Життя у підвалах, обстріли, постійні тривоги, відсутність води й тепла, розваг і посиденьок із друзями стали буденністю для багатьох дітей там, куди завітав «руський мир» і залишив жахливі наслідки. Розповідаємо про тих людей, хто зголосився наповнити дитячі життя краплею позитиву та допомогти адаптуватися та впоратися з постійним стресом.
«Відсутність емоцій — це найстрашніше, що ми побачили»
Від початку широкомасштабного нападу рф волонтери БФ Freedom to Ukraine допомагали дорослим і дітям Харківщини. Спершу вони вивозили цивільних із Північної Салтівки та з інших щільно обстрілюваних районів міста на вокзал або в метро, доставляли ліки та гуманітарну допомогу.
Пізніше волонтери та актори-лялькарі згуртувалися, аби хоч трошки розрадити дітей, які ховалися в підземці. Усю весну, п'ять днів на тиждень, вони пересувалися станціями метрополітену. Вдень встигали влаштувати по виставі на двох різних станціях. Лялькові дійства залучали і дорослих глядачів. Загалом митці зіграли 200 вистав у метро. За приблизними підрахунками, їх побачили 10 тисяч дітей та їхніх родичів.
Улітку 2022-го волонтери вирішили поширити діяльність на область. Вони їздили в деокуповані містечка й селища, аби емоційно розвантажити дітей і підлітків, знизити рівень стресу. Для цього вдалися до казкотерапії та арттерапії, залучили психолога.
«Спочатку ми возили розважальні вистави, які були в нашій базі. З часом зрозуміли, що дітям потрібні не лише розваги, а й терапія, тож почали адаптувати спектаклі до інтерактиву. Ми ввели персонажів, які допомагали зрозуміти, що є не лише зло, а й добро, і певна ситуація може благополучно розв'язатися. Тобто це ціла програма, яку розробили спільно з командою акторів, режисерів-лялькарів», — розповідає Роман Панченко, театральний продюсер, директор БФ Freedom to Ukraine.
Після вересневого контрнаступу ЗСУ волонтери навідали Куп'янщину та Вовчанську громаду. Спочатку вистави допомагали організувати голови громад і волонтери на місцях. У підвалах, у клубах, на тлі посічених будівель актори дарували радість дітям і дорослим. В одну поїздку намагалися завітати до двох-трьох селищ. Іноді через обстріли або їхню загрозу доводилося скасовувати виступ і розвертати машину.
«Ми виїжджали на Куп'янський напрямок, де розбиті цілі вулиці, збирали дітей в якихось укриттях. Емоційно дуже важкою були поїздки в Краматорськ, у Слов'янськ. Думаєш: у людей війна перед очима, а тут їм привозять казкове дійство, актори у костюмах принца й принцеси. Це сприймалося апокаліптично», — згадує директор фонду.
Після вистав із дітлахами проводили майстер-класи: малювали, створювали ляльки-мотанки, ліпили тощо. Також волонтери закуповували для маленьких глядачів книжки, одяг, солодощі та інші подарунки.
«Відсутність емоцій — це найстрашніше, що ми побачили. Зазвичай діти емоційні: кричать, бігають, сміються. А там — сиділи смутні. Власне, ми продовжували, бо розуміли: аби вивести дітей із цього стану, треба регулярно нагадувати їм про радощі, привозити вистави саме в ті райони, які найбільше постраждали. Ми поверталися. Напевно, кожну громаду за цей час разів по десять навідали», — каже Роман.
Минулої зими волонтери фонду об'єдналися з колективом Малого театру маріонеток в Харкові, який створив власну терапевтичну програму вистав. Із нею спільнота небайдужих їздила регіоном аж до вересня.
«Хотілося робити не просто вистави, а бути корисними. Тоді з нашим режисером Валерієм Дзехом ми розробили арттерапевтичну виставу. Створили інтерактивну історію про хлопчика і пташку. Малеча ніби й дивиться виставу, і водночас сама впливає на те, що відбувається. У нас є навідні питання та набір ляльок, і щоразу з дітьми ми вигадуємо нову історію», — розповідає про створення однієї з вистав акторка Таїсія Акжитова.
Крім спільних поїздок деокупованою Харківщиною, актори Малого театру маріонеток проводили вистави для дітей-переселенців у Харкові. Зокрема вони дарували святковий настрій малечі в міській лікарні №6.
Таїсія пригадує першу поїздку в область: у підвальному приміщенні Грушівки на виставу зібралися понад 60 дітей різного віку. Особливо запам'ятався один маленький глядач.
«Він ні з ким не хотів розмовляти. Так завжди на початку: коли звертаєшся до дітей, мало хто відповідає. Це вже згодом вони відкриваються, починають спілкуватися. Пам'ятаю, як звернулася до хлопчика, подивилася на його обличчя — а воно виглядало як у старого дідуся. Через зморшки або інші ознаки, щось незвичайне для дитячого обличчя було. Цей хлопчик не розмовляв усю виставу. Наприкінці я підійшла до нього з лялькою-шкарпеткою, подякувала глядачу, що був із нами. А він обійняв шкарпетку, посміхнувся й почав розповідати про свою іграшку-півника», — поділилася спогадом акторка.
Аудиторія на заходах різна: десь актори грали для кількох людей, а в інших місцях приходили десятки глядачів.
«Наприклад, у Новій Олександрівці є клуб зі сценою. Нам сказали, що буде приблизно 20 дітей, ми розставили стільчики. А люди заходили й заходили. Усі прийшли подивитися: і дітки, і підлітки, і дорослі. Зазвичай важко працювати з глядачами різного віку. Одразу думаєш: «Як зробити, аби цікаво було і малечі, й підліткам?». А вони якось самі так роблять, щоби було цікаво. Ніби один одному допомагають. Старші діти розуміють, що вистава не тільки для них. Тому не було якихось підколів, як бувало раніше, коли працювали з подібною різноманітною аудиторією. Діти згуртованіші», — говорить Таїсія.
Акторка відмічає: мрії у дітей, які пережили окупацію, та дітей, які переїхали до відносно безпечних територій, відрізняються.
«Коли ми грали у Харкові, запитували у дітей, про що вони мріють, що люблять. Вони відповідали: хочуть, аби повиздихали вороги. Діти в області — навпаки, навіть не згадують про обставини війни. Одні дівчатка розповідали, що мріють, аби бабуся дозволила їм годувати й доглядати цуценят, які мали народитися незабаром у місцевої собачки», — додає акторка.
За її словами, лялькова терапія допомагає дітям розкритися, налагодити контакт з іншими.
«Найбанальніше — це вихід із буденності. Вистави різні бувають. Наша лялькова терапія спрямована на проговорення. Звісно, краще це працює, коли відбувається регулярно. Проте навіть за 40 хвилин можна відчути ефект, бо вистава дає можливість виговоритися та відчути певне полегшення. Діти бачать, що зараз їх слухають», — пояснює Таїсія.
Наразі фонд Freedom to Ukraine хоче мати постійне місце, аби системно залучати дітей та допомагати їм позбутися наслідків пережитих травм. Мета волонтерів — створити спеціальний Центр і там проводити індивідуальні та групові заняття з акторської майстерності, театро- та арттерапії. А також — вправи та ігри на зняття емоційної та м'язової напруги, для розвитку навичок спілкування та творчого мислення.
Для втілення цієї мрії Freedom to Ukraine запустив проєкт зі збору коштів на Центр для допомоги дітям, постраждалим від війни. Мета — 350 тисяч гривень. Задонатити можна на краудфандинговій платформі «Моє місто» або за реквізитами.
Від психологічної підтримки до особистого розвитку
Благодійний фонд «Волонтери: Дорослі — дітям» уже 10 років працює, аби всі діти виховувалися в родинах. Він допомагає дитячим будинкам сімейного типу (ДБСТ), малозабезпеченим, опікунським, прийомним та патронатним родинам на Харківщині.
Перший рік повномасштабної війни волонтери «гасили пожежу»: допомагали родинам виїхати, забезпечити базові потреби, скласти план дій, розв'язувати проблеми з документами (оформлення соціальної допомоги та закордонних паспортів дітям, допомога з реєстрацією) тощо.
У січні 2023 року волонтери фонду разом з представниками служби у справах дітей почали системну підтримку сімейних форм виховання в регіоні. Мобільні групи їздили Харківщиною до родин: до проєкту долучилися логопед, дефектолог та психолог. Також родинам надавали консультації інші спеціалісти.
«Родини знають, що у них є підтримка, і вони можуть звернутися в будь-який час до нас із будь-яким запитом. Наприклад, коли стався “приліт” неподалік від дитячого будинку сімейного типу у Дергачівському районі, діти і мама дуже перелякалися. Мама зателефонувала мені й сказала, що їй терміново потрібен психолог. У таких випадках психолог одразу виїжджає або зв'язується онлайн, залежно від ситуації», — каже Вікторія Тищенко, директорка БФ «Волонтери: Дорослі — дітям».
Навесні стартували заняття з арттерапії. Фахівчиня приїздить до родин додому, або ж заняття організовують у громаді в безпечному місці. Після занять арттерапевтка спілкується з батьками та дає рекомендації щодо виявлених проблем.
«Є велика потреба у спілкуванні в дітей. Батьки бояться, і діти за двір не ходять нікуди. Занять офлайн немає. Коли приїжджає арттерапевт із фарбами, каштанами, діти збираються гуртом по 8–10, залежно від родин. Іноді дві родини збираємо, якщо поруч живуть, і так проходять заняття. У цей час і батьки трошки відпочивають, бо на них наразі велике навантаження», — зауважує Вікторія Тищенко.
Заняття проводяться 3–4 рази на місяць та об'єднують до 15 дітей. Фахівчиня Зоя Базанова зазначає: арттерапія екологічно діє на людину, змінює негативні емоції та приводить до гармонійного стану.
«Ми працюємо з травмами війни, намагаємося вивести на поверхню те, що всередині, емоції, які зараз є. Дуже добре працює кольоротерапія. Використовуємо тілесні практики, аби прибирати затиснення з тіла. І ще — заняття з моторики. Арттерапія — це зцілення мистецтвом. Робота з дітьми спрямована на те, аби передати дитині добрі, сонячні емоції. Дитина це відчуває і починає відкриватися. Коли ми творимо, перші аркуші паперу ще сковані, а буквального з другого дитина використовує більше кольорів, активніше малює, виводить на аркуш паперу усі переживання», — описує процес роботи арттерапевтка.
Волонтери допомагають підопічним розвиватися. Восени за грантової підтримки фонд запустив проєкт неформальної освіти для дітей у ДБСТ та для батьків-вихователів. За півтора місяця до навчання долучилися понад 500 дорослих та дітей. Розклад занять та організаційні моменти вирішують у спільному чаті з батьками та викладачами.
Для малечі проводяться заняття з розвитку мовлення та логіки. Проблема з мовленням дуже поширена, зазначає Вікторія. З дітьми офлайн та онлайн займається логопед. Також педагоги розвивають мовлення та знайомлять зі світом математики школярів 7–9 років.
У програмі для підлітків — іноземні мови, сексуальна освіта, медіаграмотність і безпека в інтернеті, мінна безпека та домедична допомога. Заняття проводяться в нешкільний час. Кожен вільний обирати те, що подобається.
«Ми побачили, що наші підлітки дуже свідомі. Вони написали, що бажають вивчати українську мову. Ми шукаємо викладача наразі, буде у нас ще й українська. Діти пізнають історію України, бо був запит, що вони хочуть глибше й детальніше, ніж у шкільній програмі, подивитися на історію», — розповідає директорка фонду.
А ще неочікувано популярні заняття з фінансової грамотності, додає спікерка. Протягом дев'яти занять підлітки в доступній формі вивчають, чим відрізняються потреби від бажань, що таке свідоме споживання, як керувати бюджетом і заощаджувати кошти, як можна започаткувати бізнес, як захиститися від шахраїв тощо.
«На жаль, дуже багато навіть дорослих українців не вміють керувати грошима, мають борги, кредити. Кількість ломбардів, швидких займів, що з'являються у нас як гриби після дощу, свідчать про те, що українці мають таку проблему. Сьогодні важливо опанувати знання з фінансової грамотності: незалежно від фаху, який дитина обере в майбутньому, щоденно вона має справу з грошима», — каже викладачка фінансової грамотності Марина Хоша.
Підлітки займаються онлайн у групах до 13 учасників. А ще на заняття стали долучатися і дорослі. Деякі батьки поділилися, що почали вести бюджет і завели скарбничку.
Скількома людьми загалом опікується фонд — нашвидкуруч складно підрахувати. У Харківській області зареєстровані 132 дитячі будинки сімейного типу. В кожному виховуються від 5 до 10 дітей. Усіма ними опікується Благодійний фонд.
«986 дітей тільки в дитячих будинках сімейного типу. А ще патронатні родини: їх 35 у нас у Харківському регіоні. І прийомі навіть не рахувала, їх дуже багато», — зазначає Вікторія Тищенко.
Частина підопічних родин виїхала за кордон. Із ними підтримують зв'язок онлайн.
У постійній команді Благодійного фонду «Волонтери: Дорослі — дітям» нині десять волонтерів. Вони згуртували приблизно 300 небайдужих людей, які за потреби можуть вчасно допомогти грошима або з транспортом. Втома або вигорання невідомі волонтерам, каже Вікторія Тищенко.
«Якщо людина задоволена тим, що робить, то яке тут може бути вигорання», — підсумовує директорка фонду.
