28 березня 1912 року народився незламний дисидент і нескорений політв’язень Олекса Миколайович Гірник. Цей патріот, протестуючи проти русифікації, розкидав листівки на Кобзаревій Могилі та спалив себе.
Його вчинок став символом самопожертви, і він не був імпульсивний. Олекса ще в 17 років за виступи проти польської влади і заклики до незалежності України сидів у польській в’язниці, а згодом за це ж потрапив до рук енкаведистів. Одинадцять років Гірник відбув у таборах на Уралі, працював на лісозаготівлях у тайзі, у каменоломнях.
Усі роки заслання та після звільнення він переймався долею України, її мови та культури. Гірник волів збудити національно свідомі настрої, зворушити людей, дати їм поштовх до боротьби. Протестувати він вирішив саме в такий спосіб: іншого засобу, ніж як стати смолоскипом для свого народу, Олекса не бачив.
Він готувався довго, упродовж кількох років від руки написав понад тисячу листівок. Свідомо вибрав місце самоспалення — Шевченкову могилу, і час — 22 січня, День злуки. Вночі з 21 на 22 січня 1978 року Олекса Гірник піднявся на Чернечу гору, навколо постаменту Шевченка і на схилах розкидав листівки, підпалив себе і, зробивши кілька кроків до Дніпра, встиг вдарити ножем собі в груди.
Тіло знайшли вранці. Кадебісти ретельно збирали листівки по всьому схилу. Зібрали майже всю тисячу, та міліціонер Олександр Гнучий приховав шість листівок. Він прочитав їх і зрозумів, що спалений чоловік не був безхатьком чи п’яничкою, як оголосило слідство, а пішов на це через спротив. Згодом, вже після надбання Україною незалежності, Гнучий передав листівки синові Гірника та у музей Шевченка.
У них були зокрема такі слова:
«…Ви росіяни говорите, що Шевченко ваш і пам’ятник йому ставите. Лицеміри ви, фарисеї. Ви, руські любите на братові шкуру, а не душу.
Якби встав Шевченко з гробу живий, то ви б його знову розпинали за «Розриту могилу», за «Іржавець», за «Кавказ», за «Сон», словом за слово правди.
І мені довелось запити наперед з польської чаші, а потім з московської отруту.
Прийшли нові імператори, тепер не царями себе звуть, а генералісимуси чи генеральні секретарі.
Україну зробили чисто російську, міста російські…
Теперішня Росія ніяк не уступається царській. Ще більше хоче опанувати цілу планету. Форма тільки змінилася…».
А тоді як би кдб не намагалося приховати й замовчувати правду, інформація про самоспалення патріота та його листівки поширювалася. У масштабах країни про Гірника небагато людей знали. Однак його постать вплинула на формування свідомості тих, хто передавав цю історію від людини до людини, хто виступав за незалежну Україну наприкінці 80-х років.
У прощальному листі до дружини Олекса Гірник написав:
«Мій протест — то сама правда, а не московська брехня від початку до кінця. Мій протест — то пережиття, тортури української нації. Мій протест — то прометеїзм, то бунт проти насилля і поневолення. Мій протест — то слова Шевченка, а я його тільки учень і виконавець».
