Приблизно мільйон українців уже має бойовий і військовий досвід. Чим більше людей долучається до ЗСУ, тим різноманітнішими будуть їхні потреби після служби. Для одних у пріоритеті — реабілітація, для інших — пошук нової, цивільної роботи або навчання.
За попередніми оцінками Міністерства у справах ветеранів, після завершення війни держава очікує на 4–5 мільйонів осіб — потенційних користувачів соціальних послуг. Йдеться про ветеранів, членів їхніх сімей і родини загиблих воїнів.
Замало знати їхні потреби, варто проаналізувати їх з точки зору фінансування тих чи інших напрямів. Простіше кажучи: на що гроші потрібні першочергово та в якому обсязі. Індивідуальний підхід до ветеранів дозволить їм повноцінно адаптуватись до мирного життя, вважають експерти. Як цього досягти, обговорили учасники дискусії Центру економічної стратегії. А ми — занотували головне.
Очікування і реальність
Юлія Морій, директорка ГО «Юридична сотня»:
Часто немає сенсу вимагати від людей, які щойно звільнилися з військової служби, проходити медичні чекапи або ж очікувати від них бажання відкрити бізнес. Приблизно через півтора року ветерани починають шукати себе, думати, що, можливо, їм не підходить їхня спеціалізація чи робота. А в середньому через три роки після служби відбувається етап “вкорінення” — і лише тоді людина вільно почуває себе в цивільному житті, починає довгостроково планувати.
Любов Галан, співзасновниця ГО «Принцип»:
«Ветеранська політика, як і будь-яка інша, має нести якісь підрахунки, аби будуватися на реалістичних прогнозах. Нам потрібні актуальні дані про ветеранів, бо насправді ми дуже мало знаємо про цільову аудиторію. Нині соціологія працює з тими, котрі ще не стали ветеранами, або з тією невеликою групою людей, які звільнилися зі служби за станом здоров’я, або зі ще меншою — що звільнилися за сімейними обставинами. Тобто ми спираємося на дуже обмежену вибірку.
Звісно, ці дослідження необхідні, але треба розуміти, що портрет нашого ветерана сьогодні є неповним. Тому критично важливим є запуск повноцінного, єдиного реєстру ветеранів війни. Його реалізація буде корисною для планування політики підтримки ветеранів. Без розуміння: скільки у нас ветеранів, в яких регіонах, якого вони віку, статі, які додаткові статуси мають, нам буде складно прогнозувати видатки чи інші потреби.
Єдиний реєстр ветеранів війни обов’язково має синхронізуватися з електронною системою соціальної сфери. Ця реформа стосується набагато ширшої категорії населення, ніж ветерани, але тим не менше. Її запуск дозволить оперувати не лише даними про те, скільки у нас людей та в яких регіонах, а й дозволить менеджерити інформацію про кількість послуг і надавачів цих послуг. Фактично — синхронізувати всю інформацію, аби краще планувати заходи, що стосуються соціального захисту».
Ще одним викликом експертка називає реформу військово-лікарської комісії. А саме — створення електронної медичної системи для військових закладів охорони здоров’я. Така платформа допоможе побачити реальні потреби у лікуванні та реабілітації.
Любов Галан:
«Що відбулося під час повномасштабного вторгнення: цивільна людина, яка була мобілізована, мала якусь історію здоров’я до того, як прийшла у військо. А після настає біла пляма: ми не знаємо, як розвивалося її здоров’я далі, які проблеми виникли під час служби. А все тому, що в нас паперовий документообіг. До початку змін, які відбуваються зараз із військово-лікарськими комісіями, та з розвитком медичної інформаційної системи ми фактично не мали можливості збирати ці дані.
Щойно людина повертається з війська, вона стає цивільною і знову йде до сімейного лікаря. Тут нібито держава має планувати якісь видатки у сфері охорони здоров’я. На основі чого ми будемо прогнозувати потреби ветеранів? Як будемо синхронізувати їх з історіями хвороби у період військової служби? Війна триває більше півтора року. Ймовірно, мобілізація триватиме довше. Це серйозний період із великим навантаженням на здоров’я людини. А в нас — великий брак даних, без яких державі буде складно порахувати ці потреби, визначити якісь тенденції. Це потрібно для розуміння, якою має бути ефективна медична підтримка ветеранів».
Соціальний супровід на рівні війська та «пакетна» підтримка ветеранів
Наталія Кавецька, радниця міністерки соціальної політики України:
Ми вважаємо за необхідне перейти від прямого фінансування установ до закупівлі соціальних послуг. Таким чином ми намагаємося “роздержавити” ринок надання соцпослуг, відкрити можливості для неприбуткових громадських організацій, які можуть надавати такі послуги.
І тут гарний стартовий крок: уряд підтримав постанову про впровадження соціального супроводу військових та членів їхніх сімей у підрозділах ЗСУ (наразі у військових частинах немає подібних підрозділів — ред.). Послуга буде закуплена Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю, а це вже зміна підходу фінансування. Залучаються недержавні громадські, благодійні організації, які надаватимуть ці послуги.
Це можуть бути юридичні особи або ФОПи. Обов’язкова вимога для надавача послуги — входити до офіційного реєстру Мінсоцполітики.
Дарина Марчак, перша заступниця міністра соціальної політики України:
«Той пакет пільг, який сьогодні передбачений законодавством, є застарілим, він не відповідає поточним потребам і часто є фінансово незабезпеченим. Це створює стрес для ветеранів. Обсяги фінансування всього пакету соціальних виплат і пільг будуть збільшуватися. Вони кратно зростатимуть по мірі демобілізації ветеранів чи отримання статусу учасника бойових дій. І це буде посилювати стресові моменти, коли якісь виплати чи послуги не надаються. Або ж це вимагатиме більшої сплати податків від громадян, аби забезпечити такі виплати. Тому, на наш погляд, ветеранам необхідно надавати “пакетну” підтримку».
Що це означає? Все починається з оцінки потреб військовослужбовця. Якийсь ветеран прийде з війни у власне житло, за ним збережуть робоче місце. Але він може отримати інвалідність, і знадобиться протезування або інша фізична реабілітація, психологічна допомога. Комусь доведеться адаптувати побут до життя з інвалідністю. Підготувати колег до зустрічі з ветераном теж важливо. Адже і питання інвалідності, і питання ПТСР потребують розуміння: як спілкуватися з людиною так, щоб додатково не травмувати її.
Може бути й інша ситуація. Фізично наслідки війни ветеран відчує протягом певного періоду життя, а зараз у нього може не бути ані житла, ані роботи. В такому разі держава має покрити саме ці потреби.
Дарина Марчак:
«Кожне міністерство на своєму рівні вже над цим працює. Міністерство економіки розробило багато програм грантів для ветеранів та членів їхніх родин. Міністерство освіти працює над навчальними програмами. Ми як Міністерство соціальної політики розробляємо проєкти, спрямовані на адаптацію ветеранів у цивільне життя.
Але сьогодні те, що робить уряд, здебільшого не відображено в законодавстві. Нам потрібно переглянути закон про статус ветеранів війни та гарантії їхнього соціального захисту, перевірити інструменти для підтримки ветеранів, які на сьогодні є, прибрати все, що не працює. А там, де побачимо фінансову потребу, замість пільгового проїзду, наприклад, варто зробити монетизацію на проїзд.
Якщо ветеран має хорошу роботу, власні джерела надходжень, то навряд чи йому цей пільговий проїзд важливий. Тому, виходячи з оцінки потреб кожного ветерана, варто допомагати тими інструментами, які дійсно їм потрібні. Це дозволить, з одного боку, відповідати на запити конкретної людини, а з іншого — не створювати фіскальних ризиків для системи публічних фінансів».
Ветерани хочуть учитися
Власник двох фінансових бізнесів та голова Асоціації підприємців-ветеранів АТО Сергій Позняк відзначає високий попит на бізнес-освіту серед ветеранів. В Асоціації їх навчають азам підприємництва. Учасники освітніх програм проходять пітчинг своїх проєктів, найвдаліші рішення отримують фінансування.
Сергій Позняк:
У 2021 році ми профінансували ветеранські бізнеси більш ніж на 2 мільйони доларів. Ми не залучаємо державних або грантових коштів. Проєкти отримують фінансування всередині нашої Асоціації. Зараз у нас дві програми бізнес-освіти. Одна — на старт бізнесу, друга, яку допрацьовуємо — для діючих підприємців, для сталих бізнесів, які прагнуть розвиватись.
Що я бачу у ветеранів — колосальну потребу в бізнес-освіті. Нехай вона буде не фундаментальна, базова, але вона повинна бути. По-перше, люди отримують нові знання. По-друге, не всі можуть швидко стати підприємцями, не у всіх є на це здібності. Наш стартовий курс допомагає таким людям розібратися, чи спроможні вони на це.
На мою думку, задача профільного відомства — створювати сенси для тих, хто повертається з війни. Ветерани повинні відчувати, що їх підтримують, що все добре буде з їхніми сім’ями. А щодо бізнеса — що в них будуть пільги при здачі звітності.
А що робить Мінветеранів?
Від 2021 року в Україні працює онлайн-система «е-Ветеран». На сайті зібрана інформація про санаторно-курортні заклади та центри психологічної реабілітації, які працюють з ветеранами, а також все про пільги демобілізованим.
Багато говорять про індивідуальний підхід до ветеранів та ветеранок. Тут важливо, аби потрібні послуги були саме в їхніх громадах. У різних населених пунктах вони можуть мати доступ до абсолютно різних можливостей. Тому наразі Мінветеранів оновлює дані про надавачів соцпослуг.
Тетяна Калита, заступниця міністра у справах ветеранів України з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації:
«Коли зростає попит на ту чи іншу послугу на ринку, і це відбувається неконтрольовано, виникають певні наслідки від неякісно наданих послуг. Тому ми з міністерством рухаємось у напрямку моніторингу цих послуг.
Ми розуміємо: хтось за послугами прийде фізично, хтось захоче отримати її через соціальних працівників. Для когось точкою входу буде отримання послуги медичного характеру. Наприклад, у людини є проблеми зі здоров’ям, і вона піде у медичні заклади, отримає реабілітаційні послуги. Хтось піде іншим шляхом. У цьому випадку цифрові інструменти можуть бути персональним набором відповідей. Звісно, можна користуватися гуглом та отримувати відповіді, але це складно у масиві інформації, особливо коли знаходишся в нестандартній або критичній ситуації. Цифрове рішення — якраз інструмент персонального шляху».
Аби цей шлях ветерани проходили впевненіше, їм допомагатимуть помічники: цивільні, котрі мають військовий досвід і добре розуміють потреби побратимів, які щойно повернулися з фронту. Це можуть бути члени родин військових. Помічник супроводжуватиме ветерана в усі установи, де він чи вона хоче отримувати соцпослуги.
За словами директорки директорату стратегічного планування та євроінтеграції Мінветеранів Світлани Березіної, це пілотний проєкт. Його мета — забезпечити демобілізованим комфортний перехід до мирного життя. У пілоті беруть участь Вінницька, Дніпропетровська, Львівська та Миколаївська області. Невдовзі долучаться громади Сумської, Полтавської, Закарпатської, Харківської, Київської областей і Києва. До кінця 2024 року планують підготувати 15 тисяч помічників ветеранів.
Матеріал створено у рамках проєкту «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу. Його зміст є виключною відповідальністю Медіагрупи «Накипіло» і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.
