У селі Гроза Шевченківської громади Харківської області понад тиждень копають могили. Один ракетний удар по обіді 5 жовтня забрав життя 59 цивільних. Російський «Іскандер» знищив сільське кафе, де після перепоховання поминали українського захисника Андрія Козиря.
У п’ятому епізоді подкасту «Особова справа» Тетяна Федоркова розповідає про російський злочин, який призвів до наймасовішої загибелі цивільних на Харківщині від початку повномасштабної війни. Кого підозрюють у наведенні ракети, що кажуть про зрадників жителі села та чи можна було запобігти злочину?
Меморіал біля кафе
Центральна вулиця Грози після обстрілу. Через одну-дві хати — відчинені двері. Труни — чи не у кожному дворі. По одній, по кілька, цілими сім’ями. Та жінки у чорних хустках.
«Рідня між собою уся дружила і більша частина загинула», — каже Тетяна Трошина.
Ракета вбила її тітку та дядьків.
«Тітку звали Ганна [Чикало], а для рідних вона була Галя. Працювала в бухгалтерії у місцевому колгоспі. Була дуже доброю, найдобрішою», — говорить Тетяна.
Зранку вона несе жовті хризантеми до місця обстрілу. І дозволяє мені приєднатися до родинної траурної ходи.
— На цьому місці, бачите, альтанка. Завжди у нас була традиція, ми на вечерю розбиралися зі старшою нашою тіткою, а на Великдень із середньої тіткою, яка загинула. Коли ми приїжджали, тут завжди був рух, активісти села святкували Великдень. У волейбол ходили грати. А зараз їх немає. Майже всі вони загинули.
Дорогою тітка Тетяни Любов Савченко щоразу зупиняється, щоб вклонитися тим, кого вже нема.
«А тепер спорожніло село. Ось із цього подвір’я померла жінка. Наш двоюродний брат із дружиною загинув. Володимировичу, Наташо, Царство Небесне і вам», — говорить Любов.
Перед входом на територію розбитого кафе — галявина, де Любов знайшла сестру вбитою. У червні Галі виповнився 61 рік.
«Галя лежала тут. А тут Тетяна, тут Пантелеєв, а тут Саша наш», — показує місце удару Любов Савченко.
Це вона на фото, викладених Офісом президента після обстрілу, схилилася над загиблими тілами. Допомогти сестрі вона нічим уже не могла.
«Я приїхала у Шевченкове, вибух як почула, дозвонилася, сказали, що це в Грозі у кафе. Я швидко приїхала велосипедом. Коли приїхала сюди, вже тут було стільки техніки, вона тут з краю лежала, її розпізнати можна було», — продовжує родичка загиблої.
— Скільки на цьому подвір’ї весіль було, гулянь!…
— А тепер просто кладовище.
— Яке пекло, який жах!
Любов пропонує рідним сісти перед меморіалом навколішки. На фотографії, яку береже в телефоні з дня народження двоюрідного брата, одиниці залишились вживих.
«Це брат двоюрідний загинув. Тома, наша вчителька ПТУ, загинула. Іра, в бухгалтерії робила, загинула… Це Саша, 60 років йому було тільки в червні, загинув. Найстарший наш брат теж загинув. Загинула його дружина, і наша Галя загинула. Оце скільки наших двоюрідних! А з цієї сторони, з Ходаків, теж загиблі», — описує світлину Любов Савченко.
Масові поховання
За чотири дні на цвинтарі Грози поховали 39 людей. Попрощалися і з членами сім’ї Андрія Козиря. Службу по його сину Денису, колишньому бійцю ЗСУ, править військовий капелан. Копачі поспішають. Хлопці з ритуальної служби курять на ходу. Не зупиняючись на перерву, переходять від однієї ділянки до іншої. Щоб показати масштаб, журналісти-міжнародники знімають відео з висоти.
«Московія каже, що прийшла сюди захищати російськомовних, чи то захищати жителів сходу від жителів заходу. Але чи дійсно воно так, коли сьогодні прилітає ракета і вбиває цих самих мирних жителів, коли в одному селі копається більше півсотні ям?» — виголошує після заупокійної молитви капелан.
Поруч — ще дві могили. Дружини Дениса Ніни — на фотографії вона в українському костюмі, та її матері Людмили Чагодаєвої — організаторки сільських свят. Родичка Людмили Тетяна обіймає закриті труни. Привідкривши віко, щось обережно кладе в домовину Дениса. І каже, що без Людмили не уявляє свого життя.
«Наші чоловіки — рідні брати, ми були невістки з нею. Це людина, з якою я спілкувалася 48 разів на день. Це була і подруга, і сестра, і друга половина, і шматок серця. Це було все, просто все! Я не знаю, як тепер без неї жити. Ніна — це племінниця, дитина, яка тільки співала, вчилась в академії, у “Нікольському” виступала. Музику, вірші писала, дуже весела була. А Дениска — чоловік Ніни. Вони щойно одружилися, будували плани, як жити далі», — розповідає Тетяна.
На іншому кінці цвинтаря — ще одна процесія. У Піщаному під Куп’янськом російська армія знищила дім Олександра Сядристого. А тепер забрала життя його сватів: Тетяна та Олександр Пирожки загинули внаслідок ракетного удару по Грозі.
«Дружні люди, вони прийшли пом’янути свого односельця. Шкода хороших людей. А тим [хто навів і стріляв], хай щебінкою буде земля, коли прийде до них час», — говорить Олександр.
Реакція на заяву росії в ООН
На засіданні ООН росія назвала помини у Грозі зборами неонацистів. Я вмикаю запис виступу постійного представника рф Василя Небензі Інні Кучеренко. Вона приїхала на цвинтар, щоб попрощатися з родиною Пантелеєвих. Загинув її похресник і троє його родичів.
Небензя (в записі): «Як відомо, в момент удару там проходило поховання одного з високопоставлених українських націоналістів. Зрозуміло, в них було брало участь багато його спільників-неонацистів…»
Що можна сказати про них? Бог його знає, чим вони там напічкані, чого вони вважають нас якимись… Та у кожній сім’ї хтось у росії живе. Або родичі, або знайомі. В кожного! Як можна нас так ненавидіти? За що? За те, що ми живемо на цій землі, просто тільки за це?»
Виступ Небензі бачила і Любов Савченко.
«Це кошмар! Хіба можна так, га? Вони бачили! Ви подивіться, світе, глянь, хто там загинув, всі мирні жителі!» — говорить Любов.
Кого підозрюють у наведенні ракети
Начальник Слідчого управління поліції Харківщини Сергій Болвінов, ледь стримуючи сльози, зачитує імена загиблих:
— Сірокуров Максим, у нього сьогодні день народження… 26 років.
Переважна більшість — жінки, пенсіонери. Серед убитих і одна дитина — 8-річний Іван.
«Це відповідь представнику ООН, який заявив, що росія вбила своєю ракетою військових. Вже п’яту добу без перерви ми збираємо рештки цивільних людей. Понівечені тіла доводилося збирати по частинах», — говорить Болвінов.
За день по тому Служба безпеки України та прокуратура назвуть імена підозрюваних навідників ракети. Слідство вийшло на братів з Грози — Володимира та Дмитра Мамонів, колишніх українських поліцейських, які в окупації встали на бік росії та під час контрнаступу ЗСУ втекли до рф.
«За вказівками російських окупантів, вони дистанційно розпочали формувати власну мережу інформаторів на підконтрольній Україні території. Для цього втемну залучали до підривної діяльності своїх родичів, сусідів і знайомих з деокупованих міст та сіл на Харківщині. Під виглядом дружніх розмов і листувань у месенджері зрадники випитували у людей відомості про дислокацію Сил оборони та масові заходи на території регіону», — озвучив речник СБУ Артем Дегтяренко.
СБУ також оприлюднило листування Володимира Мамона з братом та іншими людьми, які підтримували зв’язок з жителями Грози. От що Володимир писав за день до удару, 4 жовтня. Ім’я співрозмовника у цьому листуванні закрите. Перекладаємо з російської.
— Завтра поховання. Може брат твій тобі написати чи зателефонувати в той момент, коли всі прийдуть з кладовища і зберуться у кафе?
Напередодні обстрілу у повідомленнях до Дмитра Володимир уточнював, де служив і коли загинув Козир. А за кілька годин до удару питав у брата точний час поминів.
— Є можливість точно дізнатися час застілля? Привіт.
— Привіт. 13:00 — 100%.
5 жовтня незадовго до обстрілу Володимир Мамон писав ще одному співрозмовнику.
— Привіт. Якщо щось почують твої друзі, хай повідомляють.
— Привітик. Ми в курсі. Чекаємо.
Після удару Володимир знову вийшов на зв’язок з Дмитром.
— Ну як, братику? Тиша?
— Вояк там не було. Людей 30 мирних полягло.
Під час окупації Мамони наповну відчули владу, розповідає жителька грози Любов Плетінка. Володимир Мамон забрав у полон та на примусові роботи її сина-атовця.
«Вони його били і забрали. У Куп’янську був місяць, мішок на нього вдягли, чорний, зав’язали. Допити… Цей Володимир — який він жорстокий! Один час там люди в черзі стояли по кілька діб, щоб передачку передати. І я бачила, як вели хлопців. Били! Він (син) такий чорний був. Як ті колеса, такий чорний. Весь побитий, і ребра. По голові били, по всьому били. Такий нервовий став, що неможливо з ним балакати», — говорить про наслідки полону Любов Плетінка.
— Володимир Мамон теж брав участь?
— Найбільше він його і бив.
Можлива причетність місцевих до злочину
У селі може бути зрадник, припускають жителі Грози. Олена Крисевич втратила від удару сваху.
«Туди б не пішов той, хто знав, що там його рідні. Не допустив би цього. Таке відчуття, наче хтось за вікном сидів, побачив — ага, люди зайшли — все, пускайте [ракету]. Як наче, хтось якусь кнопку натиснув!» — каже Олена.
Родичка Людмили Чигодаєвої Тетяна звертає увагу на те, яку чітку інформацію отримала росія.
«Це [повідомив до рф] той, хто бачив, коли заходили люди», — сказала вона.
Хто інформував підозрюваних у злочині про ситуацію в Грозі? Прокурор Харківської області Олександр Фільчаков запевняє, що місцевих перевірятимуть.
«Інформацію щодо місця проведення поминального обіду, а також щодо кількості осіб, які будуть брати участь в поминальному обіді, вони отримали, звичайно, від місцевих мешканців або осіб, які на той час перебували в цьому населеному пункті, тобто в с. Гроза Куп’янського району. У нас є інформація об’єктивна, є докази, що вони спілкувалися по каналах зв’язку з місцевими мешканцями. Зараз слідчими також встановлюється коло осіб, з якими вони спілкувалися, для перевірки слідчим шляхом причетності даних місцевих мешканців до цього ракетного удару», — сказав Фільчаков.
Якими мотивами керувалися підозрювані? Чи свідомо місцеві ділилися інформацією? Та чи загрожує відповідальність тим, хто передавав дані, не усвідомлюючи наслідків?
Ці питання «Накипіло» коментує заступник керівника прокуратури Харківщини Андрій Кравченко.
«Я для себе розумію наступне: ці люди, мабуть, ненавидять Україну і все, що пов’язане з Україною. На мій погляд, вони, по-перше, є ідейними, прихильники “русского мира”. А по-друге, напевно, також грошові винагороди їх також цікавлять та посади, на які вони сподівалися, які вони отримали від окупаційної влади», — каже представник прокуратури.
— Місцеві якимось чином їм повідомляли.
Андрій Кравченко: «Ми не можемо наразі стверджувати, що усі, хто з ними спілкувався, є спільниками. Ці злочини характеризуються наявністю прямого умислу. Тобто особа повинна прямо розуміти, що вона робить і для чого вона це робить».
— Якщо умислу не було, це означає, що кваліфікувати, як злочин з необережності, пособництво у злочині, вбивстві, неможливо?
Кравченко: «Ці статті Кримінального кодексу не передбачають вчинення дій з необережності. Тобто це прямий умисел. Особа повинна розуміти, знати, розуміти, для чого вона це робить, і який буде результат її роботи. І передавати, вживати активні дії щодо досягнення цієї мети. А якщо вони спілкувалися, наприклад, на якісь побутові теми, та під час цього спілкування підозрюваний або підозрюваний один з них з’ясовував для себе якусь інформацію, яка йому була цікава, під виглядом побутової розмови, звісно, до такої особи ми не будемо мати питань щодо вчинення злочину, пов’язаного з державною зрадою».
— Виходить, що люди, самі не розуміючи того, посприяли у вбивстві своїх односельців?
Кравченко: «Досить важливо донести до людей, особливо до тих, які мешкають на деокупованих територіях, питання того, що це може бути гірким прикладом, спілкування з особами, які під час окупації підтримували російську владу та у подальшому переїхали до рф або на тимчасово окуповані території. Контакти з такими людьми, на жаль, можуть призводити до таких наслідків».
Чи можна було запобігти злочину
У родині Мамонів — троє братів, усі працювали в українській поліції і перейшли на бік окупантів, з’ясували розслідувачі “Харківського антикорупційного центру”. Співзасновник громадської організації, адвокат, а нині військовий ЗСУ Ігор Черняк ділить зрадників на три групи: ті, які діють за гроші, ідейних та ображених, нереалізованих. До останніх, на його думку, належать підозрювані у причетності до удару по Грозі. І таких він вважає найнебезпечнішими.
«Це ті люди, які обіймали посади. Відповідно, можливо, були незадоволені своїм кар’єрним зростанням і скористалися окупацією, аби побудувати кар’єру в окупаційній адміністрації», — каже Черняк.
Володимир Мамон перебував під підозрою у держзраді з літа 2022 року. У заступника керівника прокуратури питаємо, чи можна було запобігти масштабному злочину, тобто відстежувати контакти зрадників та контролювати коло спілкування.
«Я представник органів прокуратури, я не є оперативним підрозділом. Я знаю, що в оперативних підрозділах є відповідні повноваження щодо виконання спеціальних заходів, які можуть отримувати якусь інформацію, якось її обробляти та робити певні висновки з цього. В даному випадку, на жаль, не вдалося запобігти цьому ракетному удару. Дійсно, Мамон перебував у полі зору правоохоронців і фактично доказову базу здобуто завдяки проведенню негласних слідчо-розшукових дій, тобто зняття інформації з телекомунікаційних мереж, мобільного телефону, простими словами. Але зняття інформації проходить в онлайн-режимі, а для опрацювання цієї інформації потрібен час, а часу не було», — пояснює Кравченко.
— Він точно розумів, що відбувається, що там будуть люди мирні?
— Він точно це розумів. І це нами вже встановлено, очевидно, доведено. Навіть бажання, щоб загинули саме мирні люди.
За спостереженнями Ігоря Черняка, кількість справ щодо колаборантів свідчить про активну роботу правоохоронних органів. Проте запобігти злочинам не завжди можливо.
«Я переконаний, що і можна запобігти, і це наша система робить, тому що ми бачимо регулярно повідомлення в засобах масової інформації, що затримуються ті люди, які передають інформацію про пересування Збройних сил України, про розміщення сил, засобів оборони. Якби ця робота не велася, ми б бачили таких історій набагато більше. Хочеться вірити, що робота, яка була проведена органами, проведена якісно, і що поплічників, агентів впливу, встановлять. Інше питання, що не завжди подібним злочинам можна запобігти, і не завжди можна повністю уникнути ризики», — говорить Черняк.
«Цей приклад, безумовно, трагічний і жахливий, але він може навчити багатьох людей, що ні в якому разі не можна підтримувати будь-які форми спілкування з людьми, які перебувають на території ворожої країни або під окупацією, тому що неможливо передбачити як, може бути використана ця інформація», — додає він.
Тетяна Трошина дізналася новини про підозрюваних, коли її сім’я продовжувала ховати родичів.
«Як відреагували? Всі були шоковані. Я думаю, там все село в шоці, не тільки ми… Здається, в листуванні є такі слова “ти ж побачиш, як будуть йти з кладовища”. Ми навіть намагалися зрозуміти, хто і з якої вулиці це міг бути з цієї молоді», — говорить Тетяна.
Після масових поховань їй бракує емоцій.
«Якщо це вони, то як можна бути такими нелюдами? Ці хлопці з самої Грози, їхні батьки там жили, вони кожну загиблу людину знали. У них там загинули друзі, родичі, батьки друзів… Я не думаю, що ця людина, яка в селі, вона думала, що буде таке горе. Я думаю, що це просто, знаєте, якесь звичайне спілкування. Так, мені дуже б хотілося, щоб вони були покарані. Я їм не бажаю смерті, я їм бажаю дуже довгого життя. Дуже довгого життя в жахливих муках. Я їм бажаю, щоб вони пережили все те, що ми переживаємо», — коментує Тетяна Трошина.
«Можливо, знайдуться якісь люди, які їм якось помстяться. Навіть там», — каже вона.
