«Поки я буду в полоні, залишу вам фото в найкращій якості, відправляйте їх на всі журналістські премії та фотоконкурси, якщо щось виграю, після виходу буде дуже приємно. Дякую всім за підтримку. До зустрічі».
Допис із такими словами з’явився сьогодні на сторінці захисника Маріуполя Дмитра Козацького з позивним «Орест», який разом із побратимами та посестрами кілька місяців боронить «Азовсталь». Саме його світлини з оточеного металургійного комбінату потрапляють до усіх світових медіа. Він фотографував поранених бійців та не випускав камеру з рук, коли окупант без упину гатив по місту. Також Дмитро співав «Стефанію» під звуки вибухів після перемоги гурту Kalush на «Євробаченні».
У соцмережах він писав, що мріяв стати військовим кореспондентом ще дев’ять років тому, коли навчався в Польщі.
«Я брав великий рюкзак, кидав туди багато книг і бігав на стадіоні, мріяв стати військовим кореспондентом. У той момент і повірити не міг, що це колись може стати реальністю», — пригадував Дмитро.
2 травня наш герой опублікував селфі з Маріуполя поруч із деревом, яке розквітло.
«Це фото ідеально підійшло б для “останнього фото”, щоби всі пам‘ятали мене таким. Фото, яке найкраще характеризує мене, навіть у найжахливішому я зможу знайти щось чудове. Але я вірю, що це фото стане лише початком. Початком звільнення з Маріуполя всіх цивільних, евакуації наших поранених, а можливо, і початком звільнення Маріуполя нашими військами», — написав він.
Вдома на Дмитра Козацького чекають рідні. Його мама працює провідницею на евакуаційних потягах: ризикуючи власним життям, вона рятує людей. У ці страшні для всієї країни дні вона не дозволяла собі здаватися та підтримувала сина. На День матері молодша сестра хотіла замовити піцу для мами. Але вона відмовилася їсти з аргументом: «Піца — це надлишкова їжа», поки син у Маріуполі та йому з побратимами бракує харчів.
«Віддаючи всю свою любов і підтримку людям з міст, які обстрілюються російськими військами, хоча найбільше бажання моєї мами — віддати цю любов мені. Я думаю, це бажання всіх батьків захисників, які зараз перебувають в Маріуполі. Надіюсь, наше військово-політичне керівництво країни допоможе мені та всім захисникам ще зустрітись зі своїми батьками», — ділився думками Дмитро.
20 травня він виклав у соцмережі останні світлини з заводу «Азовсталь».
«Ну от і все. Дякую з прихисток, Азовсталь, — місце моєї смерті та мого життя», — такий підпис залишив захисник Маріуполя.
20 травня командир полку «Азов» Денис Прокопенко («Редіс») повідомив: вище військове командування наказало припинити оборону Маріуполя та зберегти життя й здоров’я оборонців міста.
«Бійці прийняли рішення виходу з “Азовсталі” на територію, яка підконтрольна росії. Зараз ці хлопці евакуюються з цього пекла в інше пекло», — сказала сьогодні на пресконференції в турецькому Стамбулі мати одного із захисників Маріуполя, Наталя.
Офіційного підтвердження, що на «Азовсталі» не залишилися українських військових, поки немає.
Російські війська заблокували Маруполь 1 березня. Після того, як окупанти взяли під контроль більшу частину міста, українські захисники продовжували чинити опір ворогу на заводі «Азовсталь». У підземеллях заводу переховувалися від обстрілів бійці «Азову», нацгвардійці, поліцейські, морські піхотинці, прикордонники, а також цивільні.
Перших 100 цивільних вдалося вивезти з «Азовсталі» 12 квітня, — цьому передував довгий процес переговорів.
Станом на 15 травня на «Азовсталі» знаходилися приблизно 600 поранених військових, ще 40 — у дуже важкому стані. Проте кількість поранених постійно змінювалася через обстріли та бомбардування.
16 травня ГУР, ЗСУ, Національна гвардія, Прикордонна служба спільно розпочали операцію з евакуації заблокованих на території комбінату «Азовсталь» оборонців Маріуполя. До медзакладу в окупованому Новоазовську евакуювали 53 важкопоранених. Ще 211 осіб через гуманітарний коридор були доставлені в окуповану Оленівку. Для подальшого повернення їх додому буде здійснено процедуру обміну.
