Від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну багато людей, не пов’язаних із силовими структурами, стали до оборони країни: одні доєдналися до ЗСУ й тероборони, інші волонтерять, закриваючи потреби військових, а хтось навчає людей домедичній допомозі.
Ми поговорили з Олексієм Ярильченком, інструктором тактичної медицини благодійного фонду «Солом‘янські котики». Перехопили, коли він приїхав з Києва до Харкова тренувати правоохоронців, і розпитали: якими були перші місяці війни, що його дратує як інструктора, як навчитися домедичній допомозі та зібрати якісну аптечку.
Ми познайомилися з тобою майже три роки тому, коли ти стажувався в «Накипіло» та працював журналістом-розслідувачем. Коли ти став інструктором з тактичної медицини?
Я почав викладати в 2015 році, а в 2017-му повернувся до цивільного життя. Займався журналістикою, здебільшого робив розслідування щодо корупції. Після 24 лютого 2022 року зрозумів, що мені потрібна точка, де я максимально ефективно зможу допомагати суспільству. Це було навчання тактичній медицині, адже велика кількість ненавчених людей вступала до лав Збройних сил України. Тому я повернувся до викладання.
Здебільшого ми навчаємо військових, для них це найбільш актуально. Тактична медицина в широкому сенсі — допомога під час поранень собі, побратимам чи посестрам. Підготовленість захисників залежить від підрозділу. Деякі люди проходили навчання на попередньому місці служби. Є підрозділи, які постійно готуються, і ми просто допомагаємо їм стати краще. Однак часто на тренінгах є люди, що нічого не знають про тактичну медицину: які вперше мобілізувалися після 24 лютого або проходили службу в 2014–15 роках (тоді з тактичною медициною справи були не дуже).
Ми навчаємо не лише військових, а й цивільних: журналістів, волонтерів, людей, які готуються до мобілізації або відчувають небезпеку. Наші міста постійно обстрілюються, людина може бути поранена і у прифронтовому місці, і у глибокому тилу.
Скільки людей відвідали твої тренування?
З 24 лютого я навчив приблизно 2 600 людей, а загалом команда благодійного фонду за три місяці натренувала десять тисяч. Ми видали всім учасникам хороші аптечки.
Ти застосовував знання на практиці?
Так, навіть під час поточної фази війни. Приїхали навчати один підрозділ, і тут привезли чотирьох поранених. Ми їм надали допомогу, бо військові не були готові, не знали, як діяти. Ця ситуація якраз засвідчила: ти ніколи не знаєш, коли саме знадобляться знання з тактичної медицини. Тоді ми не перебували безпосередньо на передових позиціях, але людей було поранено.
Що найбільше тебе дратує як інструктора?
Фраза «Краще щось, аніж нічого». Коли треба рятувати людину, рахунок йде на хвилини, секунди. Якщо в такій ситуації не спрацьовує те, на що поранений сподівається, це може коштувати життя.
Наочно це демонструють турнікети. Коли всі почули, що є такі штуки, які рятують життя, їх почали масово закуповувати. Діти в школах шили, патрульні поліцейські збирали турнікети з ліски. Проте турнікети — медичний виріб, їх накладають при масивній кровотечі. Через втрату крові людина може втратити свідомість за 45 секунд чи півтори хвилини, у неї слабшатимуть кінцівки. Коли накладаєш турнікет, а він рветься, нічого вдіяти не можна. І тоді завдяки формулі «Краще щось, аніж нічого» поранений лягає, відпочиває та думає: «Який “хороший” волонтер, що прислав турнікет, який мав урятувати моє життя».
Людина повинна брати відповідальність. Неякісні речі, на яких хочеться зекономити й купити більше, не рятують, а вбивають. Тож дратує підхід деяких волонтерів, які не намагаються розібратися в медзасобах, а просто засилають щось на фронт.
А що найбільше подобається в роботі?
Під час тренувань ми спочатку проводимо теоретичний курс, а потім робимо симуляції та дивимося, як учасники засвоїли інформацію. Коли люди після помилок починають чудово відпрацьовувати, ти розумієш: якщо будуть поранені, вони не розгубляться та впораються. Це тішить.
Ти відчуваєш вигорання?
Думаю, так: як усі, хто зараз 24/7 працює. Насправді інструкторство і тренування знищує всі ресурси, якщо робиш якісно справу та викладаєшся. На п‘ятий день тренувань у Харкові я максимально виснажений. Іноді думаю: «Боже, навіщо я на це підписався?». Але приїжджаю на місце, дивлюся на групу та міркую: «Я ще трішки потреную людей, бо їм ці навички дійсно важливі».
Скільки триває якісний тренінг з домедичної допомоги?
Мінімально — шість годин. Краще — два дні по вісім годин. Наразі різниця між базовими навичками цивільних і військових не надто велика. Для цивільних акцентуємо, що на першому місці має бути їхня безпека, а вже потім — допомога пораненим. Для військового першочергове — виконання бойової задачі та його роль на полі бою. Тому під час тренінгів постійно проговорюємо й розуміємо, де умовно в цей момент має знаходитись військовий, аби не наражати на небезпеку себе, побратимів і посестер. Найгарніший приклад — серцево-легенева реанімація. У польових умовах її не проводять, бо витрачені час і сили на реанімаційні дії при мізерних шансах на ефективність можуть стати причиною загибелі більшої кількості людей. Це може здатися цинічним, проте наше завдання — врятувати якомога більше життів.
Чи можна навчитися надавати домедичну допомогу з роликів на YouTube?
Якщо хтось розказує, що можна пройти онлайн-курс і таким чином підготуватися до надзвичайних ситуації — його можна прирівняти до Кашпіровського чи Чумака, який заряджав воду. Тактична допомога — не знання, а навички. У стресі, коли навколо вибухи, постріли, людина забуває, що їй розказували, натомість задіюються навички та інстинкти. Якщо людина відчувала, як працює турнікет, зможе його правильно накласти. Онлайн-курси надають поверхові знання та розуміння. Потрібне практичне навчання.
Із чого слід починати?
Можна починати з найбільш поширеного та корисного для цивільних тренінгу Stop The Bleed, так званий міжнародний стандарт. Увесь курс побудований на діях під час критичних кровотеч: це те, що вб‘є людину за три-п‘ять хвилин. За цей час не доїде швидка чи інші екстрені служби. Тому допомогу в таких випадках зазвичай надають люди, які знаходяться поруч із пораненим. Взагалі 80% смертей, які можна попередити, стаються внаслідок масивних кровотеч.
Що має бути в аптечці та скільки це коштує?
Аптечку можна збирати поетапно. Мінімальний набір: турнікет, гемостатична марля/бинт, ізраїльський бандаж для зупинки кровотечі. Найдешевші та зручні у використанні сертифіковані турнікети коштують десь 1 500 гривень. Ціна на гемостатичний бинт чи марлю для тампонування коливається від 200 до 1 000 гривень.
Важливо брати саме гемостатичний бинт, а не порошки, які запікають поранення, що може вбити людину. Бинт потрібен для тампонування критичних кровотеч у місцях, де не можемо накласти турнікет: пах, шия. Отвір від поранення заповнюється бинтом, а гемостатичний розчин прискорює згортання крові. У крайньому разі можна купити хороший бинт за 50 гривень, просто з ним важче працювати.
Мінімальний набір коштуватиме дві-три тисячі гривень. Якщо брати комплектом, може бути дешевше. Далі можна додавати інші засоби, якщо людина розуміється на них: оклюзійні наліпки (закривають поранення грудної клітини та запобігають пневмотораксу — ред.), назофарингіальну трубку (повітровід). Цінник може зростати залежно від кількості та якості речей до 5 000 гривень.
Допомога в зоні бойових дій надається пораненому саме з його аптечки. Якщо в людини немає засобів, тоді рятівнику треба визначитися, чи готовий він використати засоби власної аптечки та врахувати ризик життю, якщо його поранять. У місті, наприклад, у Вінниці, де бувають обстріли, але не відбуваються бойові дії, з цим простіше. Але краще, коли ми маємо зібрану аптечку для себе та додаткові матеріали, які можемо у разі потреби використати для іншого пораненого.
Де тримати аптечку цивільним: ходити з нею, наприклад, у магазин?
Я впевнений, що зараз несоромно ходити з аптечкою в українських містах: носити в рюкзаку, на поясі. Сумно, коли ти без аптечки стоїш і дивишся, як людина помирає. Я, наприклад, і до 24 лютого постійно брав з собою аптечку.
За який час треба накласти турнікет?
Проста відповідь — чим швидше, тим краще. Як вимагає стандарт, в ідеалі треба накласти турнікет на кінцівку й закрутити вороток, аби зупинити кровотечу, за 20 секунд. На практиці хороший час — 45 секунд і далі до приблизного часу втрати свідомості.
Як відрізнити підробки?
На оригінальному турнікеті обов‘язково зазначена торговельна марка. Сертифіковані ТМ слідкують, аби їхню продукцію не підробляли. Якщо на турнікетах є написи іншою від англійської мовою — швидше за все, це підробка. Як немає жодних написів, таким точно не можна користуватися. Навіть якщо підроблений турнікет не порвався й зафіксував кровотечу, не можна бути впевненим, що під час транспортування пораненого не розпуститься стропа всередині турнікета та не відновиться кровотеча. Коли накладаємо турнікет, маємо бути в ньому впевнені.
Якщо не враховувати турнікет та гемостатичний бинт, вибір виробника інших засобів не такий принципіальний: менше ризиків, що щось піде не так під час використання.
А шию можна тампонувати?
Можна тампонувати шию до великих м’язів або до кістки, головне — не пхати прямо в середину, бо в якийсь момент бинт почне з рота вилазити.
Які найтупіші помилки під час допомоги людині, про які ти чув?
Попісяти на поранення, особливо якщо є вихід внутрішніх органів (нібито щоби вони не пересихали). Також засмучує, коли чуєш на тренінгах пропозиції про використання жіночих прокладок для зупинки кровотечі або приколювання язика до щоки, аби той не запав. Тут питання не про тупість, а про неготовність і нерозуміння принципів допомоги.
На твою думку, як змінилася ситуація з опануванням тактичної медицини у порівнянні з 2014 роком?
Стала набагато краща. Тактична медицина — не просто інформація, яка циркулює між якимись гіками. Вона увійшла в наше життя. Люди вже розуміють, що таке тактична медицина, навіть якщо не проходили навчання. Стало більше інструкторів, зросла кількість людей, залучених до бойових дій, хто знаходиться у безпосередній небезпеці.
Чим займається благодійний фонд «Солом’янські котики»?
Від початку широкомасштабної війни ми займалися багатьма напрямками, але зараз зосередилися на двох: тактичній медицині (навчаємо військових, комплектуємо та видаємо аптечки) та розмінуванні. Ми підтримуємо саперні групи, проводимо публічні заняття з мінної небезпеки, розповідаємо, як діяти, коли знайшли небезпечні предмети.
Наш бюджет складається повністю з підтримки громадян. Ми постійно проводимо аукціони, подаємося на «Спільнокошт». Іноді підтримує з-за кордону наша діаспора.
Чи ви отримували як гуманітарну допомогу неякісні або непотрібні для військових речі?
Так, постійно щось таке надсилають. Іноді ще й підкреслюють, що передане вкрай необхідне. Звісно, ми дякуємо, але не відправляємо на фронт. Неякісні турнікети використовуємо для навчання, а бинти, непотрібні у військових аптечках, віддаємо в медичні заклади.Відео
Від приготування їжі до забивання вікон: пекельне волонтерство в Харкові
Що найбільш непридатне отримували?
Фітнес-резинки з підписом, що це для зупинки критичних кровотеч. Мабуть, малося на увазі, що їх можна розтягувати й затягувати, ніби джгут Есмарха. Проте вони ще гірші — а треба постаратися знайти щось гірше за джгут Есмарха. Взагалі, багато цікавого було. Найкраще — саморобні турнікети, вироблені до 1930-х років.
Яким для тебе було 24 лютого?
Я проспав початок повномасштабної війни, хоча живу близько до об’єктів, по яких були масовані ракетні удари. Прокинувся приблизно о 13:00, побачив у телефоні понад 100 пропущених дзвінків і зрозумів: щось не так. Чесно, я очікував, що війна може стати інтенсивніше, але напад буде не такий масований і обмежиться Донбасом.
Люди бігали вулицями, у магазинах скуповували продукти, а в мене все було закуплено давно, усі документи відскановані, речі зібрані. Я не знав, куди себе подіти. Перші дні були стресовими: неясно, куди рухатиметься фронт, і я чекав на відповіді, чи потрібен я у шпиталі, чи буду їздити на евакуацію — або мої навички потрібні в інших місцях. Тоді я нічого розумнішого не придумав, як піти в магазин, як усі. Довго ходив рядами, та єдине, що купив, — пляшку вина. Вона потім довго стояла невідкоркована.
Коли повернувся до інструктування?
Наприкінці березня. Спочатку наша ініціатива була волонтерським хабом, де збирали гуманітарну допомогу. Я очолював медичний склад, комплектував аптечки та все необхідне для польової хірургії, допомоги шпиталям і лікарням Києва. Я розумів, що мої вміння найкраще знадобляться у навчаннях військових, та на той момент у нас не було контакту з підрозділами. Поступово інструктування стало основним напрямком.
Чи відчував страх протягом цих місяців?
Так, і коли під час тренування вивозили поранених, і коли їхав навколо Ірпеня та чув постійні вибухи. Я думаю, всі відчувають страх, зокрема військові, просто по-іншому його сприймають. Тут питання: чи піддаєшся ти, чи намагаєшся раціонально мислити.
Віриш у Перемогу?
Звісно. Ми вже перемагаємо. Питання, наскільки швидко її здобудемо. А це залежить від того, скільки зусиль усі щодня докладатимемо. Можна розслаблено сидіти вдома й чекати, коли Збройні сили України переможуть — або ж ефективно працювати, щоби ми перемогли якомога швидше, з меншими жертвами та майновими втратами.
Що першим зробиш після Перемоги?
Піду в гори.
А інструктором залишишся?
Над цим питанням я часто розмірковував і зрозумів один момент. Коли я вирішив у 2017-му, що для мене досить військових полігонів та інструктування, я хотів будувати цивільне життя, закривши очі на війну. Але вона все одно повернулася з величезною силою. Якби я не припинив навчати людей тактичній медицині, зараз би моя частинка в Перемозі була більшою. Можливо, якби ми до 24 лютого приділяли значну увагу війні, такого наступу могло б і не статися. Тому я продовжу навчати людей. Щоби, коли я стану старшим та, можливо, матиму дітей, війна не увірвалася в їхнє життя, і мені знову не довелося хаотично викладати тактичну медицину або ставати до зброї.
