Невелика кімната, письмовий стіл, ноутбук із розбитим екраном та підключеним до нього монітором. На стіні біля столу розвішені сертифікати про проходження тренінгів і навчань, а напроти розклеєні стратегічні завдання. Так виглядає робоче місце Вячеслава Овсєєнка. Він допомагає людям з інвалідністю вчитися, розвиватися та ставати операторами колцентру.
В Україні зареєстровано 2,7 мільйона людей з інвалідністю. З них 2,5 мільйона старші 18-ти років. Такі дані наводить Держслужба статистики станом на 1 січня 2020 року. Харківська область — на другому місці за кількістю людей, які отримали інвалідність. Серед дорослих такий статус мають трохи менш як 164 тисяч жителів регіону.
За словами Любові Якушенко, головної консультантки відділу соцполітики НІСД (Національного інституту стратегічних досліджень), в Україні немає точної статистики щодо громадян із вадами зору та слуху. За неофіційними даними, у країні живе понад 100 тисяч людей з порушеннями слуху та приблизно 300 тисяч — із вадами зору та незрячих. При цьому багато українців з інвалідністю не можуть реалізувати право на працю.
Як промисловий альпініст заснував соціальний проєкт
Вячеслав Овсєєнко погано бачить з дитинства через проблеми із зоровим нервом. Він навчався на інженера в НАУ імені М. Є. Жуковського «Харківський Авіаційний Інститут», пізніше працював промисловим альпіністом. Змінити професію його підштовхнув нещасний випадок: потрапив до ока камінь, який відскочив з-під працюючої неподалік дорожньої техніки. Вячеслав тимчасово втратив зір.
«Це була неймовірна випадковість: камінь потрапив у єдине око, яким я бачу. Перша думка тоді: “Я не знаю, що робити”. З моїми навичками та спеціальностями, що були на той момент, я не уявляв, як прогодувати сім’ю та дітей. Потім подумав: “Слав, ти вже пару раз до цього втрачав зір і якось же виходив з ситуації”. А згодом зрозумів, що потрібно знайти професію, щоби люди, які опинилися в такому стані як я, незрячі, могли гідно заробляти. Причому завдання було із зірочкою: хотілося працювати з дому, і щоби цей фах могла опанувати велика кількість людей», — згадує наш герой.
Кілька місяців Вячеслав разом із тренерами організовував ігри та майстер-класи для незрячих і слабозорих учнів Харківській спеціалізованій школі імені В. Г. Короленка. Так майбутній підприємець хотів зрозуміти інтереси підлітків та професії, в яких школярі хотіли б реалізуватися. Завдяки цьому виникла ідея створити колцентр і на його базі навчати людей з інвалідністю, надаючи їм роботу. Першими учнями стали знайомі Вячеслава. Після двох місяців віддаленого навчання виникла проблема з практикою.
«Із п’яти осіб з інвалідністю по зору працею забезпечили лише одну, та й ту з тренером. Такий підхід спрацював не так ефективно, як мені хотілося, навіть для п’ятьох. Я розумів, що потрібно щось змінити, застосовувати інші інструменти. Тому пішов навчатися соціального підприємництва. На сьогодні пройшов три школи та вже розумію, як і що організувати, хто клієнти, потенційні замовники», — розповідає Вячеслав.
Так виник проєкт Acoustic UA: навчальна платформа для людей із вадами зору та опорно-рухового апарату. Вячеслав знайшов тренерів-партнерів для підготовки операторів. З групами учасників працюють віддалено.
На початку квітня 2020 року Благодійний фонд «Харків з тобою» відкрив гарячу лінію STOP COVID-19. У підопічних Вячеслава з’явилася можливість попрацювати там операторами-волонтерами. Спершу на лінію вийшли троє осіб з Харкова та одна з Тернополя. Через тиждень стартувало навчання нової групи: їх запрошували через опитувальник в інтернеті.
«Перші півтора місяця лінію вів комерційний колцентр. Коли представники фонду дізналися, що він залишає проєкт, запропонували: або ми повністю беремо на себе гарячу лінію, або вона закривається. Ми вирішили, що будемо вести», — згадує Вячеслав.
На лінію STOP COVID-19 люди дзвонять із різними питаннями: щодо роботи додатка «Дія» та про сімейних лікарів, як скласти тест на коронавірус або викликати швидку. Більшість питань стосувалося прийнятих владою нововведень.
«Коли почався карантин, фактично жоден із державних колцентрів не був готовий консультувати, люди перебігали від однієї служби до іншої. Завданням нашого колцентру було оперативно зібрати інформацію й пропонувати готові рішення. Наприклад, телефонує хтось та запитує: “Я захворів, що мені робити?”. І ми відповідали. Невдовзі нам стали перенаправляти дзвінки МОЗ, Урядова гаряча лінія, НСЗУ, прикордонники. Коли зверталися люди з Харківської області, вони давали наші контакти: “Телефонуйте ось їм”», — зазначає наш співрозмовник.
Паралельно відкрився ще один напрямок — «тепла лінія», свого роду телефон підтримки. Лінія працювала до літа 2020-го, на початку цього року її відновили.
«Більшість людей перебували у тривожному стані. Я розумів, що спочатку потрібно людину заспокоїти, дати виговоритися, підтримати. Під час одного з перших дзвінків я приблизно десять хвилин проговорив із літньою жінкою, яка переживала, що не може вигулювати собаку через карантин. Я їй пояснив, що з собаками можна виходити. У неї різко змінився настрій, вона була на десятому небі. Але мені потім настукали по шапці, що довго займаюся несерйозним випадком, а в цей час може бути терміновий дзвінок. Тоді ми зробили окрему лінію. Назватися телефоном довіри не можна було — у нас немає дипломів психолога — але вислухати та підтримати людину ми можемо», — розкрив ідею нового проєкту Вячеслав.
«Робота приносить мені насамперед моральне задоволення»
Олеся Ліхачова працює на «теплій лінії» три місяці. Прийом телефонних дзвінків вона поєднує з основною професією. Олеся — учителька класу для дітей із комплексними порушеннями здоров’я в Харківській спеціальній школі імені Г. В. Короленка. Також жінка працює з дітьми різного віку в кімнаті сенсорного розвантаження.
«Коли побачила оголошення про навчання, зацікавив один з предметів — емоційний інтелект. Мені хотілося більше дізнатися, як розвивати в дітях емоції, вчити їх розуміти один одного. Пройшла навчання, потім залишилася на лінії. Мені подобається сам процес підтримки. Ти людину не бачиш, не знаєш, можливо, чуєш її в перший і в останній раз у житті. Але дати якусь надію, підтримку — приносить задоволення», — згадує випускниця освітньої програми.
Олеся народилася з катарактою: її видалили, але в результаті у жінки немає кришталиків в обох очах. Для спілкування з клієнтами їй вистачає смартфона й декількох мобільних додатків. Технічних труднощів вона не відчуває та додає, що дуже допомагає команда освітньої платформи. Час на спілкування з людьми на «теплій лінії» Олеся знаходить після закінчення робочого дня в спецшколі або на вихідних. Якось навіть намагалася прийняти дзвінок в автобусі, але через шум було незручно.
«Насамперед наше завдання — дати людині зрозуміти, що вона в цьому світі не одна. Майже з будь-якої ситуації можна знайти вихід, але шукати доведеться самотужки. Ми не розв’язуємо проблеми абонентів, але можемо наштовхнути на думку, що вони самі на це здатні», — вважає операторка.
Олеся каже, що працює та освоює нові навички передусім для самореалізації.
«Вся робота, якою я займаюся, приносить мені спочатку моральне задоволення, а потім — все інше. Я не можу поставити на перше місце матеріальне забезпечення. Так, усім хочеться жити, оплачувати комунальні послуги, їсти, пити та ще бажано щось собі придбати. Але найважливіше — самовираження. Зараз люди з інвалідністю можуть спокійно здобути середню та вищу освіту. Проблеми починаються, коли ми з дипломом, а деякі навіть з двома або трьома, шукаємо роботу. Ніхто в цей диплом дивитися не хоче. Для більшості роботодавців людина з інвалідністю — це проблема. І дуже важко іноді зруйнувати внутрішні стереотипи та пояснити роботодавцю, що він може забезпечити необхідні умови», — описує ситуацію Олеся.
Амбітні цілі
За рік тренери Acoustic UA навчили чотири групи операторів: у кожної було два місяці навчання та стільки ж — практики на телефонній лінії. Учасники вивчали основи професійної комунікації з різними категоріями людей, вчилися розуміти власні почуття та працювали з емоціями інших людей. Тренінги вели психологиня Ольга Луб’яна та авторка освітніх коучингових програм Руслана Орловська. На останньому курсі до предметів програми додалися етика та українська мова.
Усього курс пройшли 80 осіб, із них приблизно 50 попрацювали операторами. Навчання було безплатним, роботу викладачів оплачували коштом грантів і благодійних внесків.
У березні гаряча лінія на базі БФ «Харків з тобою» закрилася. Учасники проєкту Acoustic UA вирішили самі курувати лінію.
«Ми домовилися, що телефонний номер залишаємо, а ми оплачуємо навіть ті дзвінки, що надходять. Думаю, з часом знайдемо фінансування на компенсацію вхідних дзвінків», — упевнений керівник проєкту.
Зараз кожен оператор працює 120 годин на місяць. На лінію підключаються вдома з комп’ютера або телефона. На сьогодні одночасно приймати дзвінки можуть вісім консультантів. Вячеслав сподівається, що проєкт зможе масштабуватися на всю Україну та отримувати комерційні замовлення спонсорів, у тому числі з інших областей.
Для підтримки проєктів і пошуку нових можливостей для випускників освітньої платформи Вячеслав створив громадську організацію «Бачення розмовою».
«Основне завдання організації — створити середовище, де люди з інвалідністю могли б реалізуватися й знайти роботу з гідною заробітною платою, не виходячи з дому. Ми не гарантуємо робочі місця, але змогу надаємо. Наприклад, на базі Acoustic UA деякі люди, які пройшли навчання, стають викладачами для нових учнів. Це прекрасно. Також на базі ГО можливо відкрити окреме соціальне підприємство й забезпечувати людей роботою. Ми зараз до цього рухаємося», — говорить Вячеслав.
«Хобі, яке приносить маленьку копієчку»
Під час інтерв’ю з Вячеславом було помітно, як він горить новими проєктами. Але це не єдине, чим зайняті його думки. Коли у Вячеслава народилася донька, він захопився зйомкою відео. Купив камеру, освоїв елементарні навички монтажу, пізніше вирішив розвиватися.
«Я приходив на різні майстеркласи. Оскільки не бачив, що показували спікери на моніторі, питав у організаторів, чи можна зробити запис, щоби потім переглянути. Це спрацювало. Зараз у мене понад 1 000 записів різних тренінгів: наприклад, з коучингу, зі психології. Люди почали купувати мої записи, якщо дозволяли організатори: частину грошей я віддаю їм, іншу — залишаю собі. Виходить, хобі хоч маленьку копієчку, але приносить. Я зараз не ставлю за мету заробляти на записах, але приємно, коли за це платять», — посміхається Вячеслав.
Засновник Acoustic UA каже, що записувати історії про бізнес корисно і для розвитку власних проєктів.
«Бувають випадки, коли люди щось не врахували, втратили гроші. На таких помилках варто вчитися, щоби не повторювати їх. А ще — шикарний кейс, коли приходиш на бізнес-сніданок, ставиш спікеру питання, і тобі в камеру відповідають, дають пораду. Ось це дуже цікаво», — зазначає Вячеслав.
Нижче — аудіоваріант інтерв’ю Вячеслава.
