Катерина Лелюк — засновниця і керівниця харківського бару «Вінтажне Бюро». Під час повномасштабного вторгнення вона відкрила ще один заклад, «Маніфест», цього разу в Києві.
«До “Вінтажного бюро” я 15 років була і є візажисткою. Я взагалі не працювала в HoReCa (готельно-ресторанна сфера, розшифровується як Hotel Restaurant Cafe). Я просто дуже люблю барну культуру: не просто пити — а пити красиво, з історією. І ще я дуже люблю історію. Це все це поєдналося у Vintage Buro».
Формат наслідує старі європейські заклади, де за баром стоїть сама власниця, а за столиками — постійні відвідувачі. Найголовніше натхнення Катерини — заклади в Парижі, де вона часто працювала візажисткою.
«Якось ми з приятелем французом йшли Монмартром і зайшли в невеличкий бар, взагалі не туристичний, такий трешовенький, кітчевий. І там стояла за барною стійкою жінка у подраному светрі. Вона налила пиво гостю, потім відійшла до кінця барної стійки і грала з іншим гостем у шахи. Я одразу зрозуміла, що це не просто жінка-бармен, що вона хазяйка закладу. І я тоді сказала: ось такий бар я дуже хочу. Я знаю, що колись він у мене буде. Це було за п’ять років до того, як з’явилося “Бюро”».
Катерина вважає, що в Харкові вона — одна з перших, хто відкрив подібний заклад, адже їй дуже не вистачало цього європейського вайбу в Україні.
«У нас тоді лише зароджувалась історія таких закладів, а не так, що приходить власник закладу, і всі починають нервувати. Це пережитки минулого, “совка”».
«Вінтажне Бюро» не претендує, аби бути якимось елітним, пояснює Катерина, скоріше старається створити затишок: як вдома у бабусі, яка багато прожила у Франції.
«Це проявляється навіть у нашому посуді: він весь вінтажний, частково французький, частково український. І у нас немає, як у всіх закладах, однакових виделок, тарілок, або ось під цей десерт — обов’язково ця тарілка. Ні, у нас максимальний рандом, бо я хотіла, щоб люди себе відчували як вдома.
Я це відчула, коли ми перевідкрилися першого червня минулого року. “Бюро” стало дійсно затишком для харків’ян, для волонтерів, військових. Це були такі драматичні та приємні історії, як гості, що тільки повернулися до Харкова, просто заходять, починають ридати і кажуть: “Дякую, що ви працюєте”.
Пам’ятаю одного військового, він взяв чайник чаю та просидів мовчки дві години, потім зайшов, сказав: “Дуже вам дякую”, і пішов. Багато таких моментів було попереднього літа, і я зрозуміла, для чого ми взагалі працюємо».
Друзі Катерини кажуть, що вона трошки навіжена: перший заклад відкрила під час ковіду, другий — під час повномасштабного вторгнення. Вона збиралася відкрити бар «Маніфест» у Києві якраз перед початком пандемії, але довірилася інтуїції та вирішила почекати з підписанням договору оренди до повернення з Франції. Поїхала — і через 10 днів почався локдаун.
«Я повернулася через три місяці локдауна до Харкова. Моя студія макіяжу в цей час переїжджала в інше приміщення. Я випадково познайомилась із власником, і він мене відвів у вінтажне бюро, на той час там був антикварний магазин “Прибамбас”. А я вже займалася вінтажними речами, привезла з Франції 250 кілограм вінтажу. Я довго думала, і прийшла до власника з пропозицією: давайте я орендую все приміщення, ми залишаємо ваші речі, я доповню своїми французькими і відкрию тут бар».
6 грудня 2020 року «Вінтажне Бюро» офіційно запустилося. Власниця каже, що навіть її друзі не вірили, що вийде: без досвіду в ресторанній сфері відкрити успішний заклад у доволі тихому й непрохідному куточку центра.
«Це теж моя проблема. Я думаю про бізнес не як про бізнес, а як про щось душевне. Бо це мій дім. У мене немає рідного дому в Харкові, у мене орендована квартира. Але “Вінтажне Бюро” — дійсно мій дім».
Майже всі речі, що прикрашають бар, можна придбати. Катерина по-своєму любить кожну з них, та особливими для неї є дві люстри покійної бабусі: одна висить у «Вінтажному Бюро», друга — у київському закладі «Маніфест». Особливою є і будівля, де розміщений бар: хоча вона і не визнана пам’яткою архітектури, за словами Катерини, датується 1820 роком.
Під час повномасштабного вторгнення заклад почав повертатися до життя у середині травня. Це було непросто, майже як відкриватися заново: мало хто з постачальників працював, та й людей було небагато.
«Я дуже вдячна власнику приміщення, бо він дав мені кілька місяців безкоштовних. Я не платила оренду, лише комунальні послуги. Потім він зробив мені знижку, і я змогла виплачувати оренду і зарплатню. Звісно, я нічого не заробляла, але “Бюро” жило. Я казала, що це у нас “Волонтерське Вінтажне Бюро”, бо друга зала завалена ліками, тактичною медициною. Працювала тераса і перша зала. Я розуміла, що це зараз не про гроші, а про дещо набагато важливіше».
Волонтерити Катерина з її хлопцем почали десь через тиждень після 24 лютого, коли трохи оговталися:
«Нам подзвонив друг, сказав, що вони шукають у Харкові ліки, аби допомогти людям. Ми пішли по аптеках, купили, але хлопцям уже їх привезли. І я в Instagram виставила: у нас є ліки, кому потрібно. Пост набрав понад 2 000 репостів, посипалися питання. І я кажу: “Антон, я думаю, що людям дуже потрібна допомога”. Ми почали займатися ліками, розвозили їх містом, потім це переросло у тактичну медицину. Коли перевідкрили “Бюро”, там збирали тактичні аптечки і ліки на область».
Нині у «Бюро» проходять заходи для збору грошей, речей, ліків. Відбулося кілька благодійних маркетів спільно з винним баром «Порт», що відкрився поруч. На маркетах продається хендмейд і рослини, грають музиканти та діджеї, проходять майстеркласи, лекції. Останній мініфестиваль відбувся в серпні: збирали кошти для 93 ОМБр.
На думку Катерини, барна культура в Україні швидко набирала обертів до повномасштабного вторгнення:
«Наші коктейльні бари вже були вище за рівнем, ніж багато європейських. В Європі така проблема, що у них немає чогось гарного середнього: або дуже дорогі заклади з високим рівнем обслуговування і коктейлів, їжі, або дуже низькі. А у нас дуже сильна середина, за якістю така ж, як високий рівень в Європі».
Із винною культурою історія дещо складніша, розповідає Катерина. Досі є стереотип, що українське вино погане, від нього болітиме голова. Власниця «Бюро» категорично не погоджується:
«У нас багато молодих виноробів, які роблять дійсно крутий якісний продукт. Інколи ціна завищена, але пляшки, корок — усе купується не в Україні. Але вони дуже стараються, щоби вийшов дійсно гарний продукт.
Багато українських виробників представлені у французькому музею вина. Наприклад, тенісист Сергій Стаховський, його Сапераві стоїть у музеї. Я намагаюся проводити дегустації саме українських вин. Так захоплююсь, як у людей відкриваються очі, і вони такі: “Усе, ми тепер будемо пити українське”. У нас все тільки зароджується, ми починаємо цінувати своє, українське, і не лише вино».
Звісно ж, у винній карті «Бюро» є позиції українських виноробів: Сергія Стаховського, My Wine Едуарда Городецького, «Колоніст» і Leleka. А ще — останні пляшки ігристих вин Artwinery витримкою 18, 60, 30 місяців із виробництва у Бахмуті.
Другий, київський заклад Катерини Лелюк «Маніфест» присвячений Харкову. На логотипі в нього — силует Держпрому, керівник та артдиректор — із Харкова:
«Це душа Харкова у серці Києва. Як каже частина команди не з Харкова, “вас, харків’ян, завжди чутно, бо постійно кажете, що ваше місто — найкраще”. У нас багато маленьких, лише харків’янам зрозумілих елементів: театральні афіші, плитка з назвою міста. Ми — маленький острівець дому для харків’ян у Києві».
«Вінтажне бюро»: піонери барної культури й волонтери
