Гімалаї. Висота — 8 163 метрів. На вершині Манаслу височіє український прапор. На камеру щосили посміхається Антоніна Самойлова. Вона — перша альпіністка з України, котра зійшла на цей восьмитисячник. За всю історію сходжень тут побував 21 українець, але до Антоніни — жодної жінки. Останній ривок на вершину вона здійснила 28 вересня.
Ставити рекорди стало частиною її життя У професійному альпінізмі Антоніна Самойлова вже п’ять років. Спортивний шлях розпочала зі сходження до найвищої точки в Африці — гори Кіліманджаро. Згодом стала першою, хто двічі піднявся на Еверест, найвищу вершину на Землі.
Кожне сходження вона присвячує рідним та всім військовим. Батько та брат альпіністки боронять Україну в лавах ЗСУ. Обидва пішли на фронт добровольцями. Тоня каже, у найважчі моменти її рятує філософія батька: що би не трапилося, завжди зберігати оптимізм. Зараз складно, але все мине. Просто не зупиняйся.
Змотивовані знайомством із Тонею, ділимося цією щирою, надихаючою розмовою.
Це виклик самій собі
Із горою Манаслу я познайомилася ще торік у вересні. Тоді відбулось моє перше сходження, втім, невдале через погоду. Гора дуже «жорстока»: зійшло багато лавин, деякі люди загинули. Тому, пройшовши майже всю експедицію, ми з командою переночували дві ночі на висоті 6 800 метрів і спустилися вниз. Цьогоріч я вирішила закінчити почате.
Це була друга спроба безкисневого сходження. І вдруге мені був знак згори: цього не варто робити. Під час сходження на Еверест я занедужала на ковід, а зараз — два тижні експедиції хворіла гайморитом. У такому стані навіть із киснем важко підніматися. Тому безкисневе сходження одразу відпало. Після пережитого, якщо чесно, від цієї ідеї вирішила відмовитися. Безкисневі сходження — величезний ризик для життя. Воно того не варте.
На вершині Манаслу красивезний льодовик. Увесь маршрут ніби в льодяній казці йдеш!
У плані сервісу ця гора комфортніша, ніж більшість восьмитисячників. Її базовий табір схожий на еверестівський. На восьмитисячниках, окрім базового табору, зазвичай є ще чотири висотні табори. Ці зупинки необхідні для відпочинку та адаптації на висоті. Четвертий табір — найвищий, із нього виходять на штурм вершини (хоча цього разу на Манаслу ми вийшли з третього табору, і минуючи четвертий, дісталися вершини). База Манаслу розташована на висоті майже 5 000 метрів, тому туди треба йти поступово.
Перше й основне, що потрібно знати про походи у високі гори — це адаптація
Просто постійно підніматися вгору — це не адаптація. Потрібно зменшувати висоту, щоб організм пристосувався, щоб усі процеси в тілі проходили правильно. Наш організм не звик до нестачі кисню. Якщо, скажімо, людину з базового табору або з підніжжя гори гелікоптером підняти кудись на середину високогірного шляху, то вона одразу нездужає: матиме «гірську» хворобу. Це сильні головні болі, нудота, можлива втрата свідомості. У гіршому випадку є ризик набряку легенів і мозку, що може призвести до смерті. Аби звикнути до гірських умов, організму потрібен час на акліматизацію.
Правильна схема адаптації — це коли ви набираєте певну висоту, проводите там час, а потім опускаєтеся нижче, щоби переночувати. Тоді організм адаптується найкраще, і ви будете підготовлені сходити вище. Звісно, не можна сказати, що адаптація — це панацея, і ви легко зійдете на вершину. Все одно буде складно, але безпечніше для життя.
Сходження без кисню: навіть гімалайці так не ризикують
Безкисневі сходження мають вкрай негативні наслідки для здоров’я. Від нестачі кисню відбувається колосальне старіння клітин. Колись читала, що науковці проводили дослідження, яке показало: сходження на один восьмитисячник і час, проведений там без кисню, дорівнює року безперервного вживання алкоголю. А найсильніше страждає мозок.
Шерпи (гімалайський народ — ред.), які є гідами в експедиціях, кажуть, що навіть місцевих ви не змусите йти в гори без кисню. Хоча фізично вони це можуть зробити, бо народилися і живуть на висоті. Гіди розповідали про людей, хто піднімався без кисню. Згодом вони інколи, виходячи з власної оселі, не могли повернутися назад, бо не пам’ятали шлях додому.
Навіть із киснем я на собі відчула наслідки таких підйомів.
Після другого сходження на Еверест (як і після першого) помітила проблеми з пам’яттю, з концентрацією уваги. Часом можу сидіти й розмовляти з людиною, уважно її слухати, але достатньо розвернутися, відволіктись на щось — і потім шматками пригадую розмову. Це все долається тренуванням пам’яті. Якщо вчити вірші, рахувати, читати, то нейронні зв’язки у мозку відновлюються.
Після восьмитисячника потрібно пів року чи рік на повноцінне відновлення
Останні пів року, відверто кажучи, відновлюватись не встигаю. У січні 2022-го у мене була найвища точка Антарктиди — Вінсон. Потім — перше сходження на Еверест (пізніше здолала його вдруге). Через два місяці — Чогорі, яку ще називають К2, це друга за висотою гора у світі, найнебезпечніша. Після К2 була перша спроба піднятись на Манаслу. Потім гора Ама-Даблам через тиждень чи днів десять, я навіть з Непалу тоді не виїжджала. Згодом Еквадор…
Бачите, гора за горою йдуть безперервно. Звісно, місяця не вистачає, аби нормально відновитися. Я щоразу собі обіцяю після чергового сходження: все, зараз буду відпочивати. В мене батько тренер і фізіолог, і він постійно сварить мене: «Ти маєш відновлюватися, бо інакше просто вбиваєш організм». Та потім знову з’являється якась ідея, хочеться кудись піднятись… Ну, думаю, добре, потім відпочину.
Мені б хотілося зробити відновлення системнішим. Висота — це гіпернавантаження для організму, тож відпочинок важливий. Зараз заприсяглася: до весняного сезону в Непалі нікуди не піду. Найближчі пів року планую присвятити здоровʼю, відновленню і, можливо, нарешті навчусь серфінгу. Сподіваюся, часу вистачить, аби набратися сил.
Рано чи пізно тіло все одно змушує відпочивати
Під час експедиції на Еверест я два тижні відхворіла: вочевидь, імунітет не справився. Зараз намагаюся у сестри в Хорватії відпочивати. Вона виїхала туди з початком повномасштабної війни. Навідуюся до неї в гості. Влітку там поплавала, позасмагала, бо вітамін D дуже важливий для відновлення. Плюс збалансований раціон, натуральна їжа, фрукти, овочі. Їх, до речі, дуже не вистачало в Непалі, саме в горах. Хотілося чогось свіжого, салатів. Я постійно приймаю комплекси вітамінів: C, D, B, цинк. І, звісно, організм найкраще відновлюється під час сну. Тому спати треба багато.
Гори для мене — найкращий спортзал
Часом переходи в горах тривають вісім годин, вони доволі складні, з вертикальними ділянками. Для тіла — колосальна робота. Може, ви помічали: коли альпініст повертається з експедиції, його тіло виглядає так, ніби він ніколи до спортзалу не ходив. Висота «з’їдає» м’язи, оскільки ця тканина в організмі є головним споживачем кисню. А ми ж з вами розумно влаштовані: щоби менше споживати кисню, тіло спалює м’язи. У спортзалі це потім добре відчувається. Мені, наприклад, все життя легко давалися віджимання. А після гір тренуватися важко, буквально нічим віджиматися.
До альпінізму системного спорту в моєму житті не було. Мабуть, пощастило мати природну силу, яка допомагає сходити на вершини. Зіграло важливу роль, що в юності я ходила до тренажерного залу. Могла там проводити 4–5 годин, займалася всім підряд, багато бігала. Так перетренувалася, що вже не маю того запалу, як колись. Зараз гори для мене — найкращий спортзал.
— Що найперше робите після повернення з гір?
— Душ!
Погляньте на моє довге волосся — з таким без душу важко. Цього разу на Манаслу я не мила волосся три тижні. А повернувшись до Катманду, в готель, я реально протягом кількох днів чотири рази підряд мила волосся. Взагалі перші два-три дні після повернення можу кілька разів на день приймати душ. Дуже кайфую від цього.
Я ні від чого не відмовлялася заради гір. Моє життя таке ж, як і було до альпінізму
Не можу сказати, що я постійно жертвую вільним часом, перестала щось їсти чи пити. Насправді гори багато мені дали, а головне — розуміння, що всі складнощі тимчасові.
Комусь може здатися: раз ти пройшов уже десяту гору, потім тобі легко, і ти йдеш, немов підскакуєш. Але це не так, це завжди складно. Можна йти довго, кожен перехід даватиметься понад силу, але ти знаєш: він закінчиться. Ти прийдеш до табору, вип’єш чаю, ляжеш у спальник, зігрієшся і трохи відновишся. Так, зараз важко, але це не кінець світу. Експедиція закінчиться, і все мине. А за плечима ти матимеш вершину, матимеш колосальний досвід. І це розуміння, цю терплячість у мені виховують гори.
Манаслу — дуже волога гора, там постійно йде дощ. Цьогоріч не так відчутно, а от минулого було так: щодня йдеш у намет, а він всередині весь мокрий, і спальник вологий. Лягаєш спати, думаєш: «Боже, який жах». Зранку прокидаєшся, одягаєш речі, а вони теж вологі, та й ідеш весь мокрий під дощем. Але дістаєш пляшечку гарячої води, кладеш ближче до тіла — і тобі вже краще. Або приходиш увечері до табору, п’єш теплий чай, хтось ділиться смачненьким — і від цього радієш. Гори вчать тішитись простим речам.
Як готуватися до походу
Неправильно вважати, що для гір фізична підготовка неважлива. Ще й як важлива! Треба робити кардіонавантаження. Вправи можуть бути різними: просто хода чи біг. А краще — є такі тренажери в спортзалах, як сходинки виглядають. Можна на них займатися, чи ходити реальними сходами. Пам’ятаю, коли готувалась до Еквадору, в Києві так і робила. У Маріїнському парку, під скляним мостом, є великий перепад. Сходинками спускалася прямісінько до Дніпра та піднімалася аж до Маріїнського парку.
Раджу підтримувати імунітет вітамінами. Наприклад, С та вітаміни групи В допомагають при важких фізичних навантаженнях. У похід я би ще порадила взяти електроліти — мінеральні речовини у вигляді порошку. Їх можна розчиняти у воді та випивати у дорозі. Є різні смаки, можна підібрати, що більше до вподоби.
У чому їхня користь? Поки піднімаєшся, постійно пітнієш. Із рідиною організм втрачає багато мікроелементів: магній, калій, кальцій тощо. Це і є електроліти, вони відповідають за водно-сольовий баланс в організмі, важливий, аби мати сили на сходження. І це стосується не лише високогір’я. На малих висотах ми також втрачаємо багато рідини через піт. Тому в будь-якому випадку не завадить порція електролітів.
Вибір спорядження: у початківців тут завжди хаос
Головний принцип щодо одягу — багатошаровість. Коли спекотно, має бути можливість роздягнутися до футболки або легкого термо. І так само одягти два-три шари теплого одягу зверху, якщо замерзнете. Не варто брати об’ємний пуховик або светр, краще максимально легкий одяг. Бо хто це нестиме на собі? Звісно, ви. Зараз усі професійні марки спортивного одягу намагаються полегшити свої вироби, обрати є з чого.
Зверніть увагу на термобілизну. Пошукайте на етикетці позначку dry-fit. Це означатиме, що одяг зроблений із тканини, яка швидко висихає. Переважно це синтетика. Для сну в спальнику, аби було тепліше й комфортніше, можна брати вовняний одяг. А от під час руху не рекомендується носити щось із вовни чи бавовни. Ви спітнієте, а натуральна тканина довго висихає. А як вітер повіє — можна застудитися.
Щільне взуття — не варіант. Не слід брати розмір впритул. Нозі має вистачати простору. За правилом, взуття має бути на один розмір більше. Інакше ноги змерзнуть або на спусках будуть відбиватися нігті. Багато шкарпеток не буває. Обов’язково майте при собі шкарпетки різної товщини. Якщо спите у спальнику, вдягайте теплі. На спуски можна більш тонкі, але тепліші зверху.
Немає жодної людини, яка з першого разу зібралась у гори так, як треба. Все приходить із досвідом. Але хочеться, щоб у магазинах консультанти відповідальніше ставилися до своїх порад. В ідеалі — якби людей «одягли» відповідно до висоти та умов, які на них чекають. Зі збільшенням висоти змінюється і набір спорядження.
Чи завжди потрібні трекінгові палиці? Вони дуже допомагають на спусках, особливо тим, хто має проблеми із суглобами. На спусках можна сильно травмувати коліна. Трекінгові палиці зменшують навантаження на ноги і дозволяють запобігти травмам.
А цей лайфхак мають запам’ятати всі, хто постійно мерзне
Увечері, коли йдете спати, берете пляшку води, наприклад, літрову чи трохи меншу. Наливаєте в неї окріп і кладете собі в спальник. Це буде ваша «грілка». Пляшку можна покласти в ноги та зігрітися на всю ніч. Тіло розслабляється, не тремтить від холоду, і ви спокійно засинаєте.
Який маршрут обрати
Якщо ви ще не знайомі з горами, краще починати з чогось легкого. Якщо маршрут виявиться занадто легким, наступного разу оберіть трек на три етапи складніший. Так і перевірите себе. Та в будь-якому випадку до висоти потрібно звикати. Однозначно краще починати з невеликих вершин.
Один альпініст сказав мені: «Будь-яка гора може стати для вас раєм, а може — пеклом. Одна й та сама». Все залежить від погоди та маршруту, який ви оберете.
Я б радила трекінг до базового табору Евересту. Це для тих, кому не принципово одразу взяти вершину. Табір уже достатньо високий — 5 370 метрів. Чому саме ця гора? По-перше, такої атмосфери, як в Непалі, ніде немає. Ви відразу потрапляєте у великі гори. Ця висота вражає. Неймовірної краси високогір’я! Просто неможливо передати на словах. Не знаю жодної людини, кому б це не відгукнулося. Якщо йти навесні, то тут неймовірна природа. Квітнуть рододендрони. Дуже люблю ці квіти. У Туреччині вони виглядають як кущики, в Україні взагалі не ростуть. А тут, у Гімалаях — це величезні дерева, всипані рожевим, білим, червоним цвітом. А річки, мости! Усе навкруги — окреме життя, яке назавжди залишиться в пам’яті.
По-друге, культура Непалу. У базовому таборі ви побачите життя великої експедиції, зможете познайомитися з людьми, які сходять на Еверест, які там живуть. По-третє, переходи тут посильні. Хоча фізично підйом досить важкий, здолати його реально. Приємні лоджі на шляху, де можна щоночі зупинятися: хто не звик до наметів, буде зручно. Якби я починала знов, то вперше пішла б саме до базового табору Евересту.
Якщо хочете підкорити вершину, спробуйте Кіліманджаро (5 895 метрів). Взагалі це була моя перша гора. Як кажуть альпіністи, це не технічна гора. Тут ви просто постійно йдете вгору. Звичайний трекінг. Але не слід недооцінювати Кіліманджаро. Це хоч і Африка, але я мало не отримала обмороження. Під час сходження на вершині було –15°С чи —20°С і сильний вітер. До того ж, на висоті 4 500 метрів початківців починає накривати гірська хвороба.
Незнання та переоцінка власних можливостей, як на мене — основні причини летальних випадків у горах. Насамперед потрібно думати про безпеку, на будь-якій висоті. Обмороження можна і на Говерлі взимку отримати. І, звісно, прислухатися до гідів. Важливо знайти правильну компанію або окремого гіда, який проконсультує перед походом і надасть список необхідного спорядження.
З горами я стала фаталісткою. Але це допомагає мені жити далі
Особливо, коли вдома війна. Думаю, допомагає навіть більше, ніж будь-який спорт. У горах змінюється світосприйняття. Ти вчишся нормально сприймати, що в житті все може трапитись. Буде так, як має бути.
У горах концентруєшся на моменті «тут і зараз». Ти опиняєшся в ситуації, де щохвилини є реальна загроза життю, і концентруєшся саме на цьому, не розсіюєш увагу. Це виховує життєву витримку. Буває, йдеш і думаєш: як же хочеться все кинути від втоми. Навіщо я це роблю? Хочеться просто сісти на сніг або розвернутись і піти вниз. Але ти вже на цьому шляху. Чим далі — тим ближче вершина, і чим важчий шлях — тим ціннішою буде ця вершина.
Так і з нашою Перемогою. По закінченню війни сила українців буде настільки великою, що це перекреслить усі наші страждання, все те, через що людям зараз доводиться проходити. Це буде неймовірна гордість за наших захисників, за те, що ми змогли вистояти, що дійшли на свою переможну вершину.
Сьогодні всім українцям важко. Але ми маємо розуміти, що життя продовжується. І поки ми живі, ми повинні жити це життя. Відповідальність кожного з нас — зробити все від себе залежне, аби дійти до Перемоги. Як у горах, так і в звичайному житті, пам’ятайте: найважчий день завжди закінчується.
