Синдром самозванця не є розладом особистості або хворобою. Це поєднання схильності до перфекціонізму, тривоги та низької самоцінності.
Синдром самозванця містить наступні елементи. Насамперед це неможливість прийняти свої реальні досягнення, знання, успіхи, компетентності та навички. Подібне відбувається навіть за наявності зовнішніх підтверджень. При цьому кількість та якість підтверджень не корелює з внутрішніми відчуттями: жоден диплом та сертифікат не зробить людину більш упевненою в собі.
Оскільки прийняти досягнення неможливо, то й приймати позитивний зворотний зв’язок і схвалення також вкрай важко. Це відчувається як результат обману або приписується неуважності та доброті інших. Сама ж людина відчуває сором за нібито брехню оточуючим. Є відчуття, що вона ошукує інших.
Про причини розвитку синдрому самозванця треба говорити в контексті дитинства. Важливо прослідкувати, які ідеї були провідними у батьківській сім’ї: як батьки та важливе оточення реагували на успіхи, досягнення дитини, програші й поразки.
Регулярне знецінення, зневага, критика, порівняння з іншими, або надмірна увага до результативності — наріжні камені формування синдрому самозванця. У глибині свідомості основним наративом звучить ідея, що заслужити любов та схвалення батьків і важливих осіб неможливо, адже постійно чогось не вистачає.
Прояви синдрому самозванця стають активнішими в умовах конкуренції на роботі, переходу на нове місце роботи, отримання більш високої посади. Це може стосуватися і навчання: отримання нового завдання, конкуренції за стипендію.
Безумовно: сумніватися, підвищувати рівень компетентності, отримувати нові знання, залишатися конкурентоспроможним на ринку праці — адекватна поведінка сучасної людини. Про синдром самозванця говоримо, коли неможливість прийняти власні досягнення та сумніви блокують соціальну активність, заважають працювати й досягати вибраних цілей.
Як самостійно спробувати взяти під контроль синдром самозванця?
Визначити когнітивні викривлення та пов’язані з ними емоційні реакції, що характерні для цього синдрому. Простіше кажучи, спирайтеся на реальність, а не її суб’єктивне переживання.
Проаналізувати свою дитячу історію. Пригадати та виписати настанови і звернення, що використовували стосовно вас у дитинстві. Відсторонено подивитися на них. Використовувати формулювання, які є підтримуючими.
Звертати увагу на свої досягнення. І не просто звертати, а і ретельно фіксувати, бажано, на папері. Заведіть блокнот та записуйте все, що відбувається у вашому житті. Навіть якщо вам важко це прийняти та співвіднести із собою, споглядання та взаємодія з результатами вашої праці буде корисною.
Знайдіть людину, якій довіряєте у професійному контексті. Попросіть її розповісти про ваші сильні сторони, особливі компетентності та можливості. Занотуйте та звертайтеся до цих слів.
Частіше згадуйте слова Зигмунда Фройда: «Єдина людина, з якою ви повинні порівнювати себе, — це ви в минулому. І єдина людина, краще якої ви повинні бути, — це ви зараз».
