Що таке віктімблеймінг та як з ним впоратися? Поради психотерапевта

Цар Соломон традиційно вважається взірцем мудрості. Люди долали величезні відстані, аби отримати слушну пораду та почути влучне та доречне слово. Дотепер його думки живуть у вигляді афоризмів і допомагають звернути наше мислення на пошук вірних і виважених рішень


Але що цікаво: коли мова заходила про життя самого Соломона, його мудрість ніби зникала. Проблеми виховання нащадка, який згодом став справжнім тираном, невміння розпоряджатися державними грошима, пошук кохання серед нескінченного числа жінок, доведення країни до внутрішнього розколу — усе це теж про наймудрішого царя. 

На такий дивний парадокс звернули увагу двоє дослідників: Ітан Кросс, професор психології Мічиганського університету, та Ігор Гросман, доктор філософії університету Ватерлоо. Так званий «парадокс Соломона» означає ситуацію, коли людина може надати мудрі та по-справжньому ефективні поради та рекомендації іншим, проте сама у критичні моменти життя не вміє абстрагуватися та допомогти собі. 


Чому ж виходить так, що вирішувати чужі проблеми значно простіше, ніж власні, навіть коли ви не цар Соломон?

Намагайтеся дивитися на ситуацію максимально відсторонено. Задайте собі питання: «Що б я сказав другу в такому випадку?», «Як я реагував би, коли прочитав чи почув від когось про таке?». Можливість оцінити ситуацію з боку допоможе зберегти об’єктивність і виваженість. Спробуйте сформулювати запит по-іншому, замість «що я відчуваю» — «що він або вона відчуває». 


Згадаємо для прикладу біблійну історію.

До Соломона звернулися дві жінки, сперечаючись, хто є справжньою матір’ю новонародженої дитини. Соломон запропонував розрубати немовля та віддати кожній половину. Одна з жінок погодилася. Інша ж заради збереження життя малюка відмовилася від нього. Цар здогадався, що вона є справжньою матір’ю. Погодьтеся, це мудра історія. Але чи зміг би Соломон пропонувати подібне, якби мова йшла про його власну дитину або родича? Навряд чи. 

Що робити, коли помічаєте в собі таку саму особливість?

Намагайтеся дивитися на ситуацію максимально відсторонено. Задайте собі питання: «Що б я сказав другу в такому випадку?», «Як я реагував би, коли прочитав чи почув від когось про таке?». Можливість оцінити ситуацію з боку допоможе зберегти об’єктивність і виваженість. Спробуйте сформулювати запит по-іншому, замість «що я відчуваю» — «що він або вона відчуває». 



Щоби світ був справедливішим та безпечнішим, маємо докласти зусиль і відверто подивитися в очі власним страхам та побоюванням. І ніяк інакше.


https://nakipelo.ua/iak-zhyty-koly-nemaie-vnutrishnoi-enerhii/

 

Віктімблеймінг — складне слово, зміст якого, на жаль, відомий майже кожному. Це звинувачення жертви злочину в тому, що з нею сталося. У широкому сенсі — перекладання відповідальності за протиправні дії, шахрайство, насильство на саму жертву. 


Чи чули ви подібне, чи, може, говорили самі? «Ти сама винувата, не треба було провокувати; чого ти очікувала, коли йшла туди; що завадило зупинити це; хто тобі винуватий, що ти неуважна; потрібно думати наперед; нема чого гуляти темними вулицями». Ці та багато інших висловлювань — класичні приклади віктімблеймінгу. 

Найчастіше це можемо споглядати по відношенню до жінок, які зазнали насильницьких дій чи були зґвалтовані. Нібито жертва сама спровокувала злодія: одягом, відвертими фотографіями, звабницькими діями та просто фактом того, що просто вийшла з дому. 


Тут доречно згадати ще одне поняття: слатшеймінг.

Це критика жінок за сексуальний зовнішній вигляд або сексуальну активність. Сумно: за статистикою, прояви слатшеймінгу та віктімблеймінгу по відношенню до жінок найчастіші з боку інших жінок. Замість підтримки й розуміння — критика, заздрість, зневага, спроби присоромити. 


Звісно, чоловіки теж стикаються з проявами віктімблеймінгу. Став жертвою шахрайства — був неуважний, занадто довірливий чи емоційний. Пограбування, вочевидь, міг передбачити: на це є гарна сигналізація, квартира у безпечному районі, перевірені сусіди. Сам винен…


Чому так відбувається? Чому ми звинувачуємо жертв у тому, що з ними трапилося? 

По-перше, нам хочеться вірити, що гарна поведінка, пристойний вигляд, доречне місцезнаходження гарантують безпеку. Якщо поводитимуся добре, зі мною нічого не трапиться. Класичні тези з дитинства: «Треба бути гарною дівчинкою/слухняним хлопчиком, тоді все буде добре; ти сама винувата/винуватий, треба діяти інакше; не будеш слухатися — трапиться щось погане». Виникає ілюзія: якщо будеш гарною чи зручним, світ стане безпечним та приємним. Ніби можна контролювати світ і оточуючих, гарантувати собі безпеку, успіх, щастя бездоганною поведінкою. Хотілося би, правда? 


По-друге, дуже часто з самого дитинства ми послуговуємося принципом, що погане відбувається виключно з поганими людьми. Світ має бути справедливим, передбачуваним і логічним. Уявити, що це не так — дуже страшно. Набагато простіше вірити, що проблема в самій людині, яка потрапила в неприємну історію, аніж зізнатися собі, що справедливість — слово з казок.  

Ну, і по-третє. Часто у подіях, які виникали без нашого жодного впливу, батьки прямо звинувачували нас самих. Тут обійдемося без прикладів, бо їх у кожного є вдосталь. 

Зізнатися собі, що потрапити в небезпеку, стати жертвою обману, зазнати насильницьких дій можуть кожен і кожна — страшно. 


Чим небезпечний віктімблеймінг, у тому числі по відношенню до дітей та підлітків: це додаткова травматизація людини, що потребує підтримки та розради. Це дає зрозуміти: у жорстокому світі годі й шукати можливості отримати допомогу, розуміння та захист. 

Саме тому багато людей, що стали жертвами страшних подій, вирішують не звертатися за допомогою. Сором та страх бути звинувачуваним блокує потребу отримати підтримку. Фокус уваги переноситься на жертву замість спрямування на агресора, а значить, на вирішення проблеми. У результаті — розповсюдженість домашнього насильства, високий рівень зґвалтувань та великий обсяг шахрайських дій.

Правда ж у тому, що жертва не винувата ні в чому: насилля, шахрайські дії та злочини є повною відповідальністю людини, яка прийняла рішення та їх здійснила. І цьому немає виправдання. Жертва має отримати підтримку, а агресор — покарання. 


Щоби світ був справедливішим та безпечнішим, маємо докласти зусиль і відверто подивитися в очі власним страхам та побоюванням. І ніяк інакше.


https://nakipelo.ua/iak-zhyty-koly-nemaie-vnutrishnoi-enerhii/

 

Читайте також

Total
0
Share