Чи бувало так, коли ви раптом усвідомили, що думка, принцип, уявлення, у яких ви були впевненими все життя, у реальності такими не є, але ваша впевненість від того не похитнулася, хоч і змішалася зі здивуванням? В новому випуску «Психотерапевтичної пʼятихвилинки» говоримо про «інтроєкти».
Явище, коли за певних обставин щось визнано за абсолют й аксіому та щось не підлягає критиці й осмисленню, називається інтроєкцією. А самі стереотипні думки, уявлення та принципи — інтроєктами.
Інтроєкти зазвичай дуже конкретні та імперативні: «чоловіки — небезпечні», «злитися — погано», «у нашій сімʼї ніхто не заробляє», «жінка повинна бути матірʼю».
Легко здогадатися, що перші інтроєкти ми засвоюємо в батьківській родині. Послання від родини надзвичайно просто засвоюються як єдино правильні й надалі сильно впливають на наше ставлення до життя, на його спосіб, на наші бажання та досягнення. Порівняйте два інтроєкти «світ — небезпечне місце» й «усесвіт завжди оберігає тебе» — і легко зрозумієте силу впливу послань на наше буденне життя.
Інтроєкти допомагають нам почувати свою належність до певної групи: сімʼї, нації, професійного кола. У цьому їхня адаптаційна роль. Водночас неможливість зрозуміти власні потреби й визнати свої бажання — це наслідок впливу інтроєктів на психіку.
Неопрацьований інтроєкт часто стає псевдоцінністю: коли замість того, щоби сприймати його як щось обмежувальне, його, навпаки, уважають фактором, на який можна спиратися. Наприклад: «чесним способом грошей не заробити». Це класичний інтроєкт совєцької доби. Не перетравлений у майбутньому, він «заспокоюватиме» людину й пояснюватиме нібито причини фінансових невдач.
Тобто інтроєкт допомагає уникнути відповідальності за своє життя та потреби робити вибір і позбавляє багатьох запитань до самого себе. Природні можливості, справжні бажання та потреби людини стають схованими від неї ж самої.
Інтроєкти мають усі. Питання в тому, як обходитися з ними: чи опрацьовувати й шукати в посланнях важливе для себе та власного досвіду, чи відкидати як таке, що не відповідає вашій реальності.
Почніть вивчати свої інтроєкти з таких кроків:
- Поставте собі запитання:
- Які послання вам передавали батьки (що говорили окремо вам, на сімейних зібраннях, у сімейних міфах)?
- Як вони вплинули на ваше життя?
- Що ви почуваєте, згадуючи зараз про ці послання?
- Після того як інтроєктивне послання визначено, спробуйте зіставити його з вашим досвідом. Також у наказових формах інтроєктів змініть «ти» або «ми» на «я». Наприклад, «ми не створені для щастя» змініть на «я не створений для щастя».
- Що почуваєте?
- Чи готові ви дотримуватися цього послання?
- Якщо ви вже маєте дітей, то корисно буде попрацювати вже з тими посланнями, які ви даєте своїй дитині.
- Які з них є корисними? Які з них відповідають реаліям сучасного світу? Чи хотіли б ви, щоб ваша дитина дотримувалася таких послань?
