Ресторани екзотичної кухні – доволі розповсюджене явище сьогодення. Одним відвідувачам вони дають можливість скуштувати щось нове, іншим – насолодитися вже знайомими смаками та ароматами. Щоправда, асортимент запропонованих страв може потішити не всіх. І ось чому…
Наприклад, заходить людина в ресторан російської кухні. У Греції, Німеччині чи США – не принципово. А там їй пропонують такі «автентичні» російські страви, як борщ, чебуреки, хінкалі, плов тощо. Місцеві мешканці зазвичай просто смакують запропоновану їжу та не замислюються над її походженням. Але в більш обізнаних відвідувачів це може викликати обурення. Особливо якщо «російські» страви є частиною їх національної кухні. Інші ж не бачать у цьому проблеми. Мовляв, для іноземців вся територія колишнього СРСР – це Росія. Тому й перейматися цим не варто.
«У Греції вже кілька інцидентів було. Роки два тому в готелі «Хаят» подавали «русский бранч» з борщем. Нещодавно в найвідомішому кулінарному шоу ведучий готував суп з мороженого буряку, але називав це «рашн борщ». І паралельно через кілька днів на одному із центральних каналів в ранковому шоу теж була така собі «раша домогосподиня», яка готувала «рашн борщ». Якщо взяти якісь поодинокі кафешки на кшталт «русской кухни», то там таке меню: борщ, харчо, солянка, пельмені, вареники, хінкалі, чебуреки, хачапурі», ― каже Олександра Цюпек.
За її словами, зазвичай власниками тих кафе є росіяни. Інколи серед них трапляються грузини. Як зазначила Олександра, це така категорія, як «репатріанти», що нібито мають грецьке походження від бабусь чи дідусів, хоча спілкуються переважно російською. Про аналогічну тенденцію розповідала також очільниця Клубу українок у Греції Ганна Олінич. Вона зазначила, що позицію «яка різниця» часто сповідують підписники російськомовних груп у соцмережах. Особливо розповсюджена така тенденція серед понтійців, які колись виїхали з колишнього Радянського Союзу. У них вареники, борщ, чебуреки – все російське. Чому вони це роблять? Вони переконані, що все, що має відношення до СРСР, за замовчуванням може вважатися російським. Інколи таке відбувається через необізнаність, інколи це є результатом антиукраїнської пропаганди.
На зауваження щодо реального походження деяких страв вони реагують по-різному. Одні, наприклад, починають звинувачувати українців у тому, що ті хочуть все відібрати собі. Мовляв, коли це борщ та вареники були українськими? Хоча буває таке, що колишні емігранти самі вказують на українське походження цих страв.
«Але тут є ще інше. Більшість людей, які емігрували у Грецію або повернулися на свою етнічну батьківщину з колишнього Радянського Союзу, кажуть, що борщ або вареники – це російське. Бо ж вони жили в Радянському Союзі. Значить, право на це має вся Росія. Особливо це стосується понтійців, які приїхали з Узбекистану та Казахстану», ― зазначає Ганна.
«Я неодноразово стикалась з цим явищем. У швейцарському Фрібурзі колись був продуктовий магазин «Пирожок». Все добре, але у вітрині було написано щось про те, що це магазин російських товарів. Водночас там продавалось пиво «Оболонь», вироблене в українському місті Києві. І так далі. У той же час у Берні є магазин «Східноєвропейські делікатеси», що коректно. Тільки що «делікатесами» там служать, я думаю, солоні огірки і помідори у банках», ― зауважила Ірина Петротченко.
Хоча буває, що подібне «зросійщення» ресторатори припускають не через якісь ідеологічні позиції, а через просте бажання догодити своїм клієнтам. Наприклад, харків’янка Анастасія Бондаренко згадувала, як стикнулася з такою ситуацією в турецькому готелі.
«Ми побачили, що в нашому меню на день написано було «рашн суп», а в дужках – «борщ». Я подумала: хто його знає, може, це про щі, може, про овочевий суп. Дочекалися ми обіду, побачили, що це, власне, борщ. Я прийшла та запитала, чому така назва, чому написано що, це російська страва. На що мені відповіли: «Ми не знаємо, як нам сказали, так ми й поставили. Звертайтесь до адміністрації. Я прийшла до адміністрації, поговорила з ними. Там сказали: «якщо ви бажаєте, то можете залишити скаргу. Ми розглянемо. Але (це найважливіше) у нас переважна більшість гостей з Російської Федерації. Ми робимо так, щоб було зручно їм. А вони проти цього не заперечували». Але скаргу я залишила. Також я залишила скаргу на сайті готелю. Але чи прибрали вони той напис – у мене не було нагоди перевірити», ― розповіла Анастасія.
Подекуди дискусії щодо походження тієї чи іншої страви набувають серйозних масштабів. Більше того ― вони впевнено перетікають у політичну площину. Так, у 2019 році в мережі «Твіттер» з’явився допис офіційного акаунту МЗС Російської Федерації. Стосувався він відомої першої страви: «Вічна класика, борщ ― одна з найвідоміших і найулюбленіших російських страв і символ національної кухні». Під цим постом невдовзі розгорілися справжні дебати. Подібний допис сильно обурив українців, що нагадали росіянам і про анексований Крим, і про щі, які в якості першої російської страви чомусь не згадують.
Інший скандал спровокував російський актор та телеведучий Андрій Бочаров. Сталося це минулого року. На своїй сторінці в мережі «Фейсбук» він написав про те, як відмінно заходить російський борщ після ковзанки. Звісно, і тут не обійшлося без дискусій. Згодом актор накидав ще одне повідомлення. Там він заявив, що борщ по дефолту є російською стравою, а все інше – просто варіації на кшталт «естонський борщ» чи «український борщ», до якого замість «нормальної» телятини заведено класти свинину та пампушки. Щоб ті українці не казали. Відповідну тему він, до речі, згодом підняв на пропагандистському шоу «60 хвилин» (зі сумнозвісною Скабєєвою). Щоправда, там актор дещо пом’якшив свою риторику та почав говорити про російський борщ та український борщ.
Ще один цікавий випадок стався у грудні минулого року. Тоді представництво міжнародного ресторанного рейтингу Michelin повідомило про своє бажання завітати до Росії та познайомитися з місцевою кухнею. Все б нічого, але увагу громадськості привернула одна деталь: в релізі борщ – яка несподіванка! – був знову ж таки названий російською стравою. Згодом у справу навіть втрутилося Посольство України у Франції, яке взялося пояснювати походження даної страви. До речі, розмова з представництвом Michelin була продуктивною. Згодом у компанії вибачились за «гастрономічну необачність з неочікуваною політичною конотацією» та виправили реліз.
Читаючи про ці все перипетії з «російським» борщем, одразу згадується таке поняття, як культурне привласнення. Це соціологічна концепція, згідно з якою елементи однієї культури привласнюються носіями іншої. До того ж часто це робиться без належної поваги чи знання відповідного контексту. Тобто було ваше, стало наше. Часто цей термін використовується в тих ситуаціях, коли запозичується культура національних меншин. Саме цього аспекту торкаються автори більшості статей з відповідної тематики: наприклад, про мешканців США, які заради розваги надягають головні убори корінних американців. Також про культурне присвоєння говорять у тих випадках, коли трапляється історичний, етнічний чи расовий конфлікт між двома культурами. Це не сприяє добросусідським відносинам, але не заважає присвоювати елементи іншої культури.
Але чому ця тема сприймається так гостро? Чому дискусії щодо походження того ж борщу набувають політичного забарвлення? Все тому, що присвоєння національних страв не залишає людей байдужими. Адже національна кухня – це така ж важлива складова культури кожної країни, як фольклор чи святкові традиції. Завдяки цим речам країна стає більш видимою та впізнаваною. А присвоєння може сприйматися не просто як вияв неповаги, а і як зазіхання на власну культуру чи прояв імперських амбіцій. Олії до вогню підливає ще той факт, що в цьому випадку присвоюється кухня тих країн, які свого часу входили до складу СРСР. Правонаступницею якого, до речі, Росія себе і позиціонує. Ну а фінальним штрихом стала анексія Криму та окупація частини Донбасу. Що черговий раз показало, що імперські амбіції Російської Федерації не були забуті.
