Початок нових стосунків після втрати партнера/-ки в сім’ї, де є діти, обов’язково потребує уваги та надзвичайної тактовності до них. Утрата матері або батька в дитячому віці — це непоправна втрата й травма, що за несприятливих умов може залишити свій вплив на все подальше життя вже дорослої людини.
Зверніть увагу, що проживання горя для дітей, особливо маленького віку, має певні відмінності. Наприклад, горювання часто характеризується зміною поведінки, інтенсивними виявами емоцій, які змінюються перервами. На жаль, побутує хибна думка, що діти легше адаптуються, швидше забувають і не так інтенсивно проживають утрату. А насправді дитина сильно потребує вашої підтримки під час проживання свого унікального й особливого стану. Потребує любові. І найголовніший її вияв тут — відверто та просто, тобто на рівні, доступному для сприйняття за віком, говорити про втрату. Не замовчувати й не вдавати ніби нічого не сталося.
Смерть одного з батьків — це втрата опори, яка давала почуття безпеки й гарантувала зрозуміле майбутнє. Стабільність дитини руйнується, тому надзвичайно важливо віднаходити нові фокуси стабільності. Тож обов’язково перевірте, чи є поряд із дитиною стабільні дорослі. Хоча б один. І це не ви, бо ви теж утратили. За можливості це може бути психолог. Якщо ви відчуваєте, що емоційний стан дитини не дає їй продовжувати адаптивне соціальне життя, вона замикається в собі, не має інтересів і нових бажань, а натомість у неї з’являються фізичні симптоми й розлади сну, то звернутися до дитячого психолога вже не тільки бажано, але й конче потрібно.
Обов’язково говоріть і згадуйте. Нехай ваші розмови буде наповнено не тільки смутком, але й радістю від приємних, теплих і добрих спогадів. Це невіддільна частина адаптивного проживання втрати.
Якщо ви відчуваєте, що готові до нових стосунків, то неодмінно поговоріть про це з дитиною. Надзвичайно важливим є розуміння того, що дитина має свої почуття, які можуть відрізнятися від ваших, і має безумовне й абсолютне право їх проживати та висловлювати. Простою мовою це означає, що дитина може сумувати за втраченим батьком або втраченою матір’ю або, навпаки, почувати злість, що він або вона полишив/-ла її. Також дитина може активно виступати проти появи у своєму житті нових людей, особливо у вигляді партнера матері або партнерки батька. Пам’ятайте, що особливо такі агресивні й протестні почуття дитини мають право на життя у вашому сімейному колі — озвучені, обговорені та прийняті.
Водночас є багато речей, яких ні дитина, ні навіть підліток не здатні осягнути. Це означає, що спиратися у своїх рішеннях на бачення дитини, її побажання та емоційні реакції безвідповідально. Варто нагадати, що побудова життя заради дитини й нібито спроба вберегти її від травматизації новим/-ою партнером/-кою, доволі часто можуть зробити саму дитину заручником такої ситуації. Життя, покладене на вівтар дитячих побажань, несвідомо потребуватиме оплати. Жити задля дитини й жертвувати своїми бажаннями заради примарного емоційного комфорту — це пастка передусім для самої дитини, яка в дорослому віці буде вимушена відігравати роль емоційного партнера для одного із самотніх батьків і почувати провину за її або його самотність.
Отже, що робити, коли у вас з’явився/-лася партнер/-ка й ви хочете будувати з ним / нею стосунки? Одразу ж іще раз нагадайте собі: стосунки — справа дорослих. Ви повинні приймати почуття й бачення своєї дитини, але не дозволяйте їм керувати вами. Обов’язково пам’ятайте, що ваша дитина не потребує заміни батька або матері. Вона завжди мала й матиме одного батька або одну матір, якого / яку втратила. Новий/-а ваш/-а партнер/-ка ніяк не має бути та й не зможе стати заміною її втрати. Тож обов’язково нагадайте про це. Наприклад: «Не хвилюйся, ми завжди будемо пам’ятати про твого батька / твою матір. Ніхто його / її не замінить. Жінка / чоловік, яку / якого я обрав/-ла, не прагне посісти цього місця». Дитина має повне право не любити вашого/-ої нового/-ої партнера/-ки або потребувати набагато більше часу, ніж ви, для того щоби побудувати з ним або нею теплі та сповнені довірою стосунки. Ви не маєте права вимагати цього від дитини. Проте варто м’яко та спокійно нагадувати їй, що ваш/-а новий/-а партнер/-ка — це ваш вибір; і ви просите поважати це, поважати його або її. Поясніть дитині, спираючись на її вік і можливості розуміння, що ваш/-а новий/-а партнер/-ка може стати їй другом і людиною, яка дасть їй піклування та підтримку, можливо, розділить із нею певні інтереси, а можливо, відкриє для неї щось нове й цікаве.
Важливо, щоб у вас завжди залишалися певні ритуали, форми підтримання пам’яті та вдячності, що нагадують про одного з утрачених батьків. Це надзвичайно цінно. Тоді нові стосунки будуть продовженням життя, а не спробою його переписати.
Стосунки після втрати партнера/-ки: як сказати дітям
