У середині минулого сторіччя Джон Боулбі, англійський психіатр і психоаналітик, здійснив справжню революцію у розумінні відносин між дітьми та дорослими.
Спостерігаючи, як діти реагують на найближче оточення, він, спираючись також і на власний досвід виховання та зростання в аристократичній відстороненій родині, сформулював власну теорію. Теорія прив’язаності докорінно змінила тогочасне розуміння взаємодії немовляти з мамою або доглядаючою особою.
Тогочасні спеціалісти, насамперед психоаналітики, вважали: мама для дитини — просто джерело задовільнення фізіологічних потреб. Боулбі зрозумів інше: стосунки мами й дитини — це фундамент, на якому створюється не лише базова довіра до світу, а й формуються навички соціальної взаємодії надалі.
У 80-х роках соціальні психологи Сідні Хазан та Філіп Шейвер використали цю теорію, аби проаналізувати особливості побудови романтичних стосунків дорослих людей. Так з’явилися типи прив’язаності у дорослих, про які ми поговоримо сьогодні.
Тип прив’язаності — це сукупність патернів поведінки при взаємодії людей, яка характеризується емоційним фоном, діями та реакціями на них.
Виділяють чотири типи прив’язаності, які можуть бути реалізовані у відносинах. Насамперед мова йде про партнерські стосунки та дружбу. Це надійна, безпечна прив’язаність — і ненадійна, розподілена на тривожний, уникаючий і тривожно-уникаючий (амбівалентний, дезорганізований) типи.
Безпечна прив’язаність формується тоді, коли дорослі, що оточують дитину, звертають належну увагу на її актуальні потреби та своєчасно їх задовольняють. У таких умовах дитина одночасно відчуває себе захищеною в родині та вільно досліджує світ навколо. Дорослий, що виріс в теплій і приймаючи родині, довіряє світу, вміє любити і приймати любов. Близькість є важливою частиною його життя.
Водночас людина з безпечним типом прив’язаності вміє перебувати на самоті, не відчуває тривогу і страх бути покинутою, приймає потреби партнера в періодичному усамітненні. Її характеризують щирість, відкритість, відсутність страху любити, вибір довгострокових відносин, бажання емоційної близькості, довіри та взаємоповаги.
У випадку, коли в родині дитиною опікувалася особа непередбачувана, зневажлива чи відверто формальна (навіть за умови забезпечення усіх фізіологічних потреб), то вже дорослою людина несвідомо буде прагнути відтворити подібний контакт у власних стосунках, формуючи один із ненадійних типів прив’язаності.
Уникаючий тип прив’язаності виникає, коли об’єкт прив’язаності дитини в ранньому віці поводить себе відсторонено, холодно, діє функціонально чи ігнорує потреби дитини, у першу чергу емоційні. Внаслідок дитина перестає очікувати піклування, прийняття та любові. Бажання близькості, що не задовольняється, призводить до болю й розчарування. Дитина усвідомлює: краще уникати близькості та навіть прагнути її.
Дорослі люди з таким типом прив’язаності важко встановлюють близький контакт з іншими. Навіть за умови перебування в стосунках вони намагаються покладатися виключно на себе, не довіряють навіть найближчим, тримають емоційну дистанцію.
Для оточення вони закриті, у разі конфлікту або серйозної сварки першими скажуть «давай розійдемося», щоб уникнути болю. У них є складнощі з вираженням емоцій, страх близькості, вони не вірять у кохання, рідко будують довготривалі стосунки. Близькість для них — спосіб підвищення статусу в суспільстві та отримання поваги. Задоволення від самих стосунків зазвичай немає.
Тривожний тип прив’язаності розвивається, коли оточення дитини було відстороненим, не реагувало на емоційні запити та потреби, регулярно знецінювало або відверто відштовхувало її. Але навіть за умови постійного страху бути залишеною, відкинутою або знеціненою, людина з тривожним типом прив’язаності прагне до стосунків.
Страх бути покинутим заставляє таку людину постійно шукати підтвердження, що цього не відбудеться. Потреба знайти партнера, що задовольнить прагнення у вічному коханні, призводить до того, що парадоксальним чином такі люди ідеалізують і романтизують своє оточення. Це відбувається замість того, аби зрозуміти, чи підходить їм цей конкретний живий і недосконалий партнер.
Такі люди залежні від думки оточення чи партнера, для них звичними є ревнощі та недовіра. Через невпевненість вони самі можуть бути схильні до зрад і проблем у сексуальній сфері. З іншого боку, вони часто жертвують собою та власними інтересами заради кохання та стосунків.
Амбівалентний тип прив’язаності виникає, коли людина перебувала в родині, де панував страх, були фізичні покарання та психологічне або сексуальне насильство. Такі люди цінують прив’язаність, хочуть створити міцні відносини, але й бояться бути покинутими.
Людина з таким типом прив’язаності щиро впевнена, що насправді не заслуговує на довготривалі відносини, сповнені довіри та взаємоповаги, тож задовольняється легкими короткостроковими зв’язками. Відчуваючи щиру любов і зацікавленість, одномоментно може боятися близькості. Така людина часто перебуває в любовних трикутниках, нерозділено кохає, перебуває у відносинах на відстані. Вона водночас не довіряє ані партнеру, ані собі.
Якщо ви запідозрили в себе варіант ненадійного типу прив’язаності, у вас може виникнути закономірне запитання: а чи може змінитися тип прив’язаності із часом? Може. Якщо вам пощастило зустріти партнера/-ку з надійним типом прив’язаності й будувати з ним / нею стосунки, то це буде найправильнішим шляхом до зміни небезпечного типу прив’язаності.
Однак тут не все так просто. Несвідомо ми проявляємо зацікавленість до людей, чиє ставлення до нас, чиї особливості й травми комплементарні нашим. Простіше кажучи, шукаємо того, хто має можливість «програти» з нами звичний сценарій. Тільки тепер у дорослому віці. Отже, тривожний тип відгукнеться на ту людину, яка не зможе однозначно проявляти любов, а уникливий, навпаки, буде намагатися утекти від близькості та прийняття. До того ж мистецтво пропагує та оспівує зовсім не партнерські стосунки й надійну прив’язаність. Стабільність доволі нудна для зображення.
Що роботи і як підтримати себе на шляху до формування більш безпечного типу взаємодії? Ось декілька рекомендацій:
- прийміть той факт, що всі люди різні, мають різний досвід і потреби;
- конфлікти, непорозуміння, напруга у стосунках — невіддільні частини живого спілкування. Намагайтеся залагоджувати їх, якщо вони сталися з вашої вини, і зрозуміти партнера/-ку — якщо з його / її;
- визначте свої особисті кордони й поважайте кордони партнера/-ка;
- проговоріть із партнером/-кою свої сподівання від стосунків, ознайомтеся з його / її баченням. Сформулюйте реалістичну картину вашого партнерства;
- пам‘ятайте, що дитинство закінчилося і ви можете вільно й усвідомлено обирати тих людей, яких хочете бачити поруч із собою.
У цьому також допоможе книжка Енні Чен «Теорія прив’язаності. Ефективні практики, які допоможуть побудувати стосунки із близькими». Вправи, рекомендації та поради роблять цю книжку добрим помічником на шляху самостійних усвідомлень і змін.
Безумовно, можна і треба коригувати прив’язаність за допомогою побудови взаємин із психотерапевтом. Безпечні, сповнені довіри й розуміння стосунки в кабінеті терапевта — новий досвід для людини, що не мала відчуття безпеки в дитинстві. Досвід по-справжньому цілющий.
