Герой цього матеріалу до 24 лютого був сільським блогером — 80 тисяч підписників в YouTube. Знімав відео про свиней, курок, мальовничу річку біля хати, вишневе варення у селі під Балаклією. Він навіть компʼютера вдома не мав — не те, щоби керувати військовими дронами.
Тепер Олексій — аеророзвідник Ізюмського батальйону харківської бригади тероборони. Літати на «пташках» та дронах-камікадзе навчився вже у війську.
На бойові завдання на кордоні з росією, який зараз боронить його підрозділ, Олексій їздить на електровелосипеді. Ровери розвідникам подарували волонтери, як і самі безпілотні літальні апарати. Утім, один із них — подарунок від окупантів: трофейний камікадзе, який дивом вцілів.
Сьогодні ми їдемо у прикордоння подивитися на роботу аеророзвідників, які ще півтора року тому були хто сільським блогером, а хто — депутатом облради.
У прикордоння ми приїжджаємо на заході сонця. Поля соняшника серпневим вечором виглядають так мальовничо і спокійно, що на мить забуваєш: за ними — вже ворог, зараз — війна, а ще минулоріч цими дорогами йшла російська важка техніка.
Села поблизу межі з країною-агресоркою побиті подекуди вщент, тут і зараз не тихо: повсякчас прилітає то з артилерії, то міномети чутно або ґвинтокрили, але найчастіше — безпілотники, як розвідувальні, так і ударні.
Аеророзвідник Ізюмського батальйону харківської бригади тероборони Олексій зустрічає нас із ножем у руках — він доварює борщ, все довкола заповнюється ароматом. На столі у нього — ноутбук і джойстик. Виглядає, наче грався у приставку, якби не кілька квадрокоптерів, що лежать поряд.
«Коли сідаєш за кермо такої пташки, обовʼязково треба налітати години на симуляторі. Без симулятора на цій пташці нереально літати. Це дуже складна пташка за рахунок того, що вона літає в будь-яких площинах, і нею дуже важко керувати. Є види боєприпасів, які ліцензійні, і ми туда вішаємо. Є кумулятивні, є уламкові, працюємо і по бліндажах, і по техніці. У нашій практиці вже було, що ми знищували і живу силу, і техніку».
Скільки годин треба налітати?
«Ну, тут одні кажуть, від 100 годин, другі — від 300 годин. Одні могли у своєму житті цивільному грати в ігри, і їм це легко, вони сідають, очки накинули, і полетіли! Мені було тяжче, тому шо я оцю всю техніку тільки побачив у Збройних силах, до цього я не займався ніякими літальними апаратами, в мене навіть компʼютера особо не було, я до техніки електронної не сильно розвинений, так скажемо».
До початку вторгнення Олексій жив і працював у невеличкому селі під Балаклією — мали з дружиною чимале господарство, свині, гуси, город. Про це і знімали свій блог для YouTube: канал називається «Він та вона, сільська сімʼя». Льоша показує з телефона кілька відео:
Цей їхній блог про сільське життя мав неабияку популярність.
«Вигодовування хрюшок, у мене були там такі весельчаки кумедні, тоже багато набирали, ну, і дійшли практично до 80 тисяч підписників. А потім, як війна почалась, конєчно, вже був спад, тому що не було коли займатися блогами.
Я родом з міста Балаклія, маленьке село Морозівка там є, і в цивільному житті я займався блогерством, знімав ведення домашнього сільського господарства, виробляв сам корма, вигодовував своїх тварин і продавав. Найпопулярніші були відео жінки, мільйонні відео — там, вишневе варення. Ніби просте, але в той же час користується спросом, всі домогосподарки дивилися, і рецептік так хорошо пішов».
Коли почалося вторгнення, село потрапило в окупацію, родина виїхала. У першу ж нетривалу відпустку цієї весни Олексій приїхав додому — поприбирати за росіянами.
«Косив, викашував, прибирав після окупації. Я наводив порядки, тому що було багато хазяїв, у мене річка там».
А що значить «нові хазяєва»?
«Ну, орки були там, ловили рибу, гуляли, віддихали. Воно ж добре, коли ти приходиш на чистеньке місце, а після себе ніхто не прибирав».
Олексій складає телефон, кілька квадрокоптерів та коробку з якимось приладдям у наплічник. Борщ доварений. Він вдягає бронежилета та шолома і сідає на червоного електровелосипеда.
Аеророзвідник їде повз поля соняхів кілька кілометрів — на ровері він майже непомітний, йому легко сховатися у деревах, автівки тут, у прикордонні на Харківщині, — часто ціль для ураження. Велосипеда ховає у посадці й дістає своїх «пташок» і скиди для них.
«У нашій справі головне — маскування. “Коня” замаскували, і є такий рюкзачок похідний, в якому знаходиться все, що нам потрібне для роботи. Ти можеш підняти мавік, його потушили, піхота чекає підтримки. Або аеророзвідка ведеться, артилерія чекає підтримки, щоб ми їм з повітря показали, куди там, шо там.
Це весь набір інструментів, який ми використовуємо при ураженні живої сили чи машин. Завжди при мавіку у нас 2–3 сброса. Ти можеш піднятися, тебе затушили, треба летіти — сброса нема».
Олексій дістає квадрокоптер із хрестом на спинці — це «мавік», який пройшов із ним оборону Бахмута.
«Птиця дуже щаслива, скажу чесно: на Бахмутському напрямку вона відпрацювала, була 2 рази підстрелена, повернулася додому. Ну, така, фартова, дуже багато вона набомбила. Далі у нас єсть отакі от сброси, ставиться. Це під ВОГ-17, під АГС-ний. Тут посилений заряд, в хвості знаходиться пластид з уражаючими уламками. Це капсуль-детонатор, який вставляється сюда, ставиться такий от носик потім, знімається запобіжник. Бачите, скільки відпрацьовано вже? Це за місяць».
По чому зазвичай працюєте?
«На даній ділянці ми працюємо по техніці рідко. В основному — жива сила противника і засоби РЕБу, тобто окопний РЕБ намагаємося бомбити і камери».
Віднедавна аеророзвідники Ізюмського бату мають в арсеналі не лише такі «мавіки» — їх, як і велосипеди, купують для оборонців волонтери. Нещодавно бійцям вдалося підбити російські квадрокоптери-камікадзе.
«Це така, скажімо, цікава річ, рідко попадається. Це є китайський серійний дрон, який стоїть в орків на потоці, вони їх закупляють офіційно, через міноборони. По нас було запущено 6 штук, з шести три просто впали, зірвалися — ну, не змогли, в нас є свої секрети, ми їх подавляємо, і вони попадали.
Три зірвалося просто, два ми не знайшли, а один знайшли цілий-цілісінький, ми з нього зняли бойову частину, двигун вийшов з ладу, ми поміняли. Це чисто орківський, ми ж знаєм, хто їх запускав, ми ж теж над цим працюємо. Сьогодні я його тільки забрав з ремонту, я думаю, що в найближчі дні він уже вернеться власникам, тіко з більш красивим подарунком, ніж вони зробили. Їхня вибухівка була не така досконала, зроблено все, як ми кажемо, “похлябно”. Тому навіть ті, що попадали, не здетонували. Цілі-цілюсінькі, неушкоджені».
Разом із колишнім сільським блогером Олексієм в аеророзвідці служить депутат харківської облради Анатолій. Тероборона на початку вторгнення обʼєднала людей геть різних професій і статусу.
«Зараз уже такого немає поняття — тероборона-не тероборона, це просто вид Збройних сил. Ми приймали участь в обороні Бахмуту, зараз знаходимося на більш спокійному напрямку. Але є бажання, поки чуть спокійніше, трошки підтягнути свої навички.
Це зараз у всіх бригадах: всі, хто літав на “мавіках”, починають літати на FPV-дронах, бо це ударний дрон, хоча і одноразовий. Ціна його близько 400 доларів виходе, але дає змогу вражати техніку противника, яка коштує мільйони. І дає змогу точечно наносити удар, на відміну від РПГ, на досить велику відстань, до 7 кілометрів вона летить з направленою антеною. Зараз всі використовують, бо це більш виважене використання боєприпасів. Наприклад, той же РПГ — влучить-не влучить стрілок, а тут при гарному навику пілота — зараз є курси Міноборони, навчають пілотів — можна достатньо точно уразити ціль».
Трофейному камікадзе аеророзвідники радіють, як діти.
«”Мавік” — це більш очі. А це більш ударний дрон, це одноразовий дрон. Цим тіко можна знищувати. Тим можна розвідувати, надавати інформацію і кидати. Ці агрегати використовуються за рахунок того, що вони на великих скоростях летять, вдаряються в техніку або живу силу супротивника».
А переваги його які?
«Він коштує дуже дешево. Якщо взяти “мавік”, то це від 70–100 тисяч, а ці можна за 20–30 тисяч гривень. Він несе в середньому від пів кілограма до 2 кілограм. “Мавік” максимум 540 грамів піднімає. На цього можна повісити кілограм і полетіти».
Тобто дешево і сердито.
«Це чисто ударні дрони, для знищення. Я скажу, що в нашій практиці вони практично всі досягали своєї цілі. Дуже важко їх “потушити”. Але ми вже приловчились, як бачите. Їхні ми садимо, як бачите. Вони ж теж нас дивляться. Так що ваш дрончик у нас, скоро вернеться, як бачите, ми вміємо їх подавлювати», — задоволено розповідає Олексій.
Найбільше Олексій мріє повернутися в рідне село, знову вирощувати свиней та городину, знімати блог, але для цього, каже, треба спочатку перемогти тих, хто потоптав його землю під Балаклією, знищив все його господарство, а тепер запускає камікадзе через кордон.
«Ми на своїй, богом даній землі. Оцінюємо ми його як будь-якого ворога, який буде знищений. Тому що ми знаходимося на своїй землі».
Від сільського блогера до аеророзвідника: як тероборонці кордон захищають
Аеророзвідка 24/7 і квадроцикл для поранених. Як воює 225-й штурмовий батальйон під Бахмутом