Кліщіївка – село на півдні від Бахмута, стерте з лиця землі. У вересні 2023 року його звільнили сили оборони України, і з тих пір росіяни намагаються знов окупувати цю стратегічну локацію.
Марія Малєвська і Олександр Бринза побували на позиціях піхотинців 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний яр» біля Кліщіївки: потрапили туди прямо під час штурму ворожих військ і побачили знищення окупантів на екрані в режимі реального часу.
Виїжджати потрібно було близько третьої ранку, щоби подолати більшість шляху у темряві, або «по сіряку», як кажуть військові. Зараз по всьому фронту працює шалена кількість ударних російських дронів — у вівторок такий камікадзе вбив двох цивільних в автівці, яка рухалася Петропавлівкою під Купʼянськом.
До сходу сонця ще пару годин. Від певної точки під посадкою до бліндажу ще якийсь час треба йти пішки.
Буквально через кілька хвилин після знайомства вояки жвавішають, щось помічають на моніторі, будять третього бійця, який міцно спав, і вигукують у рацію команду «готовність до бою!».
Одночасно починає гахкати, якісь міни влучають неподалік — так, що у бліндажі сиплеться земля. Зʼясовується, що поряд із позиціями піхоти 93-ї бригади висадився десант ворожої піхоти.
Дмитро — головний сержант цієї роти. Він тримає у руках планшет із системою «Кропива», уважно слідкує за картинкою на моніторі і повідомляє про гостей сусідні позиції.
Поряд із Дмитром — Олександр. Він водить мишкою від компʼютера по своєму коліну у пікселі замість килимка. Саша в армії від початку вторгнення, у мирному житті був агрономом:
— Позиції наші почали штурмувати, підʼїхали на багі, швидко згрузили десант і почали по двох напрямках штурмувати позиції.
— У якій кількості вони десантувалися?
— Важко сказати, в районі десяти чоловік було, по п’ять чоловік на багі. Вони на різних напрямках одночасно все почали робити.
— І наскільки часто на вашій ділянці такі штурми можуть відбуватися?
— Вони постійно лізуть. У таких масштабах, як сьогодні, не дуже часто. Щоб масовано з технікою — бували моменти. Зазвичай малими групами підповзають, підбігають, але від пострілів з важкої техніки розбігаються.
На моніторі крізь тепловізор російська піхота виглядає як білі цяточки, що рухаються. Розгледіти їх крізь камеру звичайного дрона вкрай складно, якщо ті сіли під дерево й не рухаються або заповзли у нори, яких тут повно.
Ворожа піхота підійшла впритул. Одного з росіян піхотинці 93-ї бригади ранять зі стрілецької зброї, аж тут у рацію пробивається голос побратимів: у них теж поранений, кулею в бік. Тож далі піхотинці мають і відстрілюватися, і спостерігати за рухами противника, й надавати домедичну допомогу. Періодично вони повідомляють, що той стікає кровʼю, потрібна термінова евакуація. Пояснює головний сержант роти Дмитро:
— Чому зараз неможлива евакуація і в якому стані поранений?
— Поранений наш знаходиться, на жаль, у важкому стані. Йому надана домедична допомога, стан його стабільний, але важкий. У противника велика насиченість безпілотними літальними апаратами, і зараз, якщо почнеться скупчення… ну, кілька людей потрібно, щоб винести цього пораненого. Якщо противник виявить наше скупчення, одразу почнеться вогневе ураження з мінометів, артилерії, ударних безпілотників, тому треба чекати або зміни погоди, або темряви. Бо дуже-дуже небезпечно. Не хочеться наражати ще більше людей на небезпеку.
— Я правильно розумію, якщо рано-вранці отримав поранення, то без варіантів чекаєш вечора й евакуації?
— Треба відштовхуватися від тої обстановки, яка складається. Зараз нас штурмували, противник стовідсотково спостерігає за нашими позиціями і чекає цієї евакуації. Тому поки що так. Будемо чекати на зміни в обстановці.
— Наскільки часто відбуваються такі штурми? На що вони розраховували?
— Противник хотів вибити нас з позицій, захопити ці панівні напрямки, це дуже було би для них зручно — поламати логістику сусіднім підрозділам. Ми міцно стоїм, я думаю, це для них вже питання певного принципу — нас звідси вибити. Періодично стаються штурми. Те, що відбулося сьогодні, було дещо по-новому. Раніше противник на багі не заскакував, це були або малі піші групи, або кілька одиниць бронетехніки.
— Багі — тому що його не чутно чи він більш швидкий, маневрений?
— Так, тому що швидко можна підскочити в будь-яку точку і висадитись. Складніше виявити, ніж бронетехніку, і так само менше чутно. Менше видно в тепловізор, складніше визначити, що саме це таке.
Дмитро знову береться за рацію і корегує дії: як зупинити кров і затампонувати, знову виходить на звʼязок із сусідами-тероборонцями. Говорить побратим Дмитра Олександр:
— Наскільки ближній контакт?
— Наразі вони на кидок гранати майже підійшли.
— З чого працюють, яке озброєння здебільшого використовують?
— Вони постійно криють мінометами, артилерією, постійно десь у них на позиції є танк, який контролить скиди дуже часто. Газ також з дронів дуже часто, дуже велика проблема. Вони закидують на позицію димову шашку, і це дуже небезпечна штука, без протигазів там піхоти не позаздрю.
— Наскільки часто вони цей газ використовують?
— Останнім часом вони його почали більше використовувати.
— Це прямо скидами з дронів?
— Так, прям в нірку кидають.
Й тут на екрані — це позиція сусідів — видно дві бойові машини піхоти. По тій, що спереду, влучають FPV-дроном, вона спалахує, друга врізається в неї, і з бронемашини вискакує той самий «простой рускій мужик», який вдається навтьоки. Тих, хто вистрибує з машин, накриває артилерія. Коментує піхотинець 93-ї бригади Роман:
— Те, що ви побачили, — це типово і часто. Останні пару днів, з тиждень, вони не приймали таких штурмових дій інтенсивно, але до цього — майже кожного дня по два-три штурми постійно було.
— І якою кількістю особового складу це зазвичай?
— Зазвичай, як для невеликої позиції, то виходили iість, вісім, дев’ять, дванадцять людей. Підтягують людей, доволі велике скупчення, просто не на передньому краї, а в другій лінії, подалі від позицій.
— Як загалом оцінюєте противника?
— Недооцінювати противника — це найдурніше, що може бути. Але вони такі само звичайні люди, вони так само бояться. Тільки один-два трьохсотих — і вони вже перестають активно штурмувати.
Бій тривав близько трьох годин. Щонайменше вісьмох росіян піхотинцям 93-ї бригади вдалося знищити. Скільки з них втекли назад до своїх позицій чи сховалися у норах — невідомо.
Тепер можна вийти назовні. Погода ясна, можна розгледіти, наскільки скошені дерева — жодного вцілілого. Бої тут не припиняються вже багато місяців. Дорогою видно тіла: через щільні обстріли евакуювати загиблих вдається не відразу.
Піхотинець Денис показує вигорілу російську БМП — вона стоїть тут ще з літа, уже заіржавіла:
«Тут краще посадкою не ходити, бо воно все заміноване. І тут всюди… Навіть можна пройтися пошукати, двохсотих їхніх дохріна лежить. Ви бачили самі, не відразу навіть виходить своїх забирати, не те що інших. Ось перед вами БМП, тут кістки, вони приїдуть, будуть їх вибирати, щоби хоч щось поховати. Ніхто не знає прізвище, ім’я, по-батькові. Але хоча б щось передати, поховати… Хоча б номер БМП. Кожна БМП є у базі даних, і є приблизно, хто сідав востаннє, хто отримував, механік, водій, командир бойової машини записуються. Так можна і знайти людину. Але так як у посадці ти знаходиш без нічого, то навряд чи».
Щоб повернутися до місця, де вже може заїхати автівка, потрібно знову йти певну відстань пішки. Дорога підтаяла, вже не така, як вночі — йти багнюкою важче. Піхотинці такий шлях долають ось уже майже два роки: виносять поранених, заносять боєкомплект, провіант, і все це під щільним вогнем противника. Говорить Денис:
«Тут в основному зараз міномети, “Гради” вони зараз використовують рідко, коли бачать скупчення: чотири людини для них вже скупчення. Навіть сам будеш йти, по тобі відкриють мінометний вогонь і не дадуть дійти до твоєї точки. FPV, скидів у них набагато більше, ніж у нас. І нам важко пройти ті 2–3 кілометри, де все прострілюється, та евакуювати свого пораненого — іноді він просто затрьохсотився, але через те, що евакуація відбувається дуже довго, може стати двісті. Чисто через те, що у них кожен метр простріляний, FPV-шки, скиди вночі, вдень. Вони навіть вночі працюють, якщо наші не так часто працюють скидами вночі, то вони постійно».
Пізно ввечері піхотинці відпишуться у месенджер: пораненого таки вдалося евакуювати. Десь о другій ночі хлопця, який дістав поранення близько шостої ранку, довезли до стабілізаційного пункту. Йому пощастило.
Незламні воїни 93-ї бригади «Холодний Яр». Фото
Найтяжче — бачити, як гинуть хлопці. Як відбувається евакуація поранених з фронту
