Не завжди вдається одразу знайти «саме ту роботу», яка приноситиме задоволення та дозволить реалізувати весь свій потенціал. Навіть улюблена справа може набриднути, і людина постає перед необхідністю шукати нову професію. Причини найрізноманітніші: стара робота перестає подобатись, з’явилися нові плани та амбіції, потрібно розв’язати матеріальні проблеми. Головне — не залишатися на одному місці та не боятися випробувати себе в чомусь новому.
«Це те, що робить мене щасливою»
Чимало людей змінюють роботу в межах одної спеціальності, та дехто опановує зовсім іншу професію. В університеті Андріана Федевич вивчала класичну філологію. Навчання подобалося, закінчила вона виш із червоним дипломом. Проте якось Андріана зрозуміла, що не хоче бути викладачкою. Почалися пошуки «тієї самої» роботи: дівчина працювала й у львівському хостелі, і в київських магазинах. Згодом Андріана усвідомила, що в житті не вистачає стабільного графіка, та й працювати в режимі «від десятої до десятої» набридло. Так вона знайшла першу серйозну роботу: помічниці гендиректора в аудиторській фірмі.
«Я досить довго пропрацювала — чотири роки. Але розуміла, що мені потрібно розвиватися. Мала кілька варіантів, адже й бухгалтерські курси закінчувала, і замислювалася над тим, щоби вивчитися на юриста й переходити до юридичного відділу. Проте раптом усвідомила, що це абсолютно не те, чим я хочу займатися, що нещасна на цій роботі. І я наважилася її покинути. Відкрила із партнером власний бізнес у Львові. Це була моя перша справа, перша робота в житті, яка дійсно подобалась, приносила задоволення та робила мене щасливою», ― згадує Андріана.
Молоді люди відкрили невеличке веганське кафе Dogs Like Ducks. На той момент це був перший заклад, де готували рослинні хот-доги. У 2018 році він навіть увійшов до топ-100 веганських закладів світу за версією додатку HappyCow. Новина сколихнула медіапростір, заклад став популярним. Це давало відчуття, що вони недарма працюють, що завдяки їм більше людей дізнаються про веганство. Андріана близько трьох років віддала цьому бізнесу. Але в один момент вона сильно вигоріла. Виникла потреба щось змінити.
«Я продовжила робочий шлях у зоозахисній організації «Відкриті клітки». Довго думала, чим хотіла займатися, що є найважливішим у бізнесі. Оскільки то був веганський заклад, я зрозуміла, що для мене цінна можливість допомагати тваринам, доносити до людей, що веганство ― це смачно та класно. Тож вирішила пов’язати себе із захистом тварин, а не з кулінарією та закупкою продуктів», ― розповідає Андріана.
У «Відкритих клітках» вона в основному займається медіаменеджментом. Хоча Андріана називає себе активісткою, у якої є винагорода за активізм. До речі, ця сфера діяльності не нова — раніше дівчина влаштовувала тематичні лекції та відкриті заходи, збирала кошти притулкам для тварин. Натепер це однозначно найкраща її робота.
«Мені дуже подобається організація. Це те, що близьке, що мене робить щасливою. Наразі я не планую нічого змінювати. Але все, що робила раніше і що роблю зараз, починала з нуля. Влаштувавшись в аудиторську фірму, я не мала жодного поняття про бухгалтерію. Відкриваючи власний бізнес, не мала досвіду роботи в закладах. І коли прийшла у «Відкриті клітки», до того не працювала в медіа чи СММ. Але в процесі я завжди проходжу якісь курси, чомусь навчаюся. І це класно», ― радіє Андріана.
«У будь-якій сфері можна знайти те, що припаде до душі»
До декрету Катерина Святець працювала менеджеркою із зовнішньоекономічної діяльності, і до колишньої роботи не повернулася. Через дев’ять років перерви необхідно було опановувати нову спеціальність. Коли почався локдаун, Катерина перевела дітей на дистанційну форму навчання та почала шукати нову роботу. З-поміж інших пропозицій вона вибрала IT-стартап, де наразі займається рекрутингом.
«Рекрутинг — це пошук фахівців для компанії. Фактично це вичитування резюме, підбір людей, що відповідають вимогам роботодавця, проведення інтерв’ю, надання фідбеків кандидатам, роботодавцям. Тут важливо вміти комунікувати з людьми, розуміти та відчувати їхні характери та особистості. Але для мене цінним є те, що можна працювати вдома, що я можу знаходитися поруч з дітьми, займатися справами та водночас заробляти гроші», ― наголошує Катерина.
Попередня робота жінці теж подобалася: це був експорт зернових, досить прибуткова справа. Але зараз у неї — вільний графік, є можливість приділяти час родині. Як зазначає Катерина, відчуття ризику при зміні спеціальності у неї не виникало. Враховуючи дев’ять років перерви, це вже була втрата кваліфікації. Треба було все починати з нуля.
«Ні, не боялася. Просто коли змінюєш роботу, маєш бути готовим, що трохи опустишся у своїх вимогах і почнеш все спочатку. Взагалі, це дозволяє поглянути на себе з іншого боку, на свої можливості, на кваліфікацію, познайомитися з новими людьми. У будь-якій сфері можна знайти те, що припаде до душі», ― упевнена Катерина.
Ідеальний варіант для інтроверта
Рита Русіна здобула музичну освіту та одразу ж почала працювати концертмейстером в Харківській академії культури. Паралельно вона навчалася в Харківському національному університеті мистецтв, бо прагнула реалізуватися не лише як піаністка, а ще як акторка. Згодом виявилося, що працювати на двох роботах важко. Та й коли потрібно дбати про дитину, по концертах уже не поїздиш. Дівчині довелося змінювати спеціальність. Рита кинула Академію культури та два роки працювала в польському проєкті в Центрі підтримки переселенців. А пізніше знайшла цікавіший варіант…
«Я намагалася створити театральну школу, але це виявилось нерентабельним. Зате зрозуміла: мені подобається писати. Я почала шукати роботу сценаристки, писала багато комерційних текстів на замовлення. Було дуже важко матеріально, але я напрацювала портфоліо, з яким потрапила на роботу до великої геймдизайнерської компанії. Зараз розробляю сценарії ігор. Звісно, не зникають музичні та театральні проєкти, але сценарії зараз є моєю професією», ― говорить Рита.
За її словами, ця робота приносить дохід та надає можливість працювати з відомими та цікавими проєктами. Ну і плюс для інтроверта: вона дозволяє перебувати на самоті. А відсутність прив’язаності до певного місця дає куди більше свободи.
«Я робила все, щоби кудись рухатись, щоби розвинутись у чомусь новому. Було більше відчуття: “я можу все, що хочу, а буде треба ― навчусь”. Дивувалася, коли мені інші люди, колеги, родичі свистіли у вуха, що ніде нічого цікавого нема, знайти роботу неможливо, треба триматись за те, що є… Мене це дивувало, бо серед них були мої колишні студенти — молодші, сильні, талановиті. Це шокувало. Але ті люди досі в Академії, і я знаю, як їм важко виживати. Мені так не хочеться», ― зазначила Рита.
«На одному місці не сиділося»
Костянтин Васюков за спеціальністю — гідробіолог. Він навчався на біофаку Каразінського університету, а потім приблизно десять років працював за спеціальністю. Проте якось з’явилося нове захоплення ― театр. Колега познайомив його з театральною групою при «Публіцисті». Виглядало це цікаво, і Костянтин вирішив приєднатися до групи, хоча не мав досвіду. І залишився з театром на все життя.
«Я занурився у творчий двіж, займався в студії як актор-аматор. Згодом довелося попрощатися з геологією, бо вона перестала приносити пристойний дохід. Змінив спеціальність, обравши ІТ-сферу. Ми робили електронні картки. Але за п’ять років я знудився, і мене все більше поглинав театр. Я не уявляв життя без нього. Якось ― від нудьги, мабуть ― зробив артпроєкт з діафільмом. Знайшов на антресолях старий діапроєктор і вирішив, що хочу якщо не реанімувати жанр, то принаймні спробувати створити щось нове. І ми створили цікавий фотопроєкт за оповіданням Чарльза Буковські», ― розповів Костянтин.
Васюкова примітив один харківський продюсер, і той почав працювати режисером в компанії Cine-Books. Нові перспективи тішили, режисерська діяльність приваблювала навіть більше за гру на сцені. Як зазначає Костянтин, це була справді цікава робота, корисний досвід. Але пізніше продюсеру через проблеми з бюджетом довелося змінити проєкт, а в новому молодим режисерам вже не залишилось місця. Костянтин почав шукати грантові можливості, паралельно працюючи над організацію фестивалів.
«І тут виявляється, що мій грант схвалюють в Українському культурному фонді. Це була вистава про домашнє насильство «Та, що вмирає». Ми отримали непогане фінансування і зробили виставу. Але проєкт закінчився, я вкотре шукав роботу, і знайшов місце директора з маркетингу у видавництві «Фабула». Ми працювали на Книжковому Арсеналі, на BookForum, брали участь у цікавих фестивалях, мали корисні та круті знайомства з письменниками. Це мене тішило», ― згадує Костянтин.
Коронавірус втрутився у творчі плани. Костянтин пішов до громадської організації «Еммаус», яка займається соціальною адаптацією сиріт, випускників інтернатів та молоді з інвалідністю. Проте через рік знов шукав нову роботу. За словами хлопця, йому на одному місці не сиділося. Невдовзі він влаштувався маркетологом до дитячого садка Montessori & Me.
«Мої діти теж ходили в ці садки. Це мені близько, я люблю дітей, сам багатодітний батько. І зараз я працюю там маркетологом. У березні я влаштувався в нашу Академію дизайну та мистецтв, отримав там ставку як керівник театрального колективу, де, власне, працюю також. А ще в театрі «Публіцист». Тобто зараз я маркетолог у дитячому садку, керівник театрального колективу в Худпромі та режисер. Ось такий мій кар’єрний шлях», ― ділиться Костянтин.
«У цій роботі більше життя, більше спілкування з людьми»
Колись Марія Ясеновська вирішила перекваліфікуватися з науковиці-математика на громадську діячку, яка займається правами людини. Наразі вона керує ГО «Громадська альтернатива». Раніше жінка працювала в школі, у дослідницькому інституті, займалася і науковою, і викладацькою діяльністю. Але згодом вирішила: хоче робити щось інше.
«Чому це відбулося? Я почала займатися громадською активністю, поєднуючи її з наукою і математикою. І поступово зрозуміла, що це мені цікавіше: більше життя, спілкування з людьми. А математика ― це переважно спілкування з собою, зі світом цифр, хоча вона мені завжди подобалась, і зараз трохи не вистачає цієї складової моєї сутності. У певний момент я зрозуміла, що з людьми, з їхніми життями працюватиму краще, ніж з абстрактними явищами», ― розмірковує Марія.
Як президентка організації, Марія займається проєктним менеджментом і стратегічним плануванням. Також вона тренерка з прав людини та аналітикиня. До спектра її інтересів входить протидія дискримінації, гендерна рівність, захист прав дітей та людей з інвалідністю. Правозахисна діяльність розвиває впевненість у власних силах, стимулює бажання дізнаватися більше про різноманітні засоби впливу на владу.
Марія любить математику, проте в ній не вистачає такої важливої складової, як видимість результату. Коли математик щось порахував і все зійшлося ― це чудове відчуття. Але крім задоволення від розв’язання складної задачі, немає швидкого бачення, як ця робота впливає на суспільство, на людей та інші галузі.
«Тобто математика ― це інструмент, який потрібно прикладати до якихось інших наук. І відчуття, що я роблю якісь абстрактні речі, сильно засмучувало. А в громадській діяльності я одразу бачу результат, насамперед в очах людей, з якими спілкуюся, працюю та проводжу тренінги. І бачу поступові зміни: у свідомості, у ставленні до себе та ролі в суспільстві. Це зміни у взаєминах між особистістю та державою, коли людина дізнається про можливості впливу на органи державної влади чи місцевого самоврядування. Люди розуміють, як розв’язувати проблеми або соціальні виклики, з якими постійно стикаються», ― зауважила Марія.
Робота має приносити задоволення
За словами Анни Прокаєвої, зміна її професії була пов’язана з вигорянням. Вона близько 12 років працювала на телебаченні, час від часу шукала себе, змінювала проєкти. Проте коли людина довго в професії, їй буває важко визнати, що робота вже не приносить задоволення. В Анни завжди була позиція — все робити від щирого серця, легко. Але в один момент ця легкість зникла, тож Анна вирішила покинути телебачення. Звільнилася вона влітку 2017 року та поїхала навчатися за кордон.
«У мене була пауза подумати. Я повернулася та зрозуміла, що так більше навряд чи зможу. Потрібно було визнати, що це більше — не моє. Я писала в журнали, але працювалося важче й важче. Мені сон наснився: я працюю на телебаченні, а за мною женеться режисер і каже: “Ми постійно на повтор ставимо. Будь ласка, напишіть сюжет”. А я думаю: “Боже, це ж просто нереально. Де я знайду сили?”. І я не повернулася в журналістику».
Анна заснувала свій рух Kharkiv Zero Waste. Займатися екологічною діяльністю та координувати проєкт було цікаво, робота приносила задоволення. Згодом Анна отримала другу вищу освіту за напрямком «промислова екологія».
«Насправді є багато забобонів щодо того, як краще піти. Ти зробив ім’я, можна далі розвиватися. Але потрібно бути чесним із собою. На той момент це був мій вибір, бо я могла себе вбити як особистість, якби пішла проти себе, займалася тим, що мені не до вподоби. І я знаю таких людей, що насамперед думають про зарплату. Мені задається, робота — не сенс життя, важливо отримувати задоволення. Якщо тобі подобається справа, працюєш із великою мотивацією — тоді у тебе виходить», ― каже Анна.
За її словами, улюблена робота дозволяє людині розкритися, відкривати нові можливості та горизонти. Також дівчині до вподоби, що її екологічна діяльність знаходить відгук серед оточуючих, що цей рух дійсно потрібний. Результат діяльності видно в харківських екохабах: туди все більше приходить людей, зацікавлених у сортуванні відходів, готових перейняти філософію Zero Waste. Багато хто шукає простір, де можна реалізувати свої цінності.
«Мабуть, це головний ефект, який для мене є визначним: дещо в суспільстві змінюється на краще. У кожного є власна мета, незалежно від професії. Якщо водій автобусу отримує задоволення від роботи, якщо почувається на своєму місці, він даруватиме позитивні емоції пасажирам. Ця суспільна хвиля позитивних змін, її відчуття в моїй роботі є основним», ― підкреслила Анна.
