Цього разу «Станція “Держпром”» їде через Донеччину до запорізьких степів, туди, де зараз українське військо наступає, звільняючи метр за метром. Ми їдемо до бригади, яка брала участь у деокупації села Роботине. Це 47-а окрема механізована бригада «Маґура».
Олексій, офіційна посада якого — помічник гранатометника, насправді — старший кухар зенітно-ракетного артилерійського дивізіону «Маґури» на псевдо «Йогурт».
«Я одразу скажу, я не вмію ото, знаєте, як нарізають професійні кухарі, я взагалі не кухар. Буде рівно рік, як я прийшов до ЗСУ, конкретно до вторгнення я був івентором, займався фестивалями. Влаштовували фестивалі вуличної їжі та танцювальні фестивалі».
Працював Олексій технічним директором на столичному арт-заводі «Платформа». Перші пів року після початку вторгнення годував волонтерів, потім — пішов до війська.
«Страху немає, тому що зараз вся Україна, в будь-якому місці можна загинути або відчувати той страх. І тому я пішов до ЗСУ».
Реформувати те, що побачив у війську, вирішив одразу ж, як побачив умови роботи.
«Мабуть, те, коли я побачив, в якому стані все тут. Продукти нам привозять, круто, але та польова кухня, котру нам видали, зразка 85-го року, вона не заточена під сучасну війну. Тут треба швидкість, максимальна мобільність і скритність. І тоді я зрозумів, що треба щось змінювати.
Якщо чесно, я чекав якогось сигналу. І тут знайомий мені пише: “Льоха, є пічки, три штуки, тобі дати?”. І я такий: “Йе-е-ес!”. Це і був той самий сигнал. Пічки приїхали, я подивився і одразу почав вже в уяві малювати, як це буде виглядати. Відразу зрозумів, що мені потрібна буде якась вантажівка, так як у мене до війни був досвід створення фудтраку, у мене був самий перший в Україні офіційно зареєстрований фудтрак. Там було написано “фургон для приготування їжі”, це був 2014-й рік».
Під час розмови з нами Олексій періодично куштує овочі, які нарізає. За дві години — обід, з’їдуться голодні хлопці, сьогодні годуватиме їх борщем.
«Я оцінив, що нам потрібно робити, як ці процеси можна буде тут розмістити. Ось зараз на оцій пічці ми готуємо на 30–40 людей. Якщо мені комдив — тринь: “Льоха, дивізіон зібрався, готуємо 150, навіть 200 людей”. У мене є каструлі…».
Пічку подарували волонтери, балони з газом повісив ззовні вантажівки Mercedes Sprinter у спеціальні металеві бокси.
«Коли ми переїжджаємо, для газових балонів ми зробили ось такі тубуси чи шо, контейнери. Повністю все самі робили, усе витримало. Я в якийсь момент переживав, що коли по таких дорогах будеш їхати, балон важкий, може відірватися. Але я вам покажу, що я зробив, щоб не забувати, що у мене тут газові балони і пічка.
Бачите, на торпеді чувак? У нього хитається голова, коли машина їде. Якщо шляпа спадає з голови, то треба пригальмувати, бо балони повідпадають».
Військо просувається глибше, за бійцями їде і кухня. І цей польовий фудтрак, який переїжджає вперед за бригадою, ще не все. Олексій веде показати ще дещо.
«У нас тут найкраща кав’ярня на найближчі десять кілометрів! У нас крута кавова машина, круту каву нам надсилають. Дехто пише: “Ну, канєшна, ви ж Маґура”. Та причому тут Маґура? Це ми, ми не сидимо на попі рівно! Беремо щось і робимо.
Ось наша кавоварочка. Здрастуйте, замовляйте каву! Вам яку? Еспресо, подвійне еспресо, є ще капучіно, є ще латте, є вайткофі. У нас молоко навіть є, нам молоко возять!
Кава дуже смачна, це з дніпровської кав’ярні, хлопці самі її смажать. У нас хлопці до цього пили, я не побоюся сказати, літрами енергетики. От прям беруть півторушку, і оце він встав, за пів години випив, знов когось в магазин послав. Тут я кажу: “А давайте спробуємо, відмовтеся від енергетиків і пийте каву”. Усе, енергетиків більше нема. Кава, на мій погляд, менш шкідлива».
Я п’ю свій подвійний еспресо, поряд помічаю кілька холодильників: один — простіший, побутовий Indesit.
«Холодильник — від нашого колеги, якого з нами вже немає. Залишився як пам’ять. Був кухарем, але він загинув».
Поряд — ще один, вже промисловий, великий. Олексій відкриває і показує розфасований провіант, який видає бійцям із собою на додаток після гарячого обіду.
«Це один з варіантів розвитку забезпечення української армії. Такий холодильник може стояти в будь-якій точці, де є генератор. Ось, як це виглядає. Ви питали про сніданок, на сніданок у нас сьогодні налисники з сиром та ізюмом, печиво, сухофрукти, мигдаль, фундук. Плюс до сніданку робимо нарізку — сир, ковбаса і м’ясо. На обід — запластикований, зафасований вакуум: картопляне пюре, зелений горошок і котлета по-київськи. Де ви бачили, щоб в ЗСУ давали котлету по-київськи? І салат з крабових паличок. У нас ці порції хлопці, які живуть подалі від нас, вони приїжджають, на 7–13 людей беруть».
Поряд із цим холодильником — невеличка кімната, ми у старому кинутому будиночку у селі. Кімната така, що двом людям важко постійно не чіпляти одне одного.
Це ви мали тут працювати? Це мала бути кухня?
«Ми навіть тут працювали деякий час. Вікно заклеїли, тому що не було скла. Отут стояв у нас стіл, отут прямо і готували. Зараз це у нас — невеличкий імпровізований склад».
До автівки-кухні, де Олексій готує, є ще автівка забезпечення. За розмірами — приблизно така сама, в ній — купа акуратних сірих пластикових контейнерів. Кожен підписаний: крупа гречана, крупа рисова, кава, квасоля, цукор.
«У цих кейсах ми перевозимо всі продукти, які у нас є. Якщо раніше у мене кукурудзяна каша була в мішках, мішок міг порватися, у нас гречка по всьому салону була, то зараз у мене чік! — в коробці кукурудзяна каша. І так кожна коробка під кожен продукт, це дуже зручно, вже скільки разів переїжджали, нічого не випадає, все чітко, все тримається».
Тим часом борщ закипає. Олексій смачно сьорбає, вимикає плиту й йде зустрічати побратимів. Сергій та Тарас заходять із термосом кольору хакі. Набирають і для себе, і для інших бійців.
«Ми завжди перше брали, як не було можливості по три дні їздити, перші страви у нього завжди смачні. Особливо, коли ще пару місяців на сухпаях, то дуже хочеться. А так – кожен раз щось дивує, накидаєш, насолоджуєшся».
Олексій дає з собою ще пончиків — їх надіслала одна із запорізьких кав’ярень. По борщ заходить Андрій. Насипає менше половини миски.
Шо, і все ото?
«Наїдаться недобре, потім ще перекусимо».
Чого наїдаться недобре?
«Зараз трошки втомлені, зараз раз перекусим, потім ще пізніше чаю попʼємо з бутербродами. Трошки втомлені з ночі, цілу ніч патрулювали, чергували, важко зараз так наїдатися. Дуже смачно. Олексій кожен раз смакує своїми новими стравами, молодець!».
А яка ваша найулюбленіша?
«Завжди борщ. Довго не були вдома, нагадує про домашнє. Просто додому хочеться і все, з перемогою повернутися додому, до сім’ї, до дітей. Там вже їжа неважлива».
Олексій вже у своєму фудтраку: прибирає після приготування обіду та майже відразу стає до приготування вечері.
«Коли ти готуєш, усвідомлюючи, що цю їжу будуть їсти саме ті люди, котрі наближають Перемогу, тоді ти туди віддаєш всю свою любов. Є бажання цим фудтраком об’їхати весь Крим. Нагодувати всіх, хто захоче їсти. Заїхати на якусь гору і влаштувати там пікнік, де вшанувати пам’ять усіх, хто загинули в цій війні. Ну, а на другий день трохи відсвяткувати Перемогу».
Що буде першими переможними стравами?
«Борщ. Український борщ, український плов. Знаєте, чому український? Тому що він буде зі свининою. Плов у багатьох народів на яловичині, а в нас буде зі свининою, тому що це наша народна тварина така».
Адвокат і військовий Олексій Зеленцов про забезпечення і проблеми в армії
