Ранній вечір. Ми стоїмо біля Храму Святого Іоана Богослова.
Зупиняється машина. Виходить чоловік із короткою білою бородою і такими ж білими волосами. У ньому нічого не виказує дотичність до армії — лише футболка зеленого кольору. Вітаємося. Заходимо в церковний двір, і чоловік просить нас почекати.
За декілька хвилин перед нами постає інша людина. Справа не тільки в тому, що вона в іншому одязі. Здається, змінилися рухи, погляд. Перед нами — отець Геннадій, капелан.
Налаштовуюся на запис. Виставляю камеру. Поїхали. Мій колега, Віктор Пічугін, ставить питання отцю Геннадію. Вони розмовляють на фоні меморіалу воїнам з Харкова та області, що віддали життя за Україну з 2014 року.
Говорять про віру на війні, про найважче в роботі капелана. Про те, як і чому бійці приходять до віри та чому дехто, навпаки, віри лишається.
Ми живемо у світській державі, і «Накипіло» ніколи релігію не пропагувало. Але це не пропаганда. Це про підтримку та людяність там, де відбуваються найжахливіші речі у світі, — на війні.
Якщо зручніше слухати, а не читати, є запис.
https://nakipelo.ua/nezlamni-voiny-93-i-bryhady-kholodnyj-iar-20-svitlyn/
