Це почалося навесні. Спочатку в дописах у Інстаграмі, а згодом — у петиціях на сайті президента харків’яни вимагали встановити в місті системи протиповітряної оборони. За ними на сайт президента підтягнулися жителі Миколаєва та Чернігова. Усі ці петиції об’єднує загальна впевненість: великі українські міста нічого не захищає від російських ракет. Ми спробуємо пояснити, як працює протиповітряна й протиракетна оборона та чому російські снаряди все ж влучають в українські будинки.
Від чого ми захищаємось?
Зараз основні загрози для українських міст — крилаті й балістичні ракети. У містах, що розташовані неподалік від лінії фронту, до загроз додається артилерія. У квітні й травні 2022 року сили українського спротиву вибили окупантів з міст та селищ неподалік Харкова. Це ускладнило, але не унеможливило обстріл міста для російської арти.
7 липня троє людей загинули у Харкові внаслідок обстрілу міста росіянами з реактивної системи залпового вогню «Ураган» радянської розробки. Ця РСЗО несе 16 снарядів 220-мм, які може випустити за 20 секунд на відстань до 35 кілометрів. Існує «старший брат» цієї системи «Ураган 1-М», його заявлена дальність — до 120 кілометрів.
Також у росіян є системи «Смерч». Вони можуть стріляти на відстань до 70 кілометрів. А ще — «Торнадо-С», які можуть обстрілювати цілі за 120 кілометрів від установки. Такі РСЗО можуть обстрілювати Харків з території росії.
Наступна загроза — крилаті ракети, такі як Х-22, якою росіяни вдарили по торговельному центру в Кременчуці або будинку культури в Лозовій. Крилаті ракети можуть вражати цілі, що знаходяться в сотнях кілометрів від місця запуску, а запускати їх можна як із землі, так і з літаків, кораблів чи підводних човнів. Крилаті ракети — відносно повільні, але вміють маневрувати й маскуватись, використовуючи рельєф.
А от балістичні ракети значно швидші: вони спочатку летять вгору, а потім різко падають вниз. Росіяни найчастіше використовують квазібалістичні ракети, що випускають з ракетних комплексів «Іскандер». Приставка «квазі» з’явилася, бо під час зльоту «Іскандери» виконують складні маневри за випадковою траєкторією. Заявлена дальність «Іскандерів» — 500 кілометрів.
Ще одне джерело загрози — літаки. Саме з повітря росіяни нанесли удар по Харківській облдержадміністрації 1 березня. Згодом російське міноборони заявляло, що обстріляло військові склади на Заході України ракетами «Кинджал», які встановлюються на винищувачі МіГ-31 та бомбардувальники Ту-22М3. Заявлена дальність «Кинджалів» — декілька тисяч кілометрів.
Одна з найдорожчих ракет росії — Х101, вона також випускається з літаків. Її максимальна дальність приблизно 5 500 кілометрів. Ними російські бомбардувальники обстріляли багатоповерхівку та дитсадок у Києві 26 червня.
Як працює система протиповітряної оборони?
ППО складається з багатьох частин. Об’єкти в небі підсвічуються потужним радіовипромінюванням, і частина цього випромінювання відбивається. Комплексам виявлення потрібно переміщуватись і вмикатися на короткий час, щоб не потрапити під ворожі обстріли. Розвідувальною інформацією діляться наші партнери, які мають потужні радари та інші засоби виявлення загроз. У небі поряд з Україною постійно кружляють літаки з системою AWACS, яка дозволяє швидше виявляти повітряні цілі.
Якщо з території росії чи білорусі злітає, наприклад, Ту-22, який може нести ракети Х-22 дальністю до 600 кілометрів, то повітряну тривогу можуть оголосити на такій території. Запуск Х-101 чи зліт їхніх носіїв з району Каспійського моря, ймовірно, призведе до тривоги у всій Україні, бо складно точно виявити, куди саме цілить ворог.
Після того, як напрямок польоту ракети чи літака визначено, в дію вступають системи їх ураження. Це можуть бути як легкі переносні зенітно-ракетні комплекси типу Stinger, так і більші пускові установки типу комплексу С-300 чи «Бук».
Артилерійські снаряди дуже малі, вони працюють на невеликих відстанях. Це ускладнює їх виявлення радіолокацією, тому проти артилерії застосовують контрбатарейну боротьбу: знищують не снаряди, а установки, з яких їх запускають.
Наша система протиповітряної оборони, всупереч заявам росіян про її знищення, встояла. Найбільш ефективно вона протистоїть літакам окупантів: такі цілі найлегше виявити через їхній розмір. Саме тому російські літаки вже давно не перетинають наш повітряний простір на неокупованій частині України.
З ракетами інша справа. У радіолокації є поняття ефективної поверхні розсіяння, спрощено — здатність цілі відбити радіосигнал. У літаків ця поверхня вища, у ракет — менша. До того ж, наприклад, частина ракет «Іскандер» має радіопоглинаюче покриття, що зменшує ЕПР, а також вміє випускати хибні цілі, аби обманути ПРО.
Крилаті ракети легше збити: вони летять по простій траєкторії на відносно малій висоті, але складніше виявити, бо вони можуть маскуватися під земний рельєф. Із російськими «Калібрами» й ракетами Х-59МК та Х-31П успішно справляються наші комплекси С-300. Якщо під час повітряної тривоги ви чуєте серію залпів, є ймовірність, що це спрацьовує система ПРО, яка збиває ракету. Але щоби закрити всю територію України, нам потрібно значно більше зенітно-ракетних комплексів, ніж ми маємо.
Із захистом від балістичних ракет ще складніше: вони летять високо та вміють змінювати траєкторію. Для їх знищення нам потрібні сучасні комплекси, наприклад, сучасна модифікація американського Patriot. А ось ізраїльська система «Залізний купол» навряд чи сильно змінить ситуацію. Вона перехоплює залпи з реактивних систем типу «Градів», безпілотники та неякісні самопальні ракети, що виробляються в Секторі Газа. На захист від високотехнологічних ракет вона не розрахована.
Тож, аби захистити наші міста, зокрема Харків, нам потрібно більше поставок від партнерів сучасних комплексів і засобів раннього виявлення цілей. Петиції до президента України тут навряд чи допоможуть: we need guns, lots of guns.
