Це партнерський матеріал
Алла Кущ усе життя мешкала у місті. Одного разу після розмови з подругою жінка «загорілася» ідеєю створити лавандове поле, навіть попри те, що ніколи не мала справи з вирощуванням рослин.
Втім ця мрія настільки захопила Аллу, що вона закупила насіння лаванди, разом з мамою виростила розсаду і взялася за пошук місця для лавандового поля. Зі своїм чоловіком Алла знайшла ідеальну ділянку, де створила справжній лавандовий парк на 70 соток землі. Для ШоТам підприємиця з Харківщини розповідає історію свого бізнесу.
До лаванди я не садила жодної рослини у своєму житті
Я ніколи не думала, що матиму бізнес, який бодай якось пов’язаний з вирощуванням, рослинами та ґрунтом. До моменту, як з’явилася ідея лавандового поля, я не посадила жодної рослинки у своєму житті. До того ж увесь свій час я проводила у місті. У село їздила лише до бабусі, але це не рахується, адже я там не жила.
Можу сказати, що я була «дитиною асфальту», аж поки не трапилася розмова з моєю подругою щодо різних бізнес-проєктів. Тоді думала: варто розпочати щось своє, але достеменно не знала що.
Я розмірковувала над створенням дитячого центру. Мої діти були якраз дошкільного віку і мені хотілося зробити щось для них. Я бачила, що в Америці створюють садочки для дітей у приватних будинках, де є свійські тварини, город. Але подруга одразу забракувала цей варіант і запропонувала свій: вирощувати лаванду.
Перші кущі ми виростили вдома
Лавандові поля – неймовірна краса. Останнім часом вони доволі популярні для фотосесій. Тоді у розмові ми зовсім трохи обговорили ідею лаванди, але це настільки припало до душі, що я вирішила – обов’язково повинна спробувати. У моїй родині лише мама зналася на тому, як і що потрібно саджати і доглядати. Звісно, коли мова зайшла про лаванду, то інформацію довелося шукати в інтернеті.
Вже зараз я знаю, що у відкритих джерелах чимало неправдивої інформації про вирощування цієї рослини. Свій досвід я здобула завдяки спробам та помилкам, і вже нині моя родина має свій власний лавандовий парк. Проте спершу я купила насіння. Для потрібного ефекту залишила у холодильнику й згодом разом з мамою посадила у маленькі стаканчики вдома.
На щастя, моя мама живе у приватному будинку, й у нас була змога спробувати зростити рослину. Можу сказати, що з півтори тисячі розсади і близько 15 тисяч насінинок нам вдалося виростити близько 700-800 кущів лаванди.
Цілина? Що це?
Я так сильно хотіла займатися цією справою, що одночасно з першою спробою виростити лаванду, разом з чоловіком ми взялися шукати ділянку, де зможемо облаштувати лавандовий парк. На той момент у нас навіть не було машини, але кожні вихідні ми їздили Харківщиною у пошуках особливого місця.
Я точно знала, яким мало бути це місце – бачила його мальовничим, і там обов’язково мало бути озеро. Щось схоже я побачила на відео. Для мене це було доволі важливим аспектом. Пошуки тривали орієнтовно пів року.
Утім постійно щось було не так, як хотілося, чогось бракувало для ідеальної картинки. Аж раптом ми врешті натрапили на те, що так довго шукали. Хоча й без озера, але з копанкою. Тоді наші пошуки успішно завершилися – я була задоволена ділянкою, й вже була готова засаджувати землю лавандою та очікувати на своє поле.
Поки не дізналася, що таке цілина. Для тих, хто також не знає що це таке, поясню – це ділянка землі, неорана, якою давно ніхто не опікувався. Вона придатна до землеробства, але для цього її треба обробити та перечекати цілу зиму, аби на ній можна було щось саджати і надалі збирати врожай. Бур’ян, який обвивав землю, міг з легкістю поглинути ті маленькі кущики лаванди, що ми вирощували з мамою.
З лавандою теж були проблеми. До цього моменту я читала, що з висадженого насіння лаванди у справжні кущі перетворюється лише 50-60 відсотків, але тоді я ще не знала, що з купленого насіння ці відсотки кардинально зменшуються.
Окрім цього частину наших кущиків вирвали пташки. Після потужного дощу, коли лаванда ще росла у мами біля будинку, я помітила як кущики лежали просто на поверхні. Тоді й дізналася, що птахи в цьому місці шукали хробаків. Так вони знищили десь 300 рослин.
На свій страх і ризик я таки вирішила, що саджатиму лаванду вже на нашій землі. «Була не була», – подумала я, і посадила все, що у нас залишилося. Це приблизно 700-800 кущів з півтори тисячі розсади. Хоча планували набагато більше.
Немає нічого більш постійного, ніж щось тимчасове
У бізнес ми вклали гроші з квартири, яку продали у Харкові. Звісно, що не всі, але певну частину. Ми розраховували придбати ділянку з будинком і квартиру у Харкові в кредит, а згодом зробити там ремонт. Ми тоді отримали безвідсотковий кредит, як багатодітна родина, бо в той час я якраз народила третю дитину.
І почався ковід. З початком пандемії я тішилася тому, що в нас з’явилася ця земля. У селі, куди ми переїхали разом з дітьми, вони могли вільно гуляти, насолоджуватися весною і літом.
Я думала, що наш переїзд тимчасовий і десь восени ми повернемося у місто. Та й загалом, село буде для нас сезонним відпочинком. Втім карантин затягнувся і ми залишилися у селі на зиму. Це був доволі важкий період у моєму житті, адже увесь час я була з маленькою дитиною у селі, де й вийти немає куди.
До того ж робота в полі дійсно складна. Особливо, якщо до цього ніколи не займався городом, звикнути важко. Але тоді серце «палало» любов’ю до маленьких кущиків, які потрібно посадити в землю.
Чоловік приїхав з консервами, а я посміхнулася
Інколи здавалося, що от-от і руки опустяться. Та попри всі негаразди я так «горіла» справою, що не давала собі зупинятися. Мій чоловік підтримує мене в моїх ідеях, а ця йому особливо подобалася. Тому щоразу я поверталася до роботи на своєму лавандовому полі.
Коли почалось повномасштабне вторгнення, я не вірила. 23 лютого після роботи чоловік приїхав з консервами, а я посміхнулася.
24-го нас розбудили дзвінком і сказали, що почалася війна. Навіть після цього я не повірила. Думала, що це десь далеко, але точно не в Харкові і в області. Коли в перші дні ракета прилетіла просто в центр міста, я усвідомила, що дійсно розпочалася велика війна.
Я була готова кинути все й їхати, аби вберегти своїх дітей. Для мене це було найголовнішою метою. У квітні чоловік вивіз нас до Болгарії, а сам повернувся назад. Ми зробили візи у Канаду, як запасний варіант, але вже наприкінці травня я разом з дітьми повернулася додому.
Нам пощастило. У село, де ми купили будинок і землю, війна не дісталася. Мої діти не чули сирен, вибухів і не бачили, що накоїли вороги. Вони знають, що відбувається, але на власні очі та вуха, не бачили й не чули. У нашому селі увесь час було спокійно, якщо можна так сказати, ракети пролітали повз усього кілька разів.
Після початку повномасштабної війни я сумнівалася, чи варто знову саджати лаванду. А чи не прийде сюди війна? Та все ж наважилася, висадила, зібрала врожай. Через рік ми зробили офіційне відкриття сезону і запросили людей у наш лавандовий парк на 70 соток землі з озером.
Зібрали понад 50 тисяч гривень і виростили «прапор Великої Британії»
Ми організували благодійний вхід, тобто всі кошти, які ми зібрали, пішли на потреби Збройних сил України. Це гроші за вхід, донати на банку, з їжі та напоїв – разом 51 тисяча гривень.
Зараз я розмірковую над тим, аби розширити парк до двох гектарів землі. З ще одним озером, яке буде вдвічі більше.
Подекуди ми маємо візерунки з лаванди, низка яких нагадує прапор Великої Британії, а побачили ми це випадково, коли знімали парк згори.
Ми хочемо зробити з лаванди не просто фотозону, де платять за вхід, за годину намагаються зробити кілька кадрів і все. Це буде територія з гойдалками, альтанками, звісно ж, озером, місцями для відпочинку і перекусу. Я хочу, щоб наш парк став тим місцем, куди люди прагнутимуть повертатися.
Лавандовий парк – місце, де здійснюються мрії
У своїх соцмережах я пишу, що наш парк – це місце, де здійснюються мрії. Я хочу, щоб так було насправді. Адже до нас приїжджають зробити пропозицію своїй коханій людині, у нас гуляють закохані, відпочивають діти.
Моя мета – зробити так, аби люди могли перепочити від постійної метушні, буквально на кілька годин відволіктися від жахіть війни і налаштувати себе на подальшу працю. Цю мрію, я впевнена, втілю у життя.
Мене мотивують відгуки людей про парк та про нашу натуральну косметику. З лавандою потрібно ж було щось робити, а не просто дивитися, тому я вирішила створити маленьку лінійку доглядової натуральної косметики з наших рослин, яку можна використовувати навіть дітям. Я переконана, якщо «горіти» своєю справою, то все відбуватиметься як треба. А усі негаразди лише загартовуватимуть бажання працювати й втілювати свою мрію.
