Чому у 72-ї бригади на шевроні череп, а 24-та бригада — Королівська? Хто такі Лицарі Зимового походу, чиє ім’я носить 28-ма ОМБр? Робимо екскурс в історію назв героїчних українських підрозділів.
24-та окрема механізована бригада імені короля Данила
Король Данило народився в буремне XIII сторіччя. Його батько, князь Роман Мстиславович, помер через кілька років після народження Данила, залишивши дружину з двома дітьми. Зі смертю Романа у князівстві почався розбрат, галицькі бояри відмовлялися визнавати владу малолітніх князів. Волинь розпалася на маленькі князівства, які періодично воювали між собою.
У 18 років Данило відвоював Володимир на Волині, ставши там князем. Із братом Васильком вони до 1230 року повернули під свою владу Волинь. У 37 років Данило зайняв Галич і відновив Галицько-Волинське князівство. Ще за рік йому підкорився Київ, де Данило залишив намісника, воєводу Дмитра. Але Київ захоплює орда хана Батия. Данило в той час в Угорщині улагоджував весілля сина Лева на дочці короля. Бояри Галичини почали бунт, поляки та угорці намагалися захопити Галич. Військо Данила в битві під Ярославом розбило і бояр, і західних сусідів, а князь остаточно централізував владу в Галицько-Волинському князівстві.
У 1245 році Данилу Романовичу довелося стати васалом Золотої Орди: у нього не лишилося вибору перед татарською навалою. Але князь шукав у Європі союзників до антиординської коаліції. Папа Іннокентій IV обіцяв підтримку та пропонував об’єднати Православну церкву з Католицькою. У 1253 році папський легат у Дорогичині помазав і коронував Данила. Той став першим східнослов’янським королем.
Попри палкі заклики Папи до європейських країн, до походу проти Золотої Орди ніхто не приєднався. Данило реформував військо, роблячи ставку на важкоозброєну кінноту, а також створюючи ополчення з селян. У 1254 році король виступив проти Орди. Кампанія 1254–55 років була успішною, було звільнено низку волинських міст і території вздовж річок Тетерів і Південний Буг. Але у 1259 році Орда залучила війська Бурундая — і Данило був змушений капітулювати, зруйнувавши замки у своїх землях.
35-та окрема бригада морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського
Михайло Остроградський народився на Полтавщині в 1870 році. У 20 років він уже служив у флоті царської росії. У Першій світовій командував крейсером «Пам’ять Меркурія», вів низку зухвалих операцій проти німців, турків і болгар.
Коли росія почала розпадатись, Остроградський став одним із головних ідеологів українізації флоту: під його проводом на кораблях піднімають українські прапори. Михайло увійшов до Української Чорноморської громади. Після Лютневої революції Чорноморська громада, інспірована Остроградським, надсилає в Київ пропозиції щодо створення незалежної української держави з власним флотом.
Наприкінці 1917 року Михайло просить у керівництва УНР зарахувати його до українського війська. Рада зволікає, а у березні 1918-го більшовики наказують кораблям Чорноморського флоту перебазуватися в Новоросійськ. Остроградський наполягає не підкорятися росіянам, адже законною владою в Україні є уряд УНР.
Командувач ЧФ росіянин Михайло Саблін наказує підняти український прапор і надсилає радіограму: «Браття київської Центральної Ради! Сього числа Севастопольська фортеця і флот, що знаходиться в Севастополі, підняли український прапор». Але в Києві стався державний переворот, владу перебрав Павло Скоропадський. Саблін дозволяє вихід частини кораблів до Новоросійська, Німеччина розцінює це як порушення умов Брестського миру та захоплює Крим. Остроградський робить усе, аби зберегти флот для УНР. За його ініціативи поряд з німецькими прапорами флот підіймає й українські.
Після закінчення Першої світової морським міністром УНР стає Михайло Білинський. Він робить Остроградського першим заступником. Разом вони працюють над створенням системи флоту. Остроградський завжди займав публічну проукраїнську позицію, як у спілкуванні з росіянами, так і з німцями.
«Невелика група офіцерів на чолі з щирим українцем контрадміралом Остроградським розмовляла українською мовою та ставилася до росіян як до прийшлих та іноземців», — згадував білогвардійський адмірал Ненюков.
28-ма окрема механізована бригада імені Лицарів Зимового походу
Наприкінці листопада 1919 року Наддніпрянська армія УНР потрапила в оточення одразу трьома ворожими арміями: білогвардійською, червоноармійською та польською. Ситуація ускладнилася епідемією тифу, що вирує у війську, а також зрадою отамана Волоха, який перейшов на бік червоних, забравши військову скарбницю. 4–6 грудня в Новій Чорториї урядовці УНР і керівництво армії вирішили: регулярний фронт треба ліквідовувати та переходити в партизансько-диверсійний режим.
«Згідно з ухвалою, військо мало перекинутися на вороже запілля, дезорганізувати ворожі тили, комунікацію й засоби зв’язку, організувати повстанський рух, підтримати серед населення віру в справу, а найголовніше — переховати до наступної весни кадри армії», — писав командувач Дієвою армією УНР Михайло Омелянович-Павленко.
Бойовий склад учасників походу налічував дві тисячі багнетів, тисячу шабель і 14 гармат. Очолив його Омелянович-Павленко із заступником Юрком Тютюнником. Армія УНР провела рейд тилами Добровольчої армії Денікіна, завдаючи їй раптових ударів з мінімальними втратами для себе. Українські бійці захопили два потяги білогвардійців, отримавши необхідне спорядження та одяг. Денікінці відступили на південь до Чорного моря. Аби посилити паніку, Юрко Тютюнник розіслав їм телеграму, в якій запропонував або покинути Україну, або перейти на її бік: «Тим, хто не виконає наказу, — смерть!».
Українці воювали все запекліше й успішніше, їх активно підтримували місцеві жителі. 28 грудня кіннота Юрка Тютюнника захопила Жашків, 1 грудня 1920 року полк імені Костя Гордієнка звільнив Умань, захопивши багато майна для функціонування війська. Згодом залишки Добровольчої армії втекли до Криму й Одеси. Після втечі денікінців на звільнені від них території зайшла Червона армія.
21 січня 1920 року командири Зимового походу збираються знов, розпланувати наступ на червоноармійців. Бійці армії УНР розривали більшовицький фронт наскоками та швидкими операціями, захоплюючи полонених і руйнуючи комунікації. Це дозволило звільнити декілька десятків українських міст. Під Вознесенськом українці виманили червоноармійців в поле, імітувавши втечу, вщент розбили ворога та захопили місто.
Успіхи армії УНР дозволили її керівництву вести перемовини з поляками з вигідних позицій. 24 і 25 квітня держави підписали у Варшаві союз проти більшовиків і почали наступ. 3–4 травня 1920 року армія УНР прорвала фронт червоних у районі Тульчину — Ямполя та з’єдналася з польським військом. 7 травня об’єднані сили звільнили Київ.
72-га окрема механізована бригада імені Чорних Запорожців
«Україна або смерть!», — цей напис на шевронах 72-ї бригади єднає її з легендарним загоном часів Визвольних Змагань: кінним підрозділом Чорних Запорожців армії УНР.
Полк Чорних Запорожців воював і з більшовиками, і з Добровольчою армією Денікіна, і з махновцями. Назву підрозділ отримав через чорний однострій. Командир Петро Дяченко згадував, що чорну уніформу пошили з тканини, захопленої у махновців під Лозовою. Емблемою був череп із перехрещеними кістками, гаслом — «Воля України або Смерть!». Загін вважали одним із найхоробріших і найорганізованіших в армії УНР.
Відчайдушна атака полку дозволила знекровленим силам УНР відбити Вознесенськ у більшовиків. Загін бився під Сидоровом, вщент розбивши червоноармійську кінноту та піхоту. Наприкінці 1920 року, разом із іншими загонами відступаючої армії УНР, Чорні Запорожці перейшли Збруч і були інтерновані поляками.
7-ма бригада тактичної авіації імені Петра Франка
Петро Франко — син поета й письменника Івана Франка, один із батьків української військової авіації. У 1911 році Франко разом з Іваном Чмолою та Олександром Тисовським заснували перший український скаутський гурток «Пласт».
Під час Першої світової вйни Іван Франко вступив до підрозділу Українських січових стрільців, де командував сотнею. У 1916 році його відрядили на навчання до авіашколи поблизу Сараєва. Набуті навички стали в пригоді у 1918-му, коли новостворена Західно-Українська Народна Республіка почала формувати власну авіацію. Її назвали Летунський відділ. Новостворений підрозділ очолив Франко.
Саме завдяки зусиллям Франка у повітряному флоті ЗУНР з’явились чотири розвідники типу «Бранденбург», три винищувачі «Ньюпор», у Красному під Львовом — перша авіабаза, а згодом ще одна у Стрию. До 1919 року Летунський відділ Галицької армії налічував три авіаційні сотні, працювали технічна сотня та сотня обслуги.
Франко не полишав бойових операцій і здійснив понад 50 вильотів за лінію фронту. Під час одного з них у 1919 році літак Івана збили, і вони з другим пілотом потрапили в польський полон. Українські пілоти виміняли золотий перстень на польську військову форму, повернулися до своїх та продовжували роботу на Галицьку армію.
93-тя окрема механізована бригада «Холодний Яр»
Холодний Яр — реліктовий ліс на Черкащині, який слугував укриттям українцям, які боролися за свободу. У XVIII сторіччі Холодноярська Січ стала базою для повстання гайдамаків, національно-визвольного руху селян і козаків проти польської шляхти. Гайдамаки невеликими розрізненими загонами нападали на шляхтичів.
Навесні 1768 року запорізький козак Максим Залізняк зібрав повстанців у військо, яке захопило декілька міст, включно з Черкасами і Каневом. Шляхта направила для придушення повстання надвірних козаків на чолі з Іваном Гонтою, але вони перейшли на бік холодноярців. Згодом військо взяло Умань, повстанці обрали Залізняка гетьманом, а Гонту — полковником. 7 липня 1768 року табір оточили росіяни, ватажків захопили в полон, а гайдамаків розбили, жорстоко катували і стратили.
У 1917 році Холодний Яр знову прийняв українських бійців за свободу. Під проводом Олекси Чучупака із 22 чоловіків сформувався загін самооборони Мотронинського монастиря від більшовиків. За рік загін виріс у полк, який очолив брат Олекси Василь. Холодний Яр став осередком боротьби проти червоних, білих і німців. Повстанський рух розрісся у багатотисячну армію. У 1920 році полк холодноярців доєднався до армії УНР у Зимовому поході. Бійці воювали з денікінцями та з Червоною армією.
Холодноярський повстанський рух існував до 1922 року, поки більшовицька засідка на його керівників не увінчалась успіхом. Ватажків повстанців запроторили у Лук’янівську в’язницю. 9 лютого 1923 року холодноярці підняли повстання у в’язниці та почали останній бій з окупантами.
456-та бригада транспортної авіації імені Дмитра Майбороди
Вінничанин Дмитро Майборода — герой сучасної української історії. Він з дитинства мріяв стати пілотом, закінчив Харківський національний університет повітряних сил. Коли в 2014 році росія напала на Україну, Дмитро вилітав у зону Антитерористичної операції: його екіпаж перевозив українських військових, зброю та евакуював поранених. Загалом за травень, червень і половину липня у Дмитра було 35 вильотів.
14 липня Ан-26, яким командував Майборода, доставляв воду й продукти підрозділам ЗСУ, які знаходилися в оточенні в Луганській області. Приблизно у п’яти кілометрах від російського кордону у літак влучила ракета, знищивши лівий двигун. Дмитро Майборода та його помічник Дмитро Шкарбун наказали іншим членам екіпажу евакуюватися, а самі відвели літак від падіння на село Давидо-Микільське. Літак розбився, Майборода і Шкарбун загинули. Всі інші члени екіпажу залишились живі та дісталися підконтрольної Україні території.
4 грудня 2014 року Дмитро Майборода був удостоєний звання Героя України.
