Це партнерський матеріал
За понад рік повномасштабного вторгнення освітні заклади стали справжніми пунктами незламності, які допомагають українцям/кам і країні в цілому. Попри складні умови, освітяни продовжують навчати дітей. А ще — знаходять можливості для розвитку, взаємопідтримки та обміну досвідом.
У січні 2023 року стартувала сьома переможна хвиля регіональних (не)конференцій EdCamp у різних куточках України. Ми продовжуємо серію публікацій про магістральні події. У цьому матеріалі розповідаємо про цікавинки з mini-EdCamp’ів у Харкові, Коломиї та Рівному.
Довідка
Громадська організація «Едкемп Україна» допомагає в організації різних заходів на підтримку освітянства. Магістральні (не)конференції — це заходи, які відбуваються в різних регіонах та об‘єднують зі вчительським колом відомих стейкхолдерів/ок української освіти (наприклад, освітнього омбудсмена, представників Міністерства освіти і науки тощо).
Такі заходи отримують повну підтримку «Едкемп Україна»: фінансову та організаційну (усі необхідні для проведення заходу друковані матеріали). А ще після закінчення (не)конференції учасники й учасниці можуть отримати сертифікат про підвищення кваліфікації.
Невіднятна частина, яка об‘єднує всі регіональні (не)конференції — особлива сесія від команди EdCamp Ukraine.
Цього року двогодинна сесія присвячена пошуку практичних кроків, які допоможуть об‘єднати громаду та відновити освіту в кожному регіоні. Про неї ми розповідали в першому матеріалі серії.
А ще там ви можете прочитати такі цікавинки:
— як маленька грузинська школа перетворилася на інноваційну та впроваджує шкільне самоврядування за допомогою безлічі проєктів;
— як зробити уроки фізкультури сучасними та цікавими для дітей;
— як за допомогою підручних предметів зробити навчання малечі цікавішим та ефективнішим;
— як можна заохочувати дітей до вивчення історії та української культури: пісень, одягу, рецептів, побуту тощо (на основі проєкту «Баба Єлька»)
— що таке універсальний дизайн і навіщо він освіті (й не тільки).
Пошук освітнього едельвейса в Коломиї
Регіональна (не)конференція (які ще бувають заходи EdCamp-спільноти, чим вони цікаві й чим відрізняються, ми розповідали в першому матеріалі) була першим заходом від EdCamp Ukraine, що відбувся в Івано-Франківській області, з часів заснування організації.
Подія стала здійсненням мрії начальника Управління освіти Коломийської міської ради Любомира Бордуна, який загинув у вересні 2022 року, захищаючи Україну.
Загалом mini-EdCamp Kolomyia відвідали 302 особи. Під час заходу спільнота вшанувала пам’ять загиблого Героя, а також долучилася до благодійної складчини «Едельвейс Перемоги», гроші з якої пішли до Фонду підтримки гірсько-штурмової бригади «Едельвейс».
Також учасники й учасниці привезли на захід дитячі книги, які організаторське коло передало благодійному фонду «Українська освітня фундація».
Концепція mini-EdCamp Kolomyia була побудована на особливостях Прикарпаття: «У нас багато нових слів, тому в нас є тлумачник. А оскільки ми перед Карпатами, гірський хребет, тому долаємо сьогодні вершини — і оборонну, і піклувальну, і всі інші, які є в нашій програмі», — розповіла одна з координаторок (не)конференції Мар’яна Лисишин.
Також учасники й учасниці мали можливість долучитися до творчих майстерок, які проходили в музеях міста, і послухати українські пісні у виконанні музикантів Коломийської філармонії імені Олександра Козаренка та військового оркестру «Едельвейс».
Освітній трекінг: у якому напрямку слід рухатися українській освіті
Під час mini-EdCamp Kolomyia експерти й експертки намагалися відповісти на питання, які основні виклики треба подолати українській системі освіти в першу чергу. За результатами панельної дискусії було накреслено такі основні напрямки:
— повернення до реформи НУШ на всіх рівнях,
— подолання освітніх втрат, якими є як прогалини в навчанні, так і втрачене обладнання,
— повернення дітей, які виїхали за кордон, до України,
— підвищення престижності професії вчителя,
— якісна профорієнтаційна робота щодо того, як школа готує дітей до реального життя,
— розширення спільноти відповідального вчительства,
— впровадження травмо-інформованого підходу, програми соціально-емоційного та етичного навчання,
— єднання дітей з різних регіонів України.
Своїми думками щодо цього питання поділився спеціальний гість дискусії – засновник Києво-Могилянської бізнес-школи (KMBS), колишній Міністр економічного розвитку і торгівлі України Павло Шеремета.
На його думку, основними напрямками, у яких має рухатися українська освіта, є свобода, творчість та інноваційність: «Давайте для початку дамо половину часу школам і учительству для самовираження, тому що пізніше вони ту саму свободу і простір дадуть молодим дорослим <…> Я бачу велике і славетне майбутнє для української освіти, тому що українська освіта продовжує мати дуже цінну базу, особливо математичну, особливо наукову, педагогічну. Дати свободу – і вона ще більше розквіте на весь світ».
Персоналізований підхід – спосіб повернути учнівству інтерес до навчання
Одним із виявів свободи в освіті є впровадження персоналізованого навчання – використання навчального контенту, який відповідає особистим інтересам дитини й допомагає розвинути її сильні сторони.
На mini-EdCamp’і в Коломиї Владислава Бандурко, засновниця ліцею Educator, яка увійшла до топ-50 освітян Global Teacher Prize Ukraine 2020, ділилася власним досвідом з цієї теми:
«Чотири роки тому ми започаткували в себе ініціативу, яка називається “Проєктний семестр” – це формат, у якому кожна дитина повинна за рік реально втілити в життя проєкт, який змінить життя твоєї спільноти».
Спільнотою може бути як родина або клас, так і громада. «У нас є діти, які домоглися, щоби накреслили пішохідний перехід, де люди весь час перебігали дорогу, а пішохідного переходу не було. Тепер він там є – і це зробило учнівство. Або в нас є діти, які виграли два громадські бюджети, бо вони будують сквер, і це їхній проєкт», — розповіла спікерка.
Владислава Бандурко каже, що проєктна діяльність є не лише інструментом персоналізації навчання, а й способом налагодження контактів між учнівством та учительством: «Ти можеш обрати собі ментора/ку серед учительства і як учень чи учениця подивитися на них в новій якості. Учителі/ки там говорять про те, що їх цікавить насправді.
Наприклад, “я викладаю українську мову і люблю театр”. І виходить, що діти дивляться на учительство, як на людей. Це допомагає створити емоційний контакт, і дитина розкривається краще. Коли ви це дізнаєтеся, уже можете на уроці навіть задачки дати різні».
Окрім цього, проєктна діяльність дозволяє учнівству усвідомити важливість вивчення того чи іншого предмета: «Усе завершується виступом, і в цей момент ти розумієш, що варто йти до вчителя чи вчительки української мови, бо треба писати спіч, а ще робити відеозвіт і пост про свій проєкт, а ти не можеш його здати з помилками. І в нас усе йде до цього, що я маю зрозуміти, навіщо воно мені треба».
Ще одним інструментом персоналізації в Educator є тьюторські контракти, у яких визначаються цілі дитини на рік. «Наша цінність в тому, що ми виховуємо самостійних дітей і даємо їм алгоритми. І це алгоритм – сісти й запланувати свої очікування», – поділилася спікерка.
Владислава Бандурко стверджує, що впровадження персоналізованого підходу можливе й у державних школах. Для цього потрібно зробити п’ять основних кроків:
— Зрозуміти запит і потребу: яку проблему ви намагаєтеся вирішити запровадженням персоналізованого підходу?
— Сісти з командою школи, педколективом і обговорити, який очікуваний результат ви хочете отримати.
— Зрозуміти, який у вас є ресурс.
— Враховуючи проблему, яку вирішуєте, який результат хочете і які ресури маєте, сконструювати систему, яка є можливою у вашій школі.
— Запровадити невелику модель і провести її тестування.
«Після цього “вічний цикл”: зворотній зв’язок, аналіз, рефлексія, новий план і поїхали», – підсумувала спікерка.
Роль сучасного педагога в руйнуванні стереотипів щодо професії
У тому, наскільки ефективним буде навчальний процес, не останню роль грає те, як діти сприймають своїх учителів/льок. Як учительство може самостійно руйнувати стереотипи навколо своєї професії, розповідав Артур Пройдаков – керівник методичного та соціального напрямку «Midgard School», переможець премії Global Teachers Prize Ukraine 2021.
«Це залежить не від Міністра освіти, не від політиків, а від кожного з нас на місцях. Учительство має докладати більше зусиль для активної громадської позиції, бути більш активним у соцмережах, долучатися до різних громадських проєктів різних ініціатив і установ.
Водночас, якщо там немає якихось пропозицій, до яких ви хочете долучитися, можете створювати свої проєкти», — наголосив спікер.
Значну роль у створенні образу педагога відіграють соціальні мережі: «Соціальні мережі – візитівка учительства. Якщо я там буду постити освітні заходи, те, як проводжу час зі своєю сім’єю, те, що я читаю книжки, дивлюся фільми, ходжу в кінотеатр тощо, що я сучасна, адекватна, прогресивна людина, то, відповідно, у цих людей, батьків, спільноти нашої буде більше довіри до мене».
Окрім створення образу, соцмережі також дозволяють відносно легко знаходити спільноту однодумців: «Я можу підписатися на сторінки різних громадських організацій. Вони виставляють якісь конкурси, ініціативи, і я до них можу долучитися як учитель. Десь буде волонтерська ініціатива, а десь – комерційна. Про EdCamp я дізнався із соцмереж».
Також через них можна створювати контакти зі ЗМІ: пропонувати публікації, створювати подкасти, організовувати події.
«Учительство не повинно боятися змін. Ми повинні нести відповідальність за те, що робимо. Тобто по суті, от є це словосполучення “освітній фронт”, так от ми зараз як учасники цього фронту маємо розуміти, що кожен наш урок, кожне наше спілкування з дітьми, з медіа — це ще один крок до того, щоб показати, що вчителі й учительки адекватні люди, які можуть докладати зусилля, які можуть працювати, які втомлюються, але все одно виконують свою роботу», — підсумував спікер.
Візія майбутньої України: основні цілі й завдання освіти
Родзинкою mini-EdCamp Kolomyia стала спеціальна сесія із Міністеркою освіти і науки України 2016—2019 років Лілією Гриневич, яка долучилася до заходу в ролі таємної гості.
Освітянка присвятила свій виступ власному баченню майбутнього України та основним викликам, які, на її погляд, постануть перед новою системою освіти.
Головні тези спікерки:
«Діти мають різний досвід результатів війни, і найголовніше, що в якийсь момент ці різні групи можуть потрапити до нас у клас, і ми повинні розуміти, як ми з ними працюємо».
«Соціальна згуртованість для України – це питання виживання. Нам, учителям, потрібно буде вирішувати зовсім нове завдання – не думати лише про знання і, зрозуміло, вміння застосовувати їх до практичних завдань, але і підсвітити оце питання цінності, і ставлень, і розвитку соціально-емоційних навичок для того, щоб будувати співпереживання, вміння критично мислити, ставити питання і розуміти іншого.
Це питання має пронизувати роботу кожного вчителя».
«Наступна ціль – це, звичайно, забезпечення майбутньої успішної самореалізації українців у рідній країні, тому що стан шкільної освіти в Україні буде одним з індикаторів, на які будуть дивитися батьки, які сьогодні за кордоном в успішних системах освіти, чи повертатись їм в Україну чи ні».
«Для того, щоб ми нарешті закрили ходіння по колу української держави в боротьбі за свою незалежність, ми повинні дуже чітко розбудовувати українську ідентичність в системі освіти».
«У нас до цього часу є прояви подвійних стандартів. Будьмо чесними: коли ми вчимо дітей, одне говоримо, а своєю поведінкою демонструємо зовсім інші способи розв’язання проблем. Поки це не відійде з системи освіти, до того часу воно буде готвувати людей до подвійної гри. Тоді не йдеться про верховенство права – і це ще один виклик».
«По-перше, ми маємо розбудовувати психологічну службу в школах, по-друге, кожен вчитель повинен вміти, і це має бути його професійною здатністю, привернути увагу психолога або там, де порушення незначні, вміти їх відкоригувати».
«Зараз першочергове завдання для нових очільників Міністерства полягає в тому, щоб ми врятували Нову українську школу, тому що, як свідчать експерти, це правильний шлях. Війна демонструє, що ця додана цінність НУШ, яка полягає в м’яких навичках, розвитку соціально-емоційних компетентностей, у практико-орієнтованій освіті, вона абсолютно резонує з тими потребами, які будуть в Україні».
«Сьогодні цифрові ресурси становлять величезний потенціал для мотивації дітей до навчання. І кожен вчитель-предметник, який уникає сьогодні роботи із сучасними цифровими ресурсами вже україномовними, а кількість їх буде збільшуватись, втрачає нагоду щодо надання сучасної освіти й можливості достукатися до сучасних дітей».
«Є чудова мудрість: не намагайтесь навчати ваших дітей так, як вчили вас. У цьому мінливому світі це ще більш актуально, тому що той доступ до інформації і сума знань, яку ми давали в школі навіть 10 років тому і якої могло б вистачити на певний період часу, тепер, очевидно, не вистачить, бо життя зараз дуже динамічне».
Апгрейдинг інновативності закладу освіти: харківський досвід
Магістральна (не)конференція в Харкові відбулася в онлайн-форматі через безпекову ситуацію в місті, проте це не завадило освітянству зібратися разом і поділитися досвідом. До mini-EdCamp Kharkiv School 26 доєдналися 250 учасників з різних регіонів України й з-за кордону, серед яких також було студентство й учень 11 класу.
Захід, який мав відбутися ще минулого року, перш за все стосувався забезпечення якісного дистанційного навчання. Оскільки тема онлайн-освіти досі актуальна, організаторське коло вирішило залишити її, трохи модернізувавши під реалії сьогодення:
«Ми були одним із перших закладів освіти в Харкові, які відновили навчальний процес. Нам теж було складно зрозуміти, як правильно сконтактувати з дітьми, тому ми й підлаштовували все під рамки воєнного часу. Продумували, які рекомендації надати щодо того, як краще працювати, коли вимикається світло, відбуваються якісь перебої, обстріли. На нашому EdCamp’і апгрейдили й розповідали, що краще робити, як це краще робити, як взагалі себе поводити в яких ситуаціях», — розповіла одна з координаторок заходу Ольга Кобилєва.
Учасники й учасниці могли долучитися до дискусії «Як не втратити дитинство під час війни», де головна спеціалістка УО Індустріального району м. Харків Олена Дворник поділилася власним досвідом, а також відвідати майстерку від учительки початкових класів ХЗОШ № 26 Ірини Корнієнко щодо того, як викликати апетит до дистанційних уроків. 
Родзинками магістральної (не)конференції стали освітянський квест «У пошуках знань: інструментарій для якісного онлайн-навчання», сесія від засновника та викладача авторської художньої студії «Aza Nizi Maza» Миколи Коломійця, а також відверта бесіда із таємним гостем – лікарем Євгеном Комаровським.
Навчання в укритті: плекаємо сміливе покоління
Вихід на офлайн-навчання в регіонах, де безпекова ситуація дозволяє це зробити, наразі є одним із пріоритетних напрямків роботи Міністерства освіти й науки України.
Як краще облаштувати укриття в школі, щоб не поглиблювати освітні втрати через часті повітряні тривоги, радила директорка Київського ліцею «Inventor School» Людмила Таболіна.
«З початком війни ми переоблаштували укриття у справді таке, куди не страшно заходити. Ми зробили з нього як шлях на іншу планету в тематиці космосу, тематиці STEM, щоб навіть перші сходинки вниз не лякали малечу», — розповіла спікерка.
В укритті зробили автономні санітарні кімнати, вентиляцію, звукоізоляцію, щоб діти не чули звуків вибухів, а також подбали про питну воду, Wi-Fi, і наявність методичних матеріалів.
«Укриття ми зонували для всіх класів, що у нас зараз є. У нас є дві групи прескул (це дошкільнята) і шість класів з першого по шостий. Для зручності ми зони міксуємо, щоб якось урізноманітнити перебування в укритті, якщо, наприклад, тривога затяжна», — поділилася досвідом Людмила Таболіна.
Спікерка також наголосила, що учительський склад постійно стежить за кількістю ручок, олівців та іншого необхідного для навчання обладнання, за рівнем зарядки гаджетів.
Директорка виокремила дві основних поради щодо того, що варто зробити педколективу перед виходом на офлайн-навчання:
— Провести тренінг для команди, на якому випрацювати й прописати чіткі алгоритми дій у разі початку повітряної тривоги.
— Подбати, щоб батьки зібрали своїм дітям тривожні валізки, які б зберігалися в школі.
Людмила Таболіна наголосила, що не варто проводити в укритті урок контролю – краще пройти з дітьми якісь онлайн-вікторини, обговорити книги тощо: «Я абсолютно впевнена, що це вихід із зони комфорту, бо провести урок у своєму кабінеті, з дошкою, з комфортними умовами, і провести урок в укритті – це різні уроки. Так, це заземлення і пошук ресурсу в собі, бо, якщо вчитель або вчителька вигорає, то про усмішки і драйв уже не йдеться, тому маємо працювати в купочці, всі разом».
Як побудувати власну траєкторію професійного розвитку педагога
Однією з ознак сучасного українського педагога є навчання протягом життя. Як ефективно побудувати персоналізовану стратегію розвитку й задовольнити свої освітні потреби, розповідала тренерка Академії цифрового розвитку Ольга Богданова.
Щоб побудувати ефективну траєкторію власного професійного розвитку треба зробити п’ять основних кроків:
Крок 1. Самооцінювання
Оцініть свою діяльність відповідно до типової програми підвищення кваліфікації вчителів закладів загальної середньої освіти, які впроваджують новий державний стандарт базової середньої освіти. Це можна зробити через проходження діагностичних тестів або, власне, самооцінювання.
Крок 2. Визначення професійних завдань, які необхідно розв’язати
На основі самооцінювання або діагностування, визначте потреби вашого професійного розвитку, тобто питання, які потребують вдосконалення раніше набутих та / або набуття нових компетентностей, необхідних для організації навчання виховання та розвитку учнів.
Крок 3. Визначення знань і умінь, необхідних для розв’язання поставлених завдань
Визначте, наскільки глибоко ви потребуєте вдосконалення і набуття нових компетентностей: потрібно пройти навчальний курс чи достатньо переглянути вебінар або відвідати тематичний захід?
Крок 4. Визначення дій для реалізації розв’язання професійних задач
Пошук курсів та заходів, а також суб’єкта підвищення кваліфікації, який надасть таку послугу.
«Варто бути уважними щодо вибору суб’єкта підвищення кваліфікації. Перейдіть на офіційний сайт організації, перегляньте тренерський склад та їх кваліфікацію, перегляньте набір послуг, що пропонує організація, і, звичайно, почитайте відгуки про навчання», — порадила Ольга Богданова
Крок 5. Формулювання очікуваних результатів
Обираючи курс, перегляньте очікувані результати навчання та порівняйте їх з вашими потребами.
У рамках свого виступу спікерка розповіла учительству про Платформу індивідуальної траєкторії професійного розвитку педагога:
«На нашій платформі ви можете пройти діагностування щодо визначення професійних потреб педагога за трьома напрямками: професійний розвиток педагога Нової української школи, професійний розвиток вчителя інформатики, цифровий розвиток педагога.
На основі діагностування та індивідуальної співбесіди ми створимо для вас індивідуальну траєкторію професійного розвитку на рік.
Відповідно до чинного законодавства ми підберемо вам заходи, за допомогою яких ви вирішите потребу свого професійного розвитку. Також ми можемо запропонувати вам індивідуальний крус на вирішення визначених потреб професійного розвитку педагога за обраним напрямом».
Наостанок Ольга Богданова поділилися власною базою корисних онлайн-інструментів, де є короткі описи й посилання на конкретні сервіси. Наразі в ній міститься дев’ять тематичних груп, які мають свої підгрупи. База постійно розширюється.
Вихід за межі звичайного уроку в Рівному
Mini-EdCamp Rivne зібрав освітян і освітянок з різних куточків України задля обміну цікавими прийомами побудови навчального процесу. Темою цієї (не)конференції став вихід за межі звичайного уроку.
«Я завжди кажу про те, що досвідчене та в принципі і не дуже досвідчене учительство, вміє нормально скласти конспект уроку.
Тобто написати, що, за чим і як розказати – це ми вміємо, а от розбавити різними родзинками, розбавити різними фішками, щоб дітям було цікаво, щоб це мало практичне застосування й відповідало всім вимогам, щоб ми дійсно формували усі компетентності, то, безумовно, для цього треба докласти багато зусиль», — поділилася координаторка заходу Ольга Юрко.
На mini-EdCamp’і учасники й учасниці створювали дизайни уроків у педагогічних дизайн-студіях й отримували заряд позитивних емоцій у студіях натхнення.
Також вони могли долучитися до дискусії «Д/з: домашнє задоволення чи домашнє покарання» й послухати про нову рівненську практику – тиждень без домашніх завдань.
Родзинками події були наскрізні локації – паркан педагогічного дизайну «Коли ворони збираються разом», на який причепили цікаві фішки з різних дизайн-студій, а також стінопис «Теплий спогад» – квітуче едкемпівське серце, довкола якого учительство писало назви своїх населених пунктів.
Символами (не)конференції стали едкемпівський вогонь із бурштином і ворона з бурштиновим серцем.
Як перетворити звичайний урок у незвичайний
Широкий спектр можливостей для «розбавлення» звичайного уроку освітніми цікавинками дає технологія едьютеймента, яка ґрунтується на вдалому використанні інтерактивного й активного навчання. Руслана Якута, учителька правознавства, громадянської освіти та історії, поділилася власними напрацюваннями щодо використання технології на своїх уроках.
Фото-квест з теми «Права людини»
— Знайти у підручнику / зошиті / інтернеті визначення права, сфотографувати його й показати учителю або вчительці.
— Знайти документ, у якому є визначення права, сфотографувати / зробити скрін та показати.
— З підручних засобів скласти слово «право» або словосполучення «мої права»
«У мене в минулому році діти додумались до чого завгодно: хтось брав свої ручки й викладав з них “мої права”, хтось позбирав зошити, підручники й поставив перед дошкою на підлозі, хтось на задніх партах додумався зняти взуття й зі взуття виставити», — розповіла Руслана Якута.
— Зробити спільне фото зі своїм учителем / своєю вчителькою правознавства.
Практичне заняття з теми «Трудові права неповнолітніх»
Для цього треба принести на урок якомога більше справжніх документів, показати учнівству, як вони виглядають, і не просто проговорити, а на практиці зібрати пакет документів, який потрібен для працевлаштування дорослій людині й дитині.
«Ми перед тим вивчили, що дитині потрібен дозвіл батьків, тож вони кажуть: “А у Вас тут немає дозволу”. Документи можна взяти й пощупати. Є диплом, є медична книжка, тобто я ось приношу все практично. Воно більше запам’ятовується і більше результату дає. З однієї сторони, це гра, а, з другої сторони, ця гра дає результат, і він практичний, який потрібен саме в житті», — пояснила спікерка.
Гра для вивчення теми «Ефективна комунікація: вербальне й невербальне спілкування»
«Кожного разу я цей урок розпочинаю німо. Я заходжу мовчки, нічого не говорю, вітаюся кивком голови і далі починаю показувати щось на руках і писати на дошці.
Діти в першу хвилину часу дивуються, чого вчителька замовчала: “У Вас горло болить?”. У результаті ми приходимо до того, що тема в нас буде про спілкування, що це таке і яке воно буває», — поділилася ідеєю освітянка.
Після короткого теоретичного блоку можна взяти заздалегідь підготовлені картки зі словами або ж попросити учнівство написати слова на листочках. Далі учитель або вчителька має викликати дітей по черзі до дошки й давати їм витягувати слово.
Задача дитини – без допомоги голосу показати слово, використовуючи тільки жести й міміку.
Вивчення історії через персоналії
Дітям потрібно знайти цікаві факти про ту чи іншу історичну постать і розповісти про них на уроці. Ще один варіант — після вивчення інформації про людину, поставити їй питання за допомогою сервісу «Чат “На Урок”: спілкування із видатними постатями минулого».
Освітянка попереджає, що вводити ігрові елементи в навчання треба дозовано. Також важливо виділяти достатню кількість часу для підготовки подібних уроків і дотримуватися персоналізованого підходу, адже діти по-різному сприймають подібні види діяльності.
МайстернЯ есеїв «За межаМИ»: лови на Зорептаха
Друга експертна паралель на mini-EdCamp Rivne була присвячена активностям, які можна провести із учнівством і з яких учителі можуть почерпнути ресурс для нових ідей.
Мирослава Жовтан, учителька української мови й літератури, у своїй студії натхнення намагалася розважити учительство українським словом і нагадати про важливість власної ідентичності.
«Кожна біла ворона, усе творче вчительство цінує своє “Я”, але готове разом з іншими, якщо вони йому це покажуть, вийти за межі. От тому я хотіла, щоб кожен учасник та учасниця на моїй сесії відчув себе за межами стандартів, отих стереотипів, якихось певних рамок», — прокоментувала освітянка.
Мирослава Жовтан наголосила, що вміння захопити словом є дуже важливим, адже воно пробуджує жагу до творчості в дітях і допомагає дорослим цікаво розповідати про події, не використовуючи усталених шаблонів.
Під час студії освітянка прочитала власні есеї про Вчительку і Зорептаха, у яких учительство могло впізнати себе.
Також учасники й учасниці інсценізували гумористичну казку-подію про mini-EdCamp Rivne за ролями з використанням елементів одягу й за допомогою ватних паличок намалювали білою фарбою ворону на чорному тлі, що символізувало вихід із темряви на світло.
Події відбулися завдяки підтримці Save the Children in Ukraine та Education Cannot Wait #ECW. Позиції партнерських організацій можуть не збігатися з поглядами, викладеними в матеріалі.
