У волонтерства немає віку, як і незначних справ. Одинадцятирічні Максим і Кіра допомагають військовим — як відчувають і можуть. Він збирає кошти на потреби ЗСУ в селі Високий, а вона стала підсилюючими руками для волонтерів у Харкові.
«Просто хочу, щоб ми швидше перемогли»
Максима Пінчукова у селищі Високому багато хто знає. Минулої осені школяр почав збирати донати на потреби військових… просто на вулиці. Від руки намалював табличку «Збір грошей для ЗСУ», вийшов на дорогу біля дому і звертався до перехожих за пожертвами.
Хлопець пригадує: хтось зустрічав його з подивом і докором, мовляв: «Малий, навіщо це тобі? Не ганьбися». Дехто — навпаки, дякував за ініціативність і залишав донат у картонній коробці.
Однолітки звали поганяти на велосипедах, але малий волонтер щоразу відмовлявся. Весь вільний від уроків час він присвячував благодійності. Загалом за п’ять місяців Максим зібрав 16 000 гривень, і досі продовжує добру справу.
Максим Пінчуков:
«Я почав волонтерити ще восени, і відтоді майже щодня виходжу позбирати гроші. Хоча б на пару годин. Коли в школу ходжу, то на перервах або після уроків. Поки що найбільший донат за раз був 1 500 гривень, найменший — три гривні. А за день колись зібрав 2 500 гривень.
Найдовше, мабуть, збирав на рації — приблизно місяць. Конкретної суми бійці не називали. Просто була мета: зібрати якнайбільше, аби більше рацій закупити. І так назбирав 5 000 гривень».
Пізніше хлопець загітував до справи трьох товаришів. Вони інколи разом ходили до центрального магазина і збирали внески там. Але переважно школяр волонтерить сам. На зібрані гроші купує продукти, чай і передає їх нашим захисникам.
А одного разу, зібравши 2 500 гривень, Максим усе віддав на тепловізор для 107-го батальйону Маріупольської окремої бригади ТрО. На знак подяки бійці особисто завітали до малого в гості та подарували грамоту, шеврон батальйону та плащ-накидку.
Окремо за зібрані кошти Максим купує віск для окопних свічок, які робить власноруч. Допомагає з цим бабуся Ольга. Зазвичай за вечір вони роблять 20–30 заготовок, заливають їх парафіном, і на ранок мають готові свічки. Хлопець зворушливо відгукується про бабусю. Каже, саме вона надихнула його на ідею з табличкою.
Максим Пінчуков:
«Ось так збирати донати бабуся мені підказала. Я не знаю, як то все робити через інтернет, коли картку свою виставляють. Мені простіше вийти на вулицю і там постояти. Про збір на тепловізор теж вона перша побачила у фейсбуці».
Ольга Пінчукова:
«Як окопні свічки роблять, я також в інтернеті побачила. Направду кажучи, коли займаюсь цим, на душі легше стає. У мене знайома людина загинула на фронті. Так що за цим заняттям вдається триматись морально.
Вирішили з Максимом спробувати. Вийде-не вийде, подивимося. Назбирали баночок під заготовки, та основна проблема була з парафіном. Він подорожчав сильно, а власним коштом закупити необхідну кількість матеріалу ми не могли. Почали з онуком думати, як бути. Так з’явилася ідея збирати донати по селу: спочатку на віск, а згодом і на потреби військових».
«Якось мені зателефонувала мати Максима. Дізналася, що ми з волонтерами збираємо батальйону на тепловізор. Хлопець якраз хотів передати військовим 2 500 гривень. Наступного дня у Високому планувалася видача гуманітарних наборів: ми з однодумцями цим тут займаємось. І Максим із бабусею прийшов до нас, аби віддати зібрані гроші. Мене це до сліз розчулило. Так ми познайомились і потоваришували», — розповідає Анна Жван-Жванська, волонтерка благодійного фонду «Спільна Справа Харків» та організаторка громадського руху «Життя Переможе».
Анна жартує: відтоді у неї, крім доньки Марго, нібито з’явилися ще діти — Максим та його менша сестра Даша, настільки багато часу малеча проводить разом. У дітей чимало спільних позашкільних занять, та й на риболовлю вони ходять гуртом.
«Хлопець класний. Він на перший погляд здається сором’язливим, але водночас дуже сильний духом. Бо насправді не кожен здатен вийти на вулицю і звертатися до незнайомих за допомогою. За Максимом я спостерігаю, як він щиро горить волонтерством. Мало того, що дитина мріє про Перемогу, — він ще й докладає до цього зусиль».
Нещодавно Максим долучився до ще одного великого волонтерського збору: на Starlink. Хлопець передав на купівлю обладнання 5 000 гривень.
Максим Пінчуков:
«Мені справді хочеться, аби ми швидше перемогли, щоб війна закінчилася, і наші хлопці повернулися додому, до родин. Хочу, аби в них усе було добре. Тому і від себе хочу щось для цього робити».
Волонтерити буває складно, зізнається він, але справу цю точно не залишить. І хоча заняття по-дорослому відповідальне, все ж таки Максим ще дитина: з мріями про Перемогу, про майбутнє. Каже, що хоче стати кухарем. Хист до кулінарії в ньому помітила й бабуся. Хлопець роздумує, але таки називає свою фірмову страву: піцу. На цьому й домовляємося: наступної зустрічі готуємо з Максимом цей смаколик.
«Якщо всі потроху будуть допомагати, швидше настане мир»
У волонтерському центрі «Свічний вулик» кипить робота. Під гомін побутових розмов і жартів жінки плетуть маскувальну сітку. Серед них — сором’язлива дівчинка, вона нарізає особливим чином тканину. Так ми познайомилися з 11-річною Кірою Дубровською.
На початку повномасштабної війни Кіра з мамою переїхали з квартири на Салтівці до Харківської області. Там ховалися від обстрілів до літа, а в серпні 2022 року повернулися до міста. Спершу винаймали житло, бо в їхній квартирі були вибиті вікна. Дівчинка малювала листівки для військових із побажаннями якнайшвидше повернутися додому живими та неушкодженими.
Минулої осені мама Кіри дізналася про волонтерський центр для допомоги Силам оборони. А згодом долучилася й дівчинка.
Ірина Пірогова, мама Кіри
«Вона сама запропонувала. Тоді ж удома (через російські обстріли енергооб’єктів — ред.) часто світла не бувало, навчання через це страждало. Кіра якось запитала: “Можна я з тобою?”».
Пару разів на тиждень у перервах між навчанням і на канікулах дівчинка крутила заготовки для окопних свічок разом з іншими волонтерами. Коли Кіра повернулася до тренувань з латиноамериканських танців, якими вона займається з чотирьох років, часу стало менше. Проте й на танцях вона залучала інших дітей до збору огарків свічок для волонтерського центру.
На рахунку дівчинки — сотні заготовок для окопних свічок. Плести сітки їй вдається не надто вправно, тож Кіра допомагає переважно зі свічками.
Кіра Дубровська:
«Волонтерство — це коли ти допомагаєш людям, які зараз цього потребують. Якщо всі будуть потроху допомагати, швидше буде мир і стане все добре».
Зі страхом на рівних. Психологічний вишкіл для бійців тероборони