Будівлі та споруди Харкова, до яких дотичні німці

1. Держпром, Майдан Свободи, 5/1

У 20-ті роки XX сторіччя Держпром став відображенням епохи архітектурного авангарду й конструктивізму. Коли на вулицях Харкова ще стояли глиняні хати, у центрі височила ця легендарна споруда. Зведення її відбулося завдяки Павлу Роттерту, головному інженеру-будівельнику, доктору технічних наук. Під його керівництвом були розроблені креслення унікальної конструкції, технологія індустріального залізобетону, підготовлені кваліфіковані фахівці. У Держпромі розміщувалося 22 республіканських трести, 10 наркоматів, правління Промислового банку, зали нарад, грандіозна технічна бібліотека. Зараз Держпром — упізнаваний символ Харкова, його візитівка, джерело натхнення митців: кінематографістів, письменників, художників. Він неймовірний!

2. Будинок Георгія Шторха, Літературний музей. Вулиця Багалія, 6

Наприкінці XIX сторіччя Георгій Шторх, викладач Школи малювання і живопису, міський архітектор Харкова, за власним проєктом збудував кам’яний двоповерховий будинок. Зараз тут розташований Харківський літературний музей. Ідея його створення виникла у письменників на початку 1930-х років, коли в Харкові був осередок культурного життя. Проте радянська влада робила все, щоби не допустити виникнення в українському місті музею української літератури. З’явився Літмузей у Харкові лише в 1988 році завдяки наполегливим зусиллям харківських ентузіастів. Він зберігає приблизно 30 тисяч предметів, що стосуються розквіту харківської та української літератури, історії та мистецького контексту Слобожанщини. Основа колекції музею — книги й артефакти культурної революції 1920-х («Розстріляного Відродження»).

3. Будинок Карла Клеккера. Вулиця Сумська, 3

Двоповерховий особняк на вулиці Сумській, що вирізняється легкістю, витонченістю та вишуканим стилем, незадовго до Першої світової війни належав підданому Німеччини Карлу Клеккеру. Клеккер до початку війни прожив у Харкові понад 20 років, відкрив тут цікаві популярні ресторації. Він облаштував ресторан «Циммерман» на вулиці Сумській, 11, а в будинку на Сумській, 3 збирався відкрити заклад під назвою «Ведмідь». Клеккер подав прохання про прийняття його в російське підданство, проте це не допомогло: прохання відхилили, Клеккера заарештували та відправили з іншими співвітчизниками, чоловіками призовного віку, на Схід. В особняку розмістилося «Харківське відділення Російського для зовнішньої торгівлі банку». У роки радянської влади тут були облаштовані фотографія, ресторан, перукарня. Зараз — магазини, агенції, установи, книжковий магазин «Книгарня Є».

4. Колишня фабрика Ернеста Мельгозе. Вулиця Богдана Хмельницького, 27

На вулиці Богдана Хмельницького в будинку № 27 працює швейна фабрика. Колись цей двоповерховий кам’яний будинок був житловим, а у дворі розташовувалася фабрика екіпажів. Працювали на фабриці головним чином німці. Згодом будинок купив технік Ернест Мельгозе для відкриття заводу землеробських машин і знарядь. Були збудовані ковальська та ливарна майстерні, окреме приміщення для парової машини. 

Перший поверх зайняла малярська майстерня. Флігель займали столярна, слюсарна й токарна майстерні, другий поверх було відведено під житлові приміщення. Усі приміщення були просторими та світлими, опалювальними. Робочі проживали на приватних квартирах, крім них, на заводі вчилися 15 учнів. Завод працював і робив, крім сільгоспзнарядь, двоколки, втулки, колеса, чавунні бомби для потреб імператорської армії. Радянська влада його націоналізувала та в 1923 році включила до складу заводу сільськогосподарських машин «Серп і молот». 

5. Доходний дім «Товариства Гельферих-Саде». Вулиця Маршала Бажанова, 14

У 30-ті роки ХІХ століття Європу охопив будівельний бум. У великих містах виник новий вид житла: прибутковий будинок. В історичному центрі Харкова також з’явилися великі багатоквартирні дохідні будинки, що належали не окремим власникам, а великим корпораціям, які могли дозволити собі інвестувати в придбання споруд або забудову. Вони визначили тодішній вигляд і навіть сучасний стиль міста. Однією з найцікавіших будівель Харкова епохи модерну є прибутковий будинок «Товариства Гельферих-Саде». Засновник товариства, німець за походженням Максиміліан Гельферих, займався виробництвом і продажем сільськогосподарських машин та увійшов у історію міста як щедрий меценат. Саме на замовлення Гельфериха цей схожий на замок будинок спроєктував Олександр Ржепішевський, поєднавши риси тогочасного північного модерну з архітектурою північноєвропейських міст XVII сторіччя. Квартири тут здавалися в оренду, це були престижні апартаменти.

6. Завод Карла Трепке. Вулиця Маршала Бажанова, 21/23

На одній з найстаріших вулиць Харкова, що колись мала назву Чорноглазівська, розташована будівля, яка колись належала купцеві німецького походження Карлу Трепке. Це була вулиця заводів, дохідних будинків, злачних місць і відомих на всю Російську імперію лікарень. Спочатку Карл Трепке відкрив на Чорноглазівській фабрику землеробських машин і знарядь. Це була кам’яна одноповерхова будівля, а поруч — сараї, навіси та будинки для робітників. Як справжній господар, Трепке майже жив на заводі, у будинку поруч, що дозволяло бути завжди в курсі того, що відбувається. До підприємства Карла Трепке входили механічний, чавунно-ливарний завод і сама фабрика. Тут виробляли виливок чавуну та міді, виготовляли складні молотильні машини, сівалки, віялки, млинові постави, верстати, крупорушки. Усередині заводу залишався старий парк, а навколо були влаштовані якісні під’їзні дороги. Одним із перших в Харкові Карл Трепке прокладав асфальтову бруківку на тротуарах.

7. Аптека Вільгельма Мільфорта. Вулиця Алчевських, 15 

Аптечну справу в Харкові розпочали німці: першу в місті приватну аптеку в 1810 році відкрив Георг Венцель, а через сто років їх було близько двох десятків. Брати Карл і Вільгельм Мільфорти, що походили з родини фармацевтів із Саксонії, були провізорами, керували місцевими аптеками. Вільгельм Мільфорт взагалі був активним міським діячем, входив до складу фармацевтичного товариства, розвивав спорт у нашому місті, був засновником велосипедного гуртка. Гурток займався не лише велосипедним спортом, а й мотоциклетним, ковзанами, лижами, легкою та важкою атлетикою, фехтуванням, футболом, лаун-тенісом, хокеєм. У 1902 році Вільгельм Мільфорт відкриває власну аптеку у двоповерховому будинку на розі сучасної вулиці Алчевських. Аптека швидко стала популярною та процвітала, клієнтура зростала, адже якісні ліки доставляли з Німеччини. У 1920 році аптеку націоналізували, а після Другої світової війни вона отримала № 48, який носить дотепер.

8. Будинок Германа Гельфериха. Вулиця Пушкінська, 70 / Максиміліанівська, 2 

Німецька, а нині вулиця Пушкінська, та її найближчі околиці були місцем переважного проживання німецьких емігрантів. З відкриттям в 1885 році в Харкові Технологічного інституту район, що прилягає до нього, став забудовуватися та перейшов у розряд престижних. На розі вулиць Максиміліанівської та Пушкінської знаходиться будинок купця Германа Гельфериха — брата відомого підприємця, промисловця та благодійника Максиміліана, засновника заводу «Гельферих-Саде». Герман Гельферих був представником вкрай популярної Варшавської парфумерної фабрики «Фрідріх Пульс» у нашому місті. Будинок Германа Гельфериха побудований наприкінці XIX століття. Після 1919 року його було націоналізовано, у різні часи тут розташовувалися Управління міського архітектора, прокуратура, дитячий садок. Після здобуття Україною незалежності особняк було реконструйовано з надбудовою. Тепер у ньому розміщується Національна академія правових наук України. Це гарний біло-блакитний триповерховий особняк, огороджений кованими решітками та парканом, із блакитними ялинками, висадженими периметром двору. 

 

9. Будинок Миколи фон Дітмара. Узвіз Куликівський, 7

Цей будинок на початку XX століття належав відомому гірському інженеру, промисловцеві, підприємцю, громадському діячеві Миколі фон Дітмару. Це один з провідних промисловців і новаторів Російської імперії, ще й філантроп. Він походив із балтійсько-німецького дворянського роду. Наприкінці ХІХ сторіччя фон Дітмар опинився у Харкові, облаштовуючи артезіанські свердловини при будівництві Харківської залізниці. Тут він згодом відкрив технічну контору і майстерню. В ній спеціалісти займалися дослідженнями, проєктуванням та облаштуванням водопостачання міст, залізничних станцій та підприємств. Майстерня незабаром переросла в «Харківський машинобудівний завод» із двох відділень: чавунно-мідно-ливарного та котельно-механічного. Зараз завод знаний під назвою «Світло шахтаря». У 1902 році фон Дітмар був обраний гласним Харківської міської думи та багато зробив для міста. Завдяки йому в Харкові з’явився трамвай, удосконалювався водогін. 

 

 

10. Кондитерська Жоржа Бормана, «Ведмедик». Площа Конституції, 11

Жорж Борман — виходець з родини німців, один з найславетніших промисловців Російської імперії. Його торгова марка «Жорж Борман» була справжнім знаком якості. На кондитерській фабриці використовували лише натуральні продукти. Шоколадки складалися з какао, какао-масла, цукру та ванілі. Для льодяників і монпансьє брали цукор і фруктовий сік — ананасовий, яблучний, вишневий, персиковий, грушевий, малиновий, із червоної смородини, лимонний і апельсиновий. Підсилювачі смаку і домішки не використовували ніякі. Фірмовий магазин фабрики Жоржа Бормана відкрився в Харкові у 1900 році з розкішним інтер’єром у стилі бароко: високими стелями, люстрами та ліпниною, шафами з позолотою і дзеркалами, вітринами з пірамідами коробок із цукерками, візерунками з пасторалями, «рогами достатку», з яких сипалися цукерки, тягучки та помадки. Увечері вітрини ефектно підсвічувалися. У 1970-ті роки за магазином закріпилася сучасна назва «Ведмедик», проте назва «Жорж Борман» і донині асоціюється зі старовинним інтер’єром магазину.

 

Фото: Ігор Лептуга, скетчі: Ярослав Яковлєв

Читайте також

Total
0
Share