Громадянське суспільство Харкова, чітка національна ідентичність і свобода слова нерозривно пов’язані з розвитком незалежних видань регіону. До Дня Незалежності – матеріал про харківські медіа, які щоденно обстоюють цінності нашої країни.
2014–2015 роки — бум медіаактивності в Харкові. Громадянські й професійні журналісти слідкували за подіями в регіоні: зібрання місцевого Євромайдану біля пам’ятника Шевченка; шабаші антимайданівців під Леніним; 20-тисячний мітинг проти федералізації; «гастролери» на бєлгородських номерах; розгром редакції «АТН», захоплення й звільнення будівлі обладміністрації; нині покійний Кернес з георгієвською стрічкою, Кернес з синьо-жовтим прапором; серія терактів, у тому числі, вибух 22 лютого 2015 року, в якому загинуло четверо людей; масштабна хода ультрас під «Путін — хуйло». Це період, коли незалежність перестала бути просто пафосним словом, а держава потребувала реального захисту в різних сферах.
Інформаційний простір Харкова потребував оновлення, виведення іржи у вигляді «ручних» редакцій, які давали слово тим, хто вже тоді мав би отримати підозру про державну зраду, а головне — справжньої свободи слова. На той момент не було усвідомлення, як медіа може бути незалежним, особливо від політиків, і що це, насправді, для нього найсильніший захист. IT-Sector, який згодом трансформувався в «Громадське. Харків», Харківський кризовий інфоцентр (медіагрупа «Накипіло») — нові медіа, що посіли нішу незаангажованих інформаційних і комунікаційних майданчиків регіону. Довести, що Харків — це Україна, тоді було так само важливо, як і зараз. Фейк про «зустріч з квітами» окупантів такий самий живучий, як і «розп’ятий хлопчик».
«“Громадське.Харків” зараз у режимі Standby, тобто, про якісь важливі події ми повідомимо наших читачів, але команда займається іншими проєктами, хтось узагалі пішов з професії. Ми всі переросли цей проєкт, вирішили, що нам потрібно набратися більше досвіду», — зазначає головний редактор Віктор Пічугін.
Пізніше запрацювали ще кілька незалежних видань. «Люк» — онлайн-медіа, яке знайомить харків’ян та харків’янок із культурою нового часу, висвітлює міські процеси та проблеми, стимулює до змін у місті та суспільстві, збирає на одному майданчику ком’юніті змінотворців та активних людей.
Ґвара Медіа ввійшло у топ-5 найвідвідуваніших у Харкові. 28 лютого 2022 року Ґвара запустила фактчек-бот «Perevirka», аби мобілізувати суспільство у боротьбі проти фейкових новин і допомогти українцям фільтрувати завідомо хибну інформацію. За словами координуючого редактора й засновника Ґвара Медіа Сергія Прокопенка, цей рік до журналістів звернулося більше 50 тисяч користувачів. У травні редакція офіційно стала частиною міжнародної мережі фактчекерів IFCN. В Україні цей статус мають лише троє учасників: VoxCheck, StopFake, а відтепер і Ґвара Медіа. Це видання розбудовує своє ком’юніті, надрукувало журнал за підсумками 2022 року.
Фото Олексія Єрошенка
Медіа зараз багато уваги приділяє віддаленим районам Харківської області, аби зробити їх видимими, аби ні влада, ні волонтери не забували про ці території й допомагали у відновленні. «Наша редакція знімала Довгеньке (село на кордоні Харківської та Донецької областей, — ред.). Після цього туди приїхали волонтери, потім інші, які теж подивилися наше відео. Завозили в це село правозахисників з Ірландії, які були вражені стійкості мешканців», — розповідає координуючий редактор і засновник Сергій Прокопенко. Увага до проблем невеликих сел важлива в контексті єдності України в боротьбі з ворогом. Не приховувати правду про важку ситуацію в цих районах, а вирішувати її, як має чинити незалежна демократична країна. Недостатня комунікації між селами — це те, чим користується російська пропаганда, та й місцева влада також.
«От ситуація. Росіяни вбили українця. Він колишній АТОвець. Сім’я побивається, хоче поставити йому пам’ятник у Харківській області, звертається до голови ОТГ, а той нічого не знає про це, вважає їх якимось «сепарами» й відмовляє. Ми прийшли, пояснили, показали відео, голова при нас подзвонив цій родині й питання буде ось-ось вирішене, — розповідає про вибудову порозуміння в громадах Сергій. — Так само кейс з головою одного окупованого села. Він виїхав, допомагав вивозити людей, але про це мало хто знає і порозуміння в селі нема. Ми зняли з ним інтерв’ю, бо така інформація зшиває громаду для руху вперед. Тому журналістська робота тут суперважлива».
В єдності зусиль вбачає запоруку успіху регіональних медіа Євген Стрельцов, директор і головний редактор «Радіо Накипіло». Він зміг залучити відомих харківських журналістів, зокрема Тетяту Федоркову, Володимира Носкова, Марію Малєвську, Олександра Бринзу, Філіпа Диканя до створення авторських програм. Радіо перезапустилося минулого року у форматі онлайн, а з 2023-го виходить на FM-частоті.
«Ми мовимо не тільки у Харкові. Радіо «Накипіло» звучить у Близнюках, деокупованих Балаклії і Вовчанську. Це надважливо, адже, наприклад, у Вовчанську ми – єдині присутні з українських станційу. Решта — понад 10 російських пропагандистських станцій. Тобто ми тут і зараз беремо участь у боротьбі за думки наших громадян, за їх розуміння ситуації в регіоні і країні в цілому. Це глобальна й трагічна проблема. Тут і зараз необхідна експансія наших медіа на північ і схід Харківської області. Нам ще десятиліттями повертати собі наших громадян. Адже вони отруєні пропагандою ворога, знаходяться під впливом його наративів. Це — жах і катастрофа», — говорить Євген.
Радіо є складовою незалежної медіагрупи «Накипіло», яка з 2014 року колекціонує попередження «роскомнадзору», висвітлює війну та шукає рішення для проблем соціально незахищених верств населення. У пресцентрі «Накипіло» розташована «Медіабаза» — коворкінг для регіональних журналістів. Тут можна підзарядити техніку, скористатися старлінком, узяти на зйомку засоби захисту, просто перепочити між виїздами «в поле».
Конвергентність медіагрупи зміцнює силу впливу. Останній приклад — висвітлення спроби забудови Саржиного Яру, рекреаційного простору Харкова. «На наших етерах були ініціатори й ініціаторки протестів проти забудови, архітектори, громадські діячі. У пресцентрі пройшов брифінг «Харківського антикорупційного центру» з цього приводу, а редакція підготувала кілька матеріалів про це», — розповідає Євген Стрельцов. У результаті розголосу влада відмовилася від будівництва.
Про цей кейс згадує й головний редактор «Громадського.Харків» Віктор Пічугін. Він переконаний, що це стало можливим ще й тому, що незалежні медіа у 2016–2017 роках об’єдналися у висвітленні судового процесу проти рішення Харківської міської ради про встановлення на площі Свободи 86-метрової стели. «Медіа звернули увагу громадськості, активної й пасивної, на незаконність встановлення “одоробла” на головній площі міста, а також на те, що громадянське суспільство може впливати на розвиток Харкова. І зараз знову це стало очевидним», – згадує він.
У 2022 році «Суспільне Харків» стало найоперативнішим медіа регіону. Його кореспонденти висвітлювали перебіг війни, перебуваючи в найгарячіших точках області. У найважчий період наступу на Харківщину його цитували й національні, й іноземні журналісти. Головний редактор видання Слава Мавричев вважає, що така злагоджена робота стала результатом попередніх п’яти важких років.
«Через відсутність грошей ми часто працювали без машин, щоразу вигадуючи: на якому громадському транспорті доїхати на зйомку чи до кого з колег підсісти у авто. Через морально застарілу і фізично вбиту техніку ми втрачали сюжети — касети просто сипалися від віку разом з відзнятим матеріалом. І ми почали знімати сюжети на свої мобільні телефони. Самостійно, без операторів — one-man-band. У нас не було грошей, щоб їхати в область і ми шукали там волонтерів, амбасадорів “Суспільного”, які б знімали для нас відео та коментарі. Почали працювати з UCG-контентом. У нас було замало людей, тож вони працювали одразу на кількох платформах: на телебаченні, радіо, писали для сайту, постили матеріали у соцмережах. Після десятків років планування комерційних редакцій на локальному ринку нам було дуже важко конкурувати з ними у телевізорі — і ми перетворили диджитал-команду на авангард редакції, розробили та впровадили стратегію Digital first. Через всі ці складнощі, перепони дехто з колег дивився на нас зверхньо. Але о 5:08 ранку 24 лютого, коли у Харкові пролунали перші вибухи — ми знали, як працювати, не маючи нічого: ані офісу, ані транспорту, ані техніки, ані стабільного зв’язку. Ми мали дієві, вже відпрацьовані алгоритми для більшості ситуацій, які нам принесла повномасштабна війна», — зазначає Слава Мавричев, головний редактор «Суспільне. Харків».
«Захищати Свободи в Україні» — місія, яку перед собою ставить видання, адже в критичний момент від оперативних і достовірних новин стало залежати виживання і існування самої нації. «Люди почали обирати ті ЗМІ, які не вражають чи розважають, які не спекулюють на емоціях споживача, а ті — які приносять їм користь. Просто тут і зараз. Бути не тільки ефективними, а, в першу чергу, корисними – найголовніше правило, якого мають дотримуватися медійники, щоб відповідати вимогам українців після перемоги у цій екзистенційний війні», — розповідає Слава Мавричев.
Окремо варто зазначити фотокореспондентів, завдяки яким іноземні медіа ретранслювали перебіг війни на Харківщині: Сергій Бобок, Андрій Марієнко, Сергій Козлов, Леонід Логвиненко. На їх світлинах відкарбувалися злочини рф, їх клятий «захист» російськомовного (на той момент!) Харкова.
Фото Сергія Бобка
Фото Андрія Марієнка
Фото Сергія Козлова
Фото Леоніда Логвиненка
Місцеві журналісти вкоренили образ українського Харкова, показали його незламність і патріотичність, довели, що незалежність — це свобода, і свобода слова передусім.
