13 березня 1961 року сталася Куренівська трагедія
Цього дня в Києві дамба, яка перекривала Бабин Яр, не витримала навантаження. 14-метрова стіна рідкої пульпи, що відкачувалася з київських цегельних заводів, змітаючи все на своєму шляху, ринулася схилом до Куренівки. Вода і мул затопили дороги, перекривши рух, утворився затор.
За лічені хвилини 30 гектарів промислової та житлової забудови були затоплені. Загалом під шаром глини, що швидко тверділа, опинилися Копилівський цвинтар, трамвайне депо, дитячий садок. Зруйновані міська та психіатрична лікарні, пологовий будинок, заводи «Укрпромконструктор» і рейкозварювальний, стадіон «Спартак». Вибухнув газорозподільний пункт, автобус, трамвайний вагон. Багато машин опинилися під триметровим шаром глини. 
Стихія знесла 22 приватних будинки, десятки двоповерхових, два гуртожитки. Тіла загиблих, за офіційними даними — 145, за неофіційними — втричі більше, витягували ще місяць. Частину жертв так і не знайшли, вони залишилися у товщі затверділого мулу. Це була одна з найбільших техногенних катастроф свого часу. Партійці заборонили «сіяти паніку», у срср трагедію замовчували впродовж десятиріч. Радіостанція «Голос Америки» тоді назвала Київ «Помпеями ХХ століття».
Фото: Галузевий державний архів СБУ
13 березня 1888 року народився Антон Семенович Макаренко, український педагог і письменник
Макаренко запровадив у радянській Україні власну систему колективного дитячого і підліткового виховання. Він працював у колонії біля Полтави та в Харкові у двох закладах: Курязькій колонії та Дитячій трудовій комуні імені Дзержинського. Маючи справу з «малолітніми злочинцями», Макаренко організував дітей у різновікові загони для праці й навчання.
Після революції та громадянської війни роки були важкі, на вулицях було безліч безпритульних дітей і сиріт, які мали досвід правопорушень і насильства. Треба було забезпечити їм виховання, освіту та матеріальне забезпечення. У колоніях Макаренко впровадив сільськогосподарські роботи, майстерні. 
Його підопічні виробляли рентабельну продукцію: плівкові фотоапарати марки ФЕД. Педагог вважав, що трудове виховання та дисципліна мають переважати над навчанням. Можна по-різному ставитися до педагогічної системи Макаренка, бо обов’язкове залучення до праці й колективна відповідальність легко перетворюються на зло. Та досвід виховання занедбаних колективів цікавий і вартісний. Його Макаренко узагальнив у романах «Педагогічна поема» та «Прапори на баштах», ці книги користувалися популярністю серед педагогів різних країн. 
Фото: Артефакт, На Скрижалях
13 березня 1960 року народився Юрій Ігорович Андрухович, письменник, поет і есеїст
Юрія Андруховича вважають одним із зачинателів постмодернізму в українській літературі. У його творчості містяться карнавалізм, іронія, пародія, містифікація. Він залюбки вдається до мовних експериментів, поєднує ліризм з еротикою та магічним мисленням. Критики вважають митця витонченим стилістом і творцем специфічних жанрів: параісторичного роману та автобіографічного роману, замаскованого під інтерв’ю. 
Він автор багатьох поетичних збірок («Небо і площі», «Середмістя», «Екзотичні птахи і рослини», «Пісні для мертвого півня»), романів і нарисів. Велику популярність здобув його антиімперський роман «Московіада». У Андруховича превалюють автобіографічні мотиви, а творчість присвячена переважно Галичині, її містам, богемному середовищу та історії повсякденності. Вона насичена також гротескними, сюрреалістичними моментами та реаліями українського життя. Вірші Андруховича стали піснями популярних гуртів, а проза — виставами театрів України та Європи.
Фото: Яна Стефанишин / Нова Польща
https://nakipelo.ua/12-bereznya-v-istoriyi-ukrayiny-2-2/
