Ведуча радіо «Накипіло» Наталка Маринчак поспілкувалася з Романом Кашпуром, ветераном і маратонцем на протезі, та Євгенією Литвиненко, представницею благодійного фонду «Громадянин».
Роман — перший ветеран на протезі в Україні, який пробіг повну маратонську дистанцію. А до того він протягнув 16-тонний літак А-26 на Чугуївському аеродромі 6,40 метрів за 43 секунди, встановивши національний рекорд.
У 2016 році Роман Кашпур пішов добровольцем на війну, тоді йому було 19 років. Спочатку доєднався до Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор», пізніше перейшов до 74-го окремого розвідувального батальйону ЗСУ. 16 травня 2019 року під час завдання біля селища Оленівка наступив на ворожу протипіхотну міну. Результат — травматична ампутація правої ступні.
«Наступного дня у шпиталі харківському лікар підійшов і каже, що ступню не можна було врятувати. Але щоби встановити якісний протез, потрібно трішечки вище реампутувати кінцівку. Ну, я, недовго думаючи, сказав йому: “Доктор, мені треба так, щоб я міг бігати-пригати і займатися спортом. Ріжте скільки потрібно”. Через шість тижнів після поранення був перший протез. Із перших хвилин я не збирався лежати чи просто ходити. Мене “просто ходити” не влаштовує».
Роман і не думав здатися, занепасти духом. Його родина і побратими казали, що його оптимізм заразний. Те, що він робить, потрібно не лише йому, але й іншим пораненим хлопцям і дівчатам:
«Власне, посил не в тому, аби хтось бігав маратони чи тягав літак. Сам посил — жити, жити повноцінно. Я до поранення поставився як до другого шансу: тобто щось потрібно зробити краще, більше. Знайшов себе у спорті, тому в цьому напрямку і працюю, допомагаючи важкопораненим».
Історія з лондонським маратоном почалася з телефонного дзвінка. Євгенія Литвиненко каже, що вони у благодійному фонді «Громадянин» обговорювали: що б таке зробити, аби привернути увагу суспільства до проблеми протезування в Україні? Виникла ідея, що людина на протезі могла би пробігти маратон — наприклад, лондонський. Ідея виникла на початку січня, а реєстрація була закрита ще у жовтні.
«Із Романом ми часто спілкуємося, бо за амбасадорів відповідаю саме я. Спитала: “Романе, вибачте, я вас трошки під амбразуру зараз підведу, чи ви не хочете з’їздити у Лондон?”. Я знала, що Рома любить такі виклики», — згадує Євгенія.
Роман погодився швидко, прямо під час телефонної розмови:
«Я порахував, було ще повноцінних три місяці до маратону. Я тільки почав займатися, отримав за допомогою благодійного фонду ще один протез, суто для бігу. І думаю: так, три місяці, ну, можна спробувати. Лише згодом дізнався, що люди до цього можуть і рік, і два готуватися.
Тепер можу чесно сказати, що маратони бігати важче, ніж літаки тягати. Усе залежить від навантаження: там більш статичне, тут динамічне. Справжній маратон починається після 30 кілометра: це вже той пік, де організм вичерпує всі сили. У мене на 37 кілометрі почалась сонливість, на 39 кілометрі — мікросон. Хто їздить за кермом, зрозуміє: коли їдеш довго, включився, виключився, включився. Я біг, закрив очі, відкрив; думаю, аби носом не прочесати лондонський асфальт, потрібно йти пішки, трішечки зарядити організм.
Дорогою приймав тоніки енергетичні, гелі. Люди виносили цукерки, аби глюкоза потрапляла в організм. Їв уже все, що бачив. Два кілометри пройшов, на 41 сонливість пропала, останній кілометр добігав. У планах було, що більше доведеться йти, ніж бігти. А вийшло, що 40 пробіг, два пройшов».
Лондонський маратон входить у топ-6 світових престижних маратонів. Роман збирається пробігти їх усі. Наступні в черзі — Вашингтонський маратон морської піхоти США 29 жовтня та Нью-Йоркський — 5 листопада.
«Я теж думав недовго, декілька хвилин, треба серйозно підійти. Зараз можу сказати, що прийняв рішення бігти два маратона за сім днів: у останню неділю жовтня 42 кілометри, і через сім днів — 42 кілометри Нью-Йорк».
Мета проєкту — не лише здолати маратон і мотивувати прикладом поранених, а ще й зібрати кошти на протезування. Роман пробіг ще й напівмаратон у Брюсселі. Завдяки фандрайзинговій кампанії, яка супроводжувала пробіги, команді вдалося зібрати пів мільйона гривень на протезування важкопоранених.
«Ми допомогли із протезуванням Вадиму Свиріденко. Він теж є нашим амбасадором. У нього чотири кінцівки ампутовані. Пройшло сім років, і прийшов час заміни двох протезів рук. Протези рук дуже дороговартісні, особливо кисті. Не вистачало державної програми, аби покрити фінансування. Ми доплачували за це протезування. Частинка коштів залишилась, її пустили на придбання електровізка для одного з важкопоранених військових», — розповідає Євгенія.
Одного протезу для активного способу життя недостатньо, в ідеалі потрібно три: для повсякденного життя, спорту і для купання. Держава забезпечує військовим, які втратили кінцівки, ці три протеза. У Романа їх п’ять: учбовий, два спортивних, один для повсякденного життя та купальний. Спортивні протези вищої функціональності можуть витримувати більше навантаження.
«Але під час повномасштабного вторгнення внаслідок війни економіка обвалилась, курс доллара-євро виріс, у світі це також відчулося, і виробники підвищили ціни на протези. А в Україні сума, якою забезпечувався соціальний пакет військового, зафіксована у гривнях. Якщо протез коштував 300 тисяч, то зараз — 350. Тож аби в ту суму вписатися, ставлять класом нижче. Держава вирішує питання: планується збільшити грошовий запас на бійця», — говорить Роман.
Кожен протез має гарантійний строк дії: їх необхідно ремонтувати, обслуговувати та вчасно міняти. Це поки що не загальновідома інформація: під постами БФ «Громадянин» — коментарі від людей, які не розуміють, навіщо збирати гроші на вторинні протези. Доводиться пояснювати, зауважує Євгенія.
Тим часом потреба у первинних і вторинних протезах росте. Для тих, хто втратив кінцівки після 2014 року, зараз підходить строк заміни протезів. І для наявної кількості поранених в нас недостатньо протезистів, зазначає Роман:
«Мій протезист, до прикладу, професіонал своєї справи. Але він говорить: “Якісно я можу зробити 5-6 протезів-культиприймачів на місяць”. Якісно — це за міжнародними стандартами. Все, що йде вище, втрачає якість. Потрібно робити школи, розвивати протезну справу. Зараз теж пропрацьовуємо декілька моментів, аби залучати більше людей, підтягувати фахівців для підвищення кваліфікацій.
Сам протез виготовляє машина, станок. Культиприймач робить людина, спеціаліст. Це те, куди вставляється кукса (те, що залишилося від кінцівки). І куксоприймач за нормативами раз на пів року потрібно міняти».
Лайнер — накладка на куксу — робиться із силікону або гелія, який витягується і стирається з часом. Він впливає на постановку кукси в протезі, від якої залежить не лише якість життя, але й можливість нових травм.
«У нас багато хлопців, які воюють на протезах. Держава забезпечує одним лайнером на пів року, на рік дає два. Але це — при звичайному повсякденному житті цивільного. При навантаженні, яке має військовий, не вистачає. І військовий має за свої кошти придбати лайнер, а його вартість 30–40 тисяч гривень. Здається, це начебто невеличка панчоха, але не кожен може її придбати. Ми як фонд допомагаємо військовим, які воюють на протезі, із придбанням у тому числі лайнерів.
У Романа, наприклад, кілька протезів, він може інший поставити та пересуватися вільно. Та мало хто має кілька пар, особливо якщо це дві кінцівки. І якщо раптом щось зламалося, людина просто вибуває з активного нормального життя, поки йому замовлять, зроблять протез. Тим більше зараз є проблема з чергами до протезистів, бо в нас дуже багато ампутантів, яких ми побачимо незабаром на вулицях. І до цього суспільство має бути готове», — упевнена Євгенія.
Окрім протезування, фонд «Громадянин» має програму реабілітації кіборгів. Пілотний проєкт стартував у Харкові на базі спортивно-оздоровчого центру Fortis. За програмою зараз займаються вісім бійців — не лише з ампутаціями, а й із проблемами з руховим апаратом. Лікар-реабілітолог складає для кожного учасника особисті протоколи роботи.
«Роман — яскравий представник цієї програми, мотиватор. Він надихає наших хлопців. Сподіваємося, після реабілітації наступний крок буде — спорт кіборгів. Ми як благодійний фонд готові підтримувати повернення ветеранів до активного цивільного життя саме через спорт. Це психологічно гарно впливає на самого ветерана і взагалі на суспільство. Якщо людина на протезі може робити такі речі, то що тоді казати про нас, хто на двох?», — ділиться Євгенія.
Роман вважає, що і психологічну реабілітацію військових можна реалізувати за рахунок спорту:
«Буквально перед приїздом в Харків зустрічалися із заступником Міністра молоді та спорту Матвієм Бідним. Я запропонував ідею, і це якраз психологічна реабілітація. Вона буде заключатися в єднанні ветеранів і соціуму, бо так чи інакше ветеран стане частинкою цього соціуму, і тут не повинно бути розділення. За рахунок бігу можна поєднувати військових і цивільних. Бо коли біжить 40–50 тисяч людей, абсолютно байдуже, військовий ти чи цивільний з обмеженими можливостями. Всі одне одного підтримують. Спорт має єднати».
Якщо ви або ваші близькі потребують протезування, реабілітації, заміни протезів, напишіть у БФ «Громадянин»: на сайті фонду є всі контакти і посилання на соціальні мережі.
Роман Кашпур — перший ветеран на протезі, що здолав Лондонський марафон
