони коштують дешевше, ніж традиційне паливо. А цементні печі спалюють відходи так само, як і сміттєспалювальні заводи. Тож і тут буде негативний вплив на здоров'я людей і довкілля».
RDF не можна вважати відновлювальним джерелом енергії. На противагу цьому існує енергія вітру, сонця, біомаси, землі — те, що дійсно відновлюване, чого не скажеш про спалювання обмежених ресурсів. Це швидке рішення, щоб позбутися великої кількості відходів. Однак це жодним чином не вирішує проблему як таку. В результаті спалювання утворюється токсична зола та інші залишки, які потребують спеціальних місць захоронення. Та й вочевидь не є цілком безпечними для ґрунту. До того ж спалювальні установки додають викидів парникових газів, прискорюючи зміни клімату.
Основна проблема — в неправильній стратегії поводження з відходами. Передусім варто направити зусилля та інвестиції на запобігання утворення відходів та максимально повторно використовувати і переробляти те, що маємо.
За сприяння місцевої влади доцільно відкривати центри повторного використання, ремонту, обміну речами. Для громади такі центри означають створення нових робочих місць. У порівнянні із zero waste рішеннями спалювання як спосіб поводження з відходами обмежує таку можливість.
Щодо харківського майданчику зі збору та сортування відходів руйнації — подібні ініціативи є сенс впроваджувати для всіх типів твердих відходів. А от органіку — компостувати. До речі, громадські компостери вже з'явилися в Люботині.
Ми створили цей матеріал як учасник об'єднання «Вікно Відновлення». Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win.
