Не завдяки, а всупереч. В останні роки саме так можна описати навчання українських школярів. Спочатку — всупереч окупації частини Донбасу та Криму й вимушеному переїзду, згодом — попри пандемію COVID-19. Тепер діти вчаться всупереч повномасштабній війні з росією.
Але погляньмо на це не з позиції труднощів. Наші освітяни мають унікальний для сьогодення досвід роботи. Не завжди так, як хотілося б, але поточним викликам вони дають раду. Відкритим залишається питання: як зменшити освітні втрати в дітей через війну? Про челенджі воєнного часу та можливі рішення міркуємо разом з освітніми експертами та вчительками.
Виклик: (не)доступне онлайн-навчання
Минулого року навесні досить швидко вдалося перейти на дистанційне навчання. Тут став у пригоді досвід пандемії. Після кількох тижнів перерви більшість шкіл продовжити працювати онлайн. За результатами дослідження Державної служби якості освіти, на початок 2023 року 33% навчальних закладів так само працювали дистанційно, 15% — в очному режимі, 51% — перейшли на змішаний формат.
На момент опитування 92% директорів шкіл заявили, що в них немає втрат у навчальному часі. Водночас усі зауважили, що є перешкоди в організації освітнього процесу. Це повітряні тривоги, відсутність світла та стабільного інтернету вдома в учнів і педагогів. Та навіть і без блекаутів не всі можуть повноцінно долучатися до занять онлайн.
Іван Юрійчук, заступник голови Державної служби якості освіти України з питань цифрового розвитку та цифрових трансформацій:
Торік опитування показало, що третина учнів не має доступу до онлайн-навчання — це 33%. Цьогоріч ситуація не надто покращилася. Майже 30% учнів і учениць в умовах війни не мають постійного доступу до освітнього процесу. Найбільше таких школярів на Півдні. У містах показник кращий, ніж у селах. Тобто вже бачимо вразливу групу учнів, які найбільше потерпають від дистанційного або змішаного формату роботи закладу освіти.
Цікавий аналіз успішності учнів початкової школи, які онлайн закінчили 4 клас у 2021 році. На знаннях дітей негативно позначилися:
- нерегулярне проведення та відвідування онлайн-уроків;
- несистематичне пояснення вчителями нового матеріалу;
- недостатнє розуміння вчителів, як застосовувати гаджети та цифрові інструменти для проведення занять.
Вочевидь, воєнний час ускладнив ці проблеми.
Серед інших обмежень у дистанційній освіті Іван Юрійчук називає неадаптований під онлайн розклад уроків. У вже згаданому опитуванні 33% директорів шкіл у містах і 50% директорів у селах зазначили, що розклад занять не змінювали.
Навчання з використанням онлайн-технологій не може відбуватися за таким же розкладом, як в очному режимі. Діти втрачають не лише фізичний доступ до освіти, але й не отримують тієї якості знань, що дає очне навчання. Бо це неможливо, якщо не адаптувати розклад і календарно-тематичне планування до умов дистанційного навчання. В онлайні найбільше страждають предмети, які передбачають виконання лабораторних і практичних робіт. За результатами нашого опитування, тільки 16% вчителів у містах і 12% у селах моделюють досліди за допомогою симуляцій на електронних ресурсах.
Учителі кажуть: часто доводиться об’єднувати кілька тем в одну або скорочувати кількість завдань для учнів, аби все встигнути. Дається взнаки й необхідність призупиняти уроки під час повітряних тривог. Частину занять педагоги записують на відео та викладають у Google Classroom або Human. Це дає змогу учнівству подивитися запис у зручний час і повертатися до матеріалу, щоб закріпити вивчене.
Рішення: перетворити «домашку» на проєкт
В укритті чи в дорозі, з планшетом чи без, під час блекауту чи з поганим інтернетом. Реальність, в якій ми живемо, спонукає запровадити в школах проєктне навчання. І ось чому.
- Гнучкість формату
Над тривалим проєктом із кількома задачами учні можуть працювати по-різному в залежності від умов, в яких опинилися. Є технічна можливість — шукайте додаткові матеріали, приклади схожих рішень в інтернеті. Зідзвоніться і порадьтеся з учителем або зустріньтеся з однокласниками для спільної роботи в школі. Варто заздалегідь прописати, чим можна зайнятися самостійно, без гаджетів чи за відсутності зв’язку.
Валерія Гукова, заступниця директора з виховної роботи та вчителька початкових класів у школі Finaribba, Харків:
Навчання може бути не тільки в межах уроку. Наприклад, математика знайде нас навіть у тарілці з печивом або в інгредієнтах до страви. Інший важливий момент — дружній зв’язок із дітьми. Учням молодшої школи треба допомагати вирощувати мотивацію та інтерес до самонавчання. А без зацікавленого вчителя, який хоче підтримувати й організовувати спільноту свідомих дітей, це майже неможливо.
Зі своїми учнями я часто проводжу ранкові зустрічі. Обговорюємо самопочуття, плани, важливість їхнього навчання для України. Інколи достатньо просто послухати їх чи організувати спільний онлайн-перегляд мультфільму (з домашнім попкорном). Це сприяє згуртуванню, створює приємну, легку атмосферу протягом навчання.
Ярина Димитришина, вчителька Куликівського ліцею Чернігівської області:
Я готую до уроку матеріал у декількох форматах: очний (робота в класі), онлайн (зустріч у Zoom/Google Meet), офлайн (з алгоритмом дій для вивчення матеріалу з посиланнями на відеоуроки, інтерактивні вправи тощо). Офлайновий варіант я розміщую до кожного уроку в електронному журналі у розділі “Дистанційна робота”. Таким чином компенсую учням втрачений час, який “з’їла” повітряна тривога.
- Розв’язання актуальних задач
Учням набагато цікавіше розробити редизайн громадського простору та представити план міськраді, ніж переказати параграф з підручника про рішення, відірвані від реальності. Спробуйте включити у завдання реальну ситуацію. Це вмотивує дітей, дасть їм відчуття цінності докладених старань. Прикладні знання допоможуть краще зрозуміти начальний матеріал і його значення в повсякденному житті.
Ірина Димій, вчителька історії Рудківської ЗОШ імені В. Жеребного, Львівська область:
Війна забрала час на “зубріння”. Інформація повинна вводитися у практичне застосування. Тому на уроках історії я намагаюсь підбирати та розробляти такі завдання, щоби сформувати в дітей практичні компетентності. Наприклад, створювати макети давніх поселень із Lego, розробляти меню давніх римлян і греків, відвідувати музеї світу віртуально, створювати акведук або громадський простір у Minecraft.
- Розвиток в учнях самостійності
Школярі стають повноцінними творцями проєктів. Вони розподіляють ролі в команді, як це вимагає проєктний підхід. І тут же визначають свої сильні сторони, те, що їм подобається і вдається робити найкраще. Учні не просто презентують результат, а можуть тестувати його в реальних умовах, залучивши школу, родину чи громаду. Так школярі отримують додатковий практичний досвід. Проаналізувавши успішність рішення, за потреби можуть покращити його.
Учителям проєктне навчання дає змогу ефективніше використовувати робочий час. Скажімо, замість кількох годин лекцій перейти до консультування чи менторства. А це вже більш товариські стосунки з учнями. Дослідження показують: є прямий зв’язок між тісною взаємодією учнів між собою та вчителями і ростом академічних досягнень.
Виклик: Брак фінансування на технічне оснащення шкіл
Згідно дослідження Держслужби якості освіти, лише половина школярів мають комп’ютер, ноутбук або планшет. При цьому 74% учнів використовують для навчання смартфони.
Іван Юрійчук:
Цифрові матеріали для навчання, як правило, передбачають, що їх будуть використовувати на комп’ютері або ноутбуці. Цей процес включає спілкування в чаті, можливість щось фіксувати в текстовому редакторі чи на інтерактивній онлайн-дошці. Телефон в цьому плані подає все в досить урізаному форматі.
Коли справа доходить до сучасних технологій у школах, усе впирається в гроші. За фінансування закладів та створення сучасного освітнього середовища відповідальні їхні власники, тобто переважно місцева влада. На них лягає утримання приміщень, оплата праці вчителів та іншого персоналу, забезпечення шкіл усім необхідним для надання дітям якісної освіти. Водночас освітні субвенції з держбюджету переважно закривають найбільш витратні, першочергові потреби: зарплату, закупівлю шкільних автобусів, облаштування укриттів. За технічним оснащенням є сенс звернутися за недержавними коштами.
Рішення: Залучати гранти на цільові потреби закладів освіти
Де освітянам шукати це фінансування? Ось кілька порад від Артема Вівдича, експерта Всеукраїнської Асоціації з відновлення територіальних громад.
- Аналізуйте сайти з добірками грантових пропозицій
За суттю це дошки оголошень, де зібрані різні грантові можливості від посольств, іноземних громадських організацій, неурядових інституцій та проєктів міжнародної допомоги. Деякі з них направлені на професійний розвиток освітян, підсилення їхніх навичок. Частина грантів може закривати потреби шкіл у техніці, навчальних матеріалах тощо. На конкурси можуть подаватися не лише школи, а й окремі педагоги, освітні управлінці чи менеджери.
Такі двотижневі дайджести збирає Всеукраїнська асоціація ОТГ, Департамент молодіжної політики МОН. Постійно оновлюються добірки грантів на Gurt.org.ua, а на порталі House of Europe публікують європейські конкурси. Українці можуть долучатися незалежно від місця перебування та роботи.
- Підпишіться на сторінки грантових можливостей у соцмережах
Що це вам дає? Ви не пропустите дедлайн. У деяких випадках, коли дізнаєтеся про оголошення якогось гранту з медіа або від колег, якісно прописати заявку не вдається. На конкурси з великим бюджетом — від півмільйона доларів чи євро й більше — готуватися слід завчасно. Важливо обгрунтувати потребу в коштах та описати ефект, який принесете ваша діяльність (у випадку школи — яку практичну користь отримають діти чи вчителі). Обов’язково читайте програмні документи донорів: ви розумітимете цілі організацій, їхні фінансові можливості, до яких спільнот і проєктів вони прихильні.
У грантів є сезонність. Слідкуючи за новинами донорів у соцмережах, ви побачите, які конкурси будуть оголошені найближчим часом. Великі міжнародні фонди доволі передбачувані. Можна підписати на них влітку та завчасно розуміти, чого очікувати від них восени або наступного року.
Там може з’явитись цікава інформація: наприклад, що Україна підписала меморандум про співпрацю з урядами певних країн, і ці держави планують виділити кошти, в тому числі на підтримку освіти у воєнний період.
Так, нещодавно уряд в Японії виділив 400 мільйонів доларів на відновлення України в різних напрямах. Серед них — закупівля обладнання для надання освітніх послуг. Попередньо оберуть кілька міст, в яких працюватиме японська агенція з міжнародного співробітництва для освоєння цих коштів на потреби громад. Додатково Японія надасть 70 мільйонів доларів грантової підтримки через Програму розвитку ООН.
Артем Вівдич:
Зараз Україна знаходиться у фазі кризового реагування в умовах активного воєнного конфлікту, якщо говорити мовою міжнародних гуманітарних класифікацій. Скоро буде перехідний етап, а значить — більше проєктів, які направлені на інтеграцію людей, які повертаються додому, на навчання, працевлаштування. Після цього ми прийдемо до етапу розвитку. Це в загальних рисах. Але вже можна зрозуміти, на які грантові проєкти й коли орієнтовно очікувати. Тож слідкуйте за новинами, щоб знати, до чого готуватися та які ідеї пропонувати грантодавцям.
- Долучайтеся до професійних спільнот
За можливості відвідуйте зустрічі освітніх кластерів у своєму місті, беріть участь у вебінарах та онлайн-обговореннях. Це можуть бути і вузькопрофільні спільноти у фейсбуці. Їх учасники часто діляться між собою грантовими конкурсами.
Корисні Facebook-групи:
- Уміти вчити: спільнота освітян;
- Альтернативна освіта в Україні;
- Сучасна освіта для дошкільнят;
- Вчитель вчителю;
- STEM-ОСВІТА В УКРАЇНІ;
- Все про STEM.
Виклик: крах концепту «професії на все життя»
Згадайте батьків або себе на момент вступу до вишу. Навряд чи тоді хтось серйозно ставився до роботи блогером чи оператором дрону. Але час диктує нові потреби. Усе ХХ сторіччя вважалося нормою працювати на одному підприємстві 20–30 років. Нині ж періодичні зміни фаху неминучі.
Про це свідчать і настрої українців до повномасштабного вторгнення. Як показало дослідження grc.ua 2020 року, 17% українців змінюють роботу щороку, а 37% — кожні 2–4 роки. Наразі така тенденція на ринку праці посилюється.
Повномасштабна війна спричинила багато скорочень. Водночас криза мотивувала багатьох людей більше навчатися, щоби здобувати роботу в нових сферах. Фахівці збагачують наявний досвід або вивчають щось інше з нуля.
Щоб стати затребуваними спеціалістами в дорослому віці, нинішнім учням вже зараз потрібно розвивати адаптивність, креативність, комунікабельність. Ці навички дозволять брати на себе різні ролі, розвиватись і мати постійну зайнятість. І тут школа має вказати дітям правильний шлях.
Рішення: почати профорієнтацію в середній школі
До розподілу за профілем у старших класах учителі можуть допомогти учням 5–9 класів розвивати навички для здобуття омріяної професії. Це одне із завдань для шкіл, які експерти виділяють у дослідженні «Future of work 2030: Як підготуватися до змін в Україні». Серед інших задач є такі:
- Допомогти молоді зрозуміти свої сильні сторони й таланти.
- Дати змогу спробувати себе в різних напрямках через практичні завдання.
Часто університетам закидають: вищі навчальні заклади мають бути готовими відповідати потребам ринку праці, що постійно змінюються. Тобто треба давати студентам знання, які точно знадобляться в роботі.
Однак робити це можна набагато раніше, ще зі школи. Маючи чіткі професійні орієнтири, учні готуватимуться не стільки до вступу в університет, скільки до успішної кар’єри в будь-якій спеціальності.
Які галузі зараз актуальні та мають всі шанси такими залишатись надалі — розповідають автори гайду «На кого вчитися після школи?». У збірці описані необхідні навички та можливості навчання за 20-ма професіями. Також є перелік університетів для здобуття відповідного фаху. На ці дані вчителі можуть спиратися у навчальних програмах і під час підготовки кар’єрно-орієнтованих заходів.
Що далі?
Вплив освітніх втрат відчують усі: і навчальні заклади, і ринок праці. Навіть в успішних європейських освітніх системах знаннєві втрати позначаються на економічній спроможності країн. Аналітики прогнозують помітні зміни через 10–15 років з початку кризи. Такі дані наводять в міжнародних дослідженнях освітніх втрат за період карантину. В Україні на додачу маємо демографічний провал через війну.
Чи можливо всерйоз планувати відновлення освіти? Так, короткостроково. Закривати поточні потреби шкіл і дітей. Зважати на безпекову ситуацію в окремих регіонах та у країні загалом. Залежно від інтенсивності бойових дій, масштабу руйнувань, якості зв’язку — потреби можуть відрізнятися навіть у межах одного регіону. Тому громади часто матимуть різні запити у відновленні доступу до освіти.
Самі ж вчителі переконані: зараз головне — забути, що школа — це конкретне приміщення з класами, а урок триває 45 хвилин. Навчання в українській школі потрібно організувати так, аби предмети однаково добре засвоїли всі діти: і які присутні на занятті, і котрі зараз за кордоном, і які перебувають в іншому часовому поясі, і ті, що в укритті.
Освіта в Харківській області: до чого готуватися школярам і студентам у новому навчальному році
