Яким має бути повоєнне відновлення спальних районів, а яким — історичної частини міст? Багато дискусій зараз точиться навколо цих питань. Ми вирішили поговорити з архітекторами й урбаністами та зібрали ключові поради планувальникам, забудовникам і міськрадам.
Вивчати потреби людей
Влітку уряд презентував Проєкт відновлення України. План розрахований на 10 років та охоплює 15 сфер. У найближчі три роки хочуть відбудувати об’єкти соціальної сфери та житло. Ціна питання — $300 мільярдів. Кошти планують залучити з міжнародних грантів, вести реконструкцію — за рахунок позик та приватних інвестицій. Фінансування будівництва справді важливе. Та не менше уваги треба приділити аналізу потреб місцевих мешканців.
Катерина Кублицька, архітекторка:
«Як ми будемо жити у Харкові майбутнього? Які потреби будуть у людей? Про це не скажуть ані архітектори, ані міська влада. Лише соціологи, аналітики та економісти зможуть фахово вивчити це питання й підготувати фундаментальне дослідження потреб містян. Це стане основою для завдання на розробку нового генплану міста. Я переконана: у найближчі роки Харків стане досить воєнізованим. Ми будемо захищатися, тримати оборону. При цьому маємо розбудовуватись, аби розвивалася наша економіка».
Розмістити сервіси в пішій доступності
Цікавий і розповсюджений у Європі підхід до містобудування — модель «15-хвилинного міста». Її сутність проста: пішки (або як звикли голландці — на велосипеді) містянин має легко дістатися важливих для нього локацій: супермаркета, лікарні, школи, центру адмінпослуг, роботи в офісі. Тобто основні сервіси мають знаходитись у максимальній близькості до помешкання.
«Це повна протилежність моделі спальних районів, коли буквально спиш в одному місці, а працюєш в іншому. Наші студенти колись пропонували трансформувати таким чином Павлове Поле: зробити з нього мультифункціональну зону. Наразі, коли в цьому районі ми спостерігаємо руйнування, такий сценарій цілком можливий. Як центр міста це може бути гарна, поліфункціональна система. Такий підхід втілюється саме через модель “15-хвилинного міста”», — пояснює архітектор, співзасновник Харківської школи архітектури Олег Дроздов.
Переглянути безпекові вимоги до споруд
Ті, хто повертається додому у прифронтові міста, а також ті, хто нікуди не виїздив, однаково хочуть бути в безпеці. Облаштування укриттів і бомбосховищ — це той мінімум, який має бути у громадських місцях і новобудовах. Водночас конструкції споруд теж мають стати витривалішими.
«При будівництві нового житла треба враховувати, що поруч може бути приліт (я зараз не кажу про пряме влучання в будинок). Всі ми бачили, яке лихо несуть уламки ракет і снарядів. У побудованих за радянських часів помешканнях вони пробивали зовнішні цегляні стіни на рівні 6–7 поверхів. Тож “правило двох стін” для нас має бути в прямому сенсі залізобетонним. Ймовірно, зміняться вимоги до властивостей огороджувальних конструкцій. Вони повинні стати більш витривалими. Це можна дослідити експериментально, на полігонах, і таким чином зрозуміти, якими конструктивно мають стати огороджуючі стіни майбутніх будинків. Мова не йде про естетику новобудов, вона може бути будь-яка. Йдеться саме про конструктив», — зауважує Катерина Кублицька.
Створювати нетипові рішення
При реконструкції чи будівництві з нуля фахівці мають широкі можливості. Можна втілити нестандартні ідеї у звичному на перший погляд проєкті. Цікаве поле для експериментів архітекторка Катерина Кублицька вбачає в освітній сфері:
«За роки незалежності в Україні практично не було побудовано нових шкіл і дитячих садочків. Нормативні документи, які регламентують будівництво таких об’єктів, лише нещодавно почали змінюватись. Років п’ять тому я проєктувала дитсадок і працювала з цими нормами: це фактично трохи змінені радянські нормативи. У випадку дитсадка за суворістю їх можна порівняти з проєктуванням операційного блоку лікарні. Але ми живемо в іншому світі, де діють інші санітарно-епідеміологічні підходи до будівництва. Крім того, змінилися підходи в освіті, у вихованні дітей. Це все має відображатися в нових архітектурних рішеннях».
Вдосконалювати публічний простір
«Публічний простір — перше, що має змінити Україна під час повоєнної відбудови. Водночас новий вигляд міста не повинен повністю витісняти його важке минуле. Цей баланс я й сам хотів би перевірити у деяких проєктах для невеликих українських міст і селищ», — розповідає голландський архітектор і урбаніст, тьютор у Харківській школі архітектури Фулко Трефферс.
Понад сім років він досліджує українські міста. Наразі експерт входить до спільноти Ro3kvit — групи архітекторів та урбаністів з України та з-за кордону, які працюють над новими підходами у плануванні міст. Їхні ідеї можуть допомогти у повоєнній відбудові.
Нещодавно Фулко побував у Харкові. Гуляв центром, на Салтівці. Аналізуючи побачене, він висловив пропозицію: відновлювати постраждалі райони треба із залученням місцевих жителів. Це відправна точка будь-яких змін на краще.
«Гадаю, у майбутньому Харкову вдасться вирішити деякі проблеми з мобільністю. Це автомобільне місто, яке має всі шанси стати більш дружнім до громадського транспорту. Тут може стати у пригоді використання річки. Мені дуже подобається набережна. Така проста, природна.
Варто подумати, що робити з порожніми, занедбаними чи закинутими будівлями. Не лише в центрі, а й у віддалених житлових кварталах, які дедалі більше занепадають. Це, напевно, узалежнено з основними проблемами Харкова: економікою, політичною єдністю, прозорістю процесів. Як на мене, це пов’язане з грамотним містобудуванням. Гарне міське планування сприятиме розвитку економіки. А разом із тим — покращенню соціального, культурного та екологічного стану міста».
Зважати на думку громадськості
Поряд із численними дискусіями, що та як відбудовувати, багато галасу наробив новий містобудівний закон. Його автори стверджують, що ця сфера давно потребувала реформи. Запропоноване рішення, на думку нардепів, зменшить «людський фактор» у багатьох процесах, спростить їх. Рада підтримала документ, але проти виступила громадськість.
Архітектори, юристи й мери кількох міст наголошують: цей закон фактично розв’язує руки забудовникам. Вони зможуть створювати приватні містобудівні фірми, на які не матимуть жодного впливу ні держава, ні громада. Можливий ризик незаконної або хаотичної забудови, з чим багато років намагаються боротися активісти у великих містах.
«В ідеалі подібні законопроєкти мають виноситись на обговорення до професійної спільноти. На них фахівці надали б незалежну оцінку запропонованих рішень. Архітектори мислять стратегічно, розглядаючи місто як суцільний організм. Нам потрібна система містобудівних рад і громадських обговорень. А закон це все нівелює. Будівельники, як ми бачимо останні 20 років по Харкову, покладаються виключно на власні інтереси. Це призводить до серйозних помилок, які не сприятимуть розвитку міст», — розповідає Катерина Кублицька.
На думку архітекторки, щоби після війни міста дійсно розвивались і ставали зручнішими, державі варто вже зараз створити сприятливий клімат для забудовників. Але не таким чином, як це робиться зараз, коли залишають право голоса лише одному з багатьох учасників процесу. Коли існуватиме система заборон у поєднанні із системою заохочень, і вони будуть збалансовані — тоді забудовникам буде цікаво і вигідно грати за правилами.
Через цей закон у небезпеці можуть опинитися пам’ятки архітектури, говорять у Мінкульті. Документ передбачає погодження проєктів нового будівництва та реконструкції лише для об’єктів із переліку спадщини ЮНЕСКО та їхніх буферних зон. Однак в Україні є ще тисячі охоронних пам’яток, особливо в історичних центрах. У нинішній редакції закон ставить їхнє існування під загрозу.
«Місто належить його мешканцям, і всі вони повинні мати можливість висловити свою думку. Цей закон (хоча насправді невідомо, як і чи буде він взагалі реалізований) несе ризик нехтування цим важливим діалогом. Адже чим більше людей братимуть участь у такій хорошій ініціативі як відновлення міста, тим кращим буде його зовнішній вигляд. А отже, якість життя підвищиться», — зазначає Фулко Трефферс.
Петиція до Президента з проханням накласти вето на закон менш ніж за добу набрала необхідну для розгляду кількість підписів. Але відповіді досі немає.
Піклуватися про пам’ятки архітектури
Однозначно хибний шлях — зопалу зносити постраждалі будинки. Таке емоційне рішення тільки зашкодить культурній спадщині. Поки ми не взмозі холодною головою оцінити ситуацію, радше законсервувати історичні будівлі, що вціліли, радять архітектори. Відреставруємо їх за сприятливіших умов.
Ольга Терефеєва, дизайнерка інтер’єру, співзасновниця ініціативи Save Kyiv Modernism, продовжує думку:
«Спершу варто розібратися, що потрібно зробити, аби в новітньому етапі свого життя такі будівлі могли приносили гроші та самі себе утримувати. Історичні об’єкти дуже енергоємні. Весь модернізм був побудований у часи, коли газ нічого не коштував. Це будинки, в яких влітку дуже спекотно, а взимку холодно. Вони мають безліч проблем, але їх реально вирішити: достатньо залучити професіоналів і застосувати сучасні технології».
Вивчати досвід інших країн, але йти своїм шляхом
На сьогодні загальні збитки інфраструктурі через війну оцінюються у $137 мільярдів. Із них на житловий фонд припадає $54 мільярда. У пʼятірці найбільш постраждалих регіонів — Донецька, Луганська, Київська, Чернігівська та Харківська області. Фахівці постійно порівнюють досвід різних країн у відновленні міст після воєнних конфліктів. Більшість сходяться на думці, що в України має бути власний шлях відбудови: з урахуванням наших економічних, правових, урбаністичних, національних та інших особливостей
.