Харківські митці (власне, театрали) — люди з волею і серцем Прометея. Скільки б їм не намагалися урізати виплати, зменшити штат, непрозоро натякнути, що театр у «першій культурній столиці» нікому не потрібен, — вони вперто продовжують робити своє, посміхатися глядачам і не висловлювати вголос, що насправді про все це думають.
Втім, останні події довели навіть максимально обережних у словообертах театралів до крайньої межі. Та про все за порядком.
З квітня держтеатрам Харкова заборонено працювати у своїх приміщеннях, оскільки вони не облаштовані годящими укриттями. Всі виходили з ситуації по-різному.
Колишній Театр Пушкіна відіграв прем’єру в Театрально-концертному центрі. Втім, інші колективи нарікали, що оренда їм не по кишені: 3 000 гривень година + за райдером світло, звук, екрани. За гримерні — окрема плата.
Театр ляльок грав вистави у своєму дворику, між двох стін.
Театр Шевченка не грав, але активно готував прем’єру, аби відкрити сезон восени. Виставу «Каліка з острову Інішмаан» зробили, але глядачі так її й не побачили: бо не можна збирати людей у приміщенні. Все ж таки театр — це не кафе і не ресторан.
У кулуарах ширилася думка, що акторам забороняють грати у власних приміщеннях, щоби не виводити їх на повну ставку. Згодом влада в оригінальний спосіб вирішила цю проблему: оскільки в кожному театрі контрактна система працевлаштування — з багатьма просто не продовжили контракти. Решта людей отримує повну зарплату.
Днями Харківська облрада розправила вітрила креативу на повну, після чого моя Facebook-стрічка, що складається переважно з митців, спалахнула полум’ям сарказму, гніву та зневаги.
Навіть з’явилося місце для таких паралелей в театральних Fb-спільнотах:
Повторюся, це для виважених і терплячих театралів нехарактерно. Востаннє таке буяння почуттів пригадую після слів колишньої очільниці ОДА Айни Тимчук, що середня зарплата робітників театрів — 16,5 тисячі, тож її треба скоротити. Актори тоді виходили на мітинги, аби заявити, що це — брехня, і таких зарплат вони ніколи не бачили.
Нині в облраді запропонували створити «е-Афішу» — себто, перевести театри в режим онлайн. У дописі чиновників зазначається, що презентацію ідеї вислухали та підтримали представники Харківської обласної філармонії, Академічного театру музичної комедії, Харківського державного академічного театру ляльок імені В. А. Афанасьєва, Державного академічного українського драматичного театру імені Т. Г. Шевченка, Театру для дітей і юнацтва, Харківського академічного драматичного театру. Жодних деталей, як вони собі це уявляють, автори матеріалу не надають.
Ми запитали у завідувачки літературною частиною Театру Шевченка Маргарити Корнющенко, як цю інформацію повідомили співробітникам.
«Нас сповістили, що влада буде впроваджувати проєкт: платний перегляд відеозаписів наших вистав у інтернеті. Нас попросили надати перелік вистав, які ми наразі можемо зібрати й зіграти, аби влада власним коштом змогла здійснити якісний запис наших вистав. Надалі вони на себе взяли організацію платної трансляції.
Ми таку інформацію надали: у нас є шість вистав, дві з яких з’явилися під час повномасштабного вторгнення. Цей онлайн-формат — не замість нашого відкриття. Нам ясно дали зрозуміти, що про поновлення роботи театрів на стаціонарі не йдеться. Цей проєкт не є альтернативою, а лише доповненням ситуації, що склалася.
Чи покладаю я надії на цей проєкт? Ні, жодних. Я давно працюю в театрі, тож знаю, що його основою є живий контакт з глядачем. Вочевидь, ми не є конкурентноспроможними з «Нетфліксом», кінотеатром та іншим якісним відеоконтентом», — каже Маргарита.
Маргарита додає: гніву вже не залишилося, бо виснажлива комунікація з облрадою триває не один місяць. Після епопеї із забороною грати у власних приміщеннях було скорочення фінансування театрів, значна кількість людей залишилася без зарплати. Далі — не зіграна прем’єра. Дивуватися стає все складніше.
Співробітниця Харківського університету мистецтв імені Котляревського, екскерівниця аналітичного відділу в Українському культурному фонді Ірина Чужинова підмічає важливий факт. Своїми діями облрада порушує Закон України «Про театри і театральну справу». Бо там чітко прописано: театри суб’єктні, самостійні й автономні в організації життєдіяльності. Тож напряму перевести театри в інший режим роботи обласна рада не має повноважень. Для цього й зібрали директорів, адже тільки вони можуть дати відповідне розпорядження
«Те, що я бачу в Харкові — ніби радянський союз в образі Харківської облради намагається змусити демократію жити за своїми правилами. І поки що демократія програє. Орган управління — це не хаб креативних ідей “Все по 10 гривень”. Саме тому, що в Облраді читали закон, відбувається вже друга зустріч із керівниками театрів. Відповідно, потрібно домовитися на березі, аби лояльні директори (а інших директорів державних закладів культури не існує у природі, а якщо з’являються — їх намагаються знищити всіма доступними засобами) видали правильні накази та перевели театри в режим роботи онлайн, щоби це не означало».
Ірина переконана: єдине, що може допомогти зупинити цю буфонаду, — це Колективний договір і збори трудового колективу, покликані нагадати, що учасники колективу є одним із суб’єктів управління закладу. Тож вони можуть просити в адміністрації роз’яснення дій із посиланням на положення Колективного договору.
«Що варто було би зробити передусім активістам театрів, яких це стосуватиметься? Перечитати Статут чи Положення — документ, відповідно до якого діє театр, і зрозуміти: чи зафіксований там механізм вибору режиму роботи. Хто визначає цей режим? Директор одноосібно? ОК. Тоді — збори трудового колективу із запрошенням адміністрації та спроба розмови під протокол про права трудового колективу. Про норми Колективного договору, в якому, я впевнена, не передбачений ніякий інший режим роботи, як наживо. Трудовий колектив має ОБ’ЄДНАТИСЯ з адміністрацією та знайти спільне рішення, як захиститися від сваволі органу управління. Краще це робити разом із юристом, фіксуючи всі рішення коректно», — пропонує Ірина.
В обласній раді вважають, що онлайн-режим дасть змогу зберегти трупи та репертуар театрів, оновити його, отримувати гроші, користуючись «електронною купівлею» квитків. Велику надію покладають на містян, які зараз живуть у різних куточках країни. Нібито вони, об’єднані любов’ю до театру, купуватимуть квитки.
Режисерка Харківського театру ляльок Оксана Дмітрієва відповідає так.
«Проєкт про покази вистав онлайн розроблявся без урахування театральної специфіки та досвіду подібних ініціатив у світі. На жаль, автори проєкту не проконсультувалися із творчими працівниками. Наскільки ми розуміємо, були переговори з директорами театрів. Шкода, що директори не змогли донести безперспективність цієї ідеї.
А для мистецької спільноти не лише Харкова, а й всієї України очевидна абсурдність пропозиції. Не варто розраховувати, що відео харківських вистав, зроблені в умовах, які нам нав’язують, будуть дійсно потрібні харків’янам. Що вони зможуть конкурувати із записами, наприклад, вистав Королівського Національного театру чи Цирку дю Солей, які можна переглянути зараз в інтернеті, причому деякі — безкоштовно.
У прифронтовому Харкові театр потрібен дітям і дорослим для щирого спілкування, відчуття живої енергії мистецтва, для впевненості, що ми переживаємо складні часи разом. Це ніяк не може замінити формат онлайн-вистав. Запропонований проєкт виглядає не як підтримка театрів, а як черговий натяк, що театр у Харкові не потрібен, що нікого не турбує проблема втрати творчих кадрів і штучного блокування розвитку культури», — коментує Оксана Дмітрієва.
Втім, як слушно вставила ремарку завліт Театру Шевченка Маргарита Корнющенко: «Нам своє робить». Вона радить слідкувати за анонсами. Скрутні умови не завадять створенню нових вистав і прем’єр на дозволених майданчиках: ART AREA «ДК», «ЄрміловЦентр».
Харківський театр ляльок восени представляв Україну на міжнародних фестивалях, а Театр для дітей та юнацтва, об’єднавшись із Харківською філармонією, готує програму для відданих глядачів.
Театр уже неодноразово за цю війну довів: він потрібен людям. Потрібен був у перші дні широкомасштабного вторгнення в метро та підвалах.
Потрібен на деокупованих територіях і навіть за декілька кілометрів від «нуля».
Театр не мусить доводити свою значущість хоча б тому, що будь-яка мистецька подія нині в Харкові збирає повні зали. Люди прагнуть мистецтва. В усіх регіонах країни, крім Луганщини, Донеччини та Харківщини, працюють театри.
Так, навіть у Херсоні.
Психологічна допомога військовим важлива, як накладання турнікету: про стан новобранців, бійців і ветеранів
