Власне, ніяк. І це нормально. Ми сумуємо за рідним містом, звичними речами, улюбленим видом із вікна та щоденною рутиною.
Ці почуття нагадують нам про цінність тимчасово втраченого, допомагають відгорювати та відпустити те, що зникло назавжди. Важливо знизити їхню гостроту, призвичаїтися до нових умов життя.
Щоби це вдалося, нагадуйте собі: ваш переїзд був необхідністю, а не примхою. Ви виконували найголовніше завдання — рятували себе та близьких. Це було складне, але єдино вірне рішення.
Що робити?
Неясно, як довго місце тимчасового перебування буде вашим прихистком. Але в будь-якому разі варто познайомитися із ним: знайти парк для прогулянки, затишну кав’ярню, дізнатися про звичаї місцевих. Досліджуйте новий район, місто, регіон. Чим частіше це робитимете, тим швидше адаптуєтеся до нових умов.
Хоча б частково, але поверніть втрачену рутину: каву зранку, вечірні прогулянки парком, читання перед сном… Затишок — не лише речі, які оточують, це й поточні побутові справи зі звичного життя.
Якщо ви взяли важливі символічні речі, що нагадують про дім, — обов’язково розмістіть їх на помітному місці, приділяйте час на особливу взаємодію із ними. Врятована домашня рослина, ковдра, що досі пахне домом, чашка… Це — фрагменти домівки, і вони поруч прямо зараз. Коли подібних речей немає, перегляньте хоча б фото.
Якщо є можливість символічно відвідувати дім — робіть це. Через чат сусідів, інформацію від тих, хто залишився в місті та може розповісти як справи. Підключайте пам’ять, у спогадах гуляйте знайомими просторами.
Говоріть про переживання та емоції. Якщо ж поряд немає того, хто готовий вас слухати, зверніться до професіоналів. Розмірковуйте над важливим питанням: а що найперше я зроблю, коли повернуся додому? Візуалізуйте це. Бачите?
