Від початку пандемії у світі більше 113 мільйонів людей заразилися COVID-19. В Україні — понад 1,3 мільйона. Хтось приходить у норму відразу після одужання, інші люди стикаються з постковідними наслідками.
Ми дізналися в колег, які перехворіли на COVID-19, що їх турбує, і запитали про це завідувача відділенням з боротьби з коронавірусним захворюванням №2 обласного СДРЗ Юрія Здибського та лікаря-терапевта Олександра Золотарьова.
Під час хвороби так і не було кашлю — це нормально?
Олександр Золотарьов: Абсолютно. Значить, людині пощастило: не було сильного запалення там, де розташовані кашлеві рефлекси.
Юрій Здибській: Кашель — захисний рефлекс. Щоби він виник, повинна бути стимуляція кашльових рецепторів. Вони знаходяться в певних зонах (у плевральній порожнині, у великих бронхах, у верхніх відділах гортані). Кашлю може не бути, навіть якщо в людини була пневмонія. Це залежить від виділення мокротиння, обсягу ураження. Пневмонії уражують тканину легенів, а не самі бронхи.
Бракує повітря в метро та задушливих приміщеннях. Чому так відбувається та коли припиниться?
Олександр Золотарьов: Це може відбуватися з різних причин, починаючи з того, що після захворювання в людини зберігається астеновегетативний синдром. Зміна положення тіла, освітлення, парціального тиску газів вдихуваного повітря призводить до того, що організм змушений адаптуватися до умов навколишнього середовища, а вегетативна нервова система не готова повноцінно виконувати цю роботу. Тому людина відчуває брак повітря. Також під час хвороби могла бути вражена легенева тканина, і легені ще не повністю відновилися й не готові брати участь у газообміні. Крім того, у метро зазвичай підвищене скупчення людей, особливо у вагоні, через що знижується концентрація кисню, зростає кількість вуглекислого газу. Людина змушена за рахунок почастішання дихання відновлювати кисневий баланс у крові.
Юрій Здибській: Якщо в людини виникає відчуття браку повітря ситуаційно (у натовпі або в задушливому приміщенні) і немає інших причин, швидше за все, проблема пов’язана не з ураженням органів, а з психоемоційною сферою. Таке відчуття може виникати на тлі тривожних розладів, а коронавірусна інфекція стала просто пусковим механізмом. Можуть бути панічні атаки, що супроводжуються задишкою та відчуттям нестачі повітря. Найчастіше у людини замкнуте коло: нестача повітря, прискорене серцебиття викликають страх, реакція на переляк — виділення адреналіну. А він підсилює серцебиття та збільшує частоту дихання. Якщо це порушує якість життя, варто проконсультуватися з психотерапевтом або психіатром.
Відчуття браку повітря як пряме ускладнення ковіда може бути в людей, у яких розвивається фіброз легенів, коли легкі заміщуються сполучною тканиною. Але тоді відчуття браку повітря й задишка будуть постійно. Фіброз може розсмоктуватися та зменшуватися, але у декого, на жаль, призводить до інвалідизації.
Змішалися день і ніч, з’явилися проблеми зі сном. Це пов’язано з постковідним станом?
Олександр Золотарьов: Багато пацієнтів і в період захворювання на коронавирусну інфекцію, і після скаржаться, що в них порушений режим. Пов’язано це з порушенням вироблення кортизолу, зміною рівня віта-мелатоніну та іншими процесами. Вірус здатний вражати нервову тканину та впливати на психічну функцію. Сон відноситься до функції головного мозку, тому ураження його процесів призводить до порушення сну.
Юрій Здибській: Проблеми зі сном можуть бути проявом астенічного синдрому. Він може залишатися не лише після ковіда, а й після інших важких захворювань, тривалого перебування в лікарні. Тут потрібно нормалізувати режим дня.
Депресія та перепади настрою втомили навіть мене, не лише оточуючих. Як довго це триватиме?
Олександр Золотарьов: Депресія — це нормально, але потрібно розуміти, що є патологією, а що — нормою. Сама по собі хвороба не привносить ні в чиє життя радісних відчуттів. Але якщо це тривалий стан, коли в людини є приводи для радості (покупка машини, приїзд родичів, одужання, повернення на роботу), а настрій не нормалізується, і людина відчуває безвихідь — є проблема. Як довго це триватиме — не можу сказати. Іноді подібна симптоматика зберігається шість місяців і більше. Звичайно, це залежить багато в чому від вихідного стану. Люди, схильні до депресії, і ті, у кого були соціальні, економічні проблеми, схильні більш тривалий час перебувати в цьому стані.
Юрій Здибській: Депресія може розвиватися на тлі карантинної обстановки, супутньої COVID-19, та нових умов: перехід на дистанційну роботу, необхідність перебувати вдома. Це не прямий вплив захворювання, тому що такі стани виникають навіть у тих, хто не хворів. Іноді депресію ми спостерігаємо у важких пацієнтів, які довго лікуються.
Став/ла мерзнути. Це пов’язано з ковідом або вказує на інші захворювання?
Олександр Золотарьов: Відчуття мерзлякуватості може бути причиною підвищеного тонусу симпатичної нервової системи, яка працює на адреналіні. Вона призводить до спазму периферичних судин, через що кінцівки стають холоднішими, шкіра вологою, на морозі вона швидко переохолоджується. Відчуття мерзлякуватості вказує на вегетативну дисфункцію, яка характерна для періоду відновлення після перенесених інфекційних захворювань, не лише ковіда. Якщо цей стан погіршує якість життя, необхідно звернутися до лікаря.
Юрій Здибській: Потрібно розуміти, чи завжди людині холодно або це розвивається при певних умовах. Якщо на роботі, у стресовій ситуації людина мерзне, а вдома, де така ж температура повітря, відчуває себе комфортно, це можуть бути порушення вегетативної нервової системи. Якщо мерзлякуватість присутня незалежно від провокуючих чинників, потрібно дивитися, чи не проявилося інше захворювання після ковіда. Найчастіше порушення терморегуляції буває при зниженні функцій та захворюваннях щитовидної залози.
Так, я знаю, що ковід викликає почуття втоми. Коли це мине?
Олександр Золотарьов: Почуття втоми може бути симптомом і до появи COVID-19 (синдром хронічної втоми через недотримання режиму праці та відпочинку). З урахуванням нашої соціально-економічної обстановки люди в країні не були у відпустці роками, і подібний стан — взагалі нормально. Якщо втома з’являється після хвороби і не проходить, необхідно пройти програму реабілітації та постаратися швидше відновити свою фізичну активність.
Юрій Здибський: У різних людей відчуття втоми триває неоднаково. У деяких за пару тижнів проходить, у когось —триває місяць, іноді трохи більше. Це пов’язано з тяжкістю перенесеного захворювання та з індивідуальними особливостями пацієнта. Конкретних термінів немає.
З’явився страх знову захворіти. Чи варто хвилюватися? Як часто серед українських пацієнтів зустрічається повторне зараження коронавірусом?
Олександр Золотарьов: Як і в усьому світі, випадки повторного захворювання зустрічаються нечасто. Але є негативний момент: серед форм перебігу коронавирусної інфекції виділяється хронічна. Вона передбачає, що вірус, одного разу потрапивши в організм, як вірус герпесу, залишиться в ньому на все життя, і при ослабленні імунітету можливі рецидиви захворювання.
Потрібно боротися зі страхом. По-перше, захворювання не 100% смертельно в своєму результаті, потрібно правильно убезпечити себе, вживаючи всіх заходів профілактики зараження не лише коронавирусною інфекцією, але й вірусом грипу. До того ж — мати робочий контакт з доктором, який готовий лікувати подібні захворювання.
Юрій Здибський: Зареєстрованих випадків повторного зараження в світі не так багато на загальну кількість пацієнтів, що перехворіли. У людини після того, як вона перенесла ковід, формується імунітет — у кожного сила імунітету індивідуальна. Виробляються імуноглобуліни G, які циркулюють в крові тривалий час. У різних людей по-різному виробляється їхня кількість: чим їхгій рівень вище, тим імунітет міцніше. Однак при наявності якихось мутацій є шанс захворіти. Поки таких випадків у нашій практиці немає.
Болять м’язи та суглоби. Коли це мине та чи допоможуть тренування?
Олександр Золотарьов: Коронавірус, як і вірус грипу, може призводити до значної інтоксикації, активізувати запальні процеси, які вражають не тільки легені, але й сполучну тканину суглобів. Це викликає гостре ураження або загострення хронічних захворювань зв’язок, сухожиль, кісткових структур та хрящової тканини суглобів. Коли це мине, залежить від вихідного стану. Якщо в людини були попередні захворювання, ревматоїдний артрит, спортивні травми — ймовірний затяжний перебіг. Якщо суглоби були здорові та почали турбувати після ковіда, то несвоєчасне тренування може погіршити та, навпаки, травмувати пацієнта. Тому тренування повинно бути строго індивідуалізованим та відбуватися, коли немає ризику виникнення небезпечних станів (як, наприклад, аутоімунне ураження сполучної тканини).
Юрій Здибський: Процес реабілітації повинен відбуватися поступово, людина не повинна тренуватися надмірно, це призведе до погіршення здоров’я. Люди, які займалися спортом, відразу не можуть повернутися до звичних навантажень. Потрібно поступово їх збільшувати, орієнтуючись на свої відчуття. Без зайвого ентузіазму.
Одну відповідь неможливо дати. Це залежить від віку, препаратів, які людина приймала. Якщо статини, то болі з м’язами можуть бути пов’язані з цим. Болі в суглобах — якщо немає деформацій, набряків суглобів, то це може бути біль не суглобовий, а м’язовий. Якщо людина, припустимо, лежала в лікарні місяць, і максимальне навантаження було — від ліжка до туалету дійти, то болі можуть бути пов’язані зі зниженням навантаження на м’язи.
Після одужання все ще не відчуваю запахи та смаки. Як довго це триватиме та чи точно відчуття відновляться?
Олександр Золотарьов: Є випадки, коли в людини не відновлювався нюх півроку, сім місяців. Спотворення запахів — теж функція периферичної нервової системи. Сам вірус або наша ж імунна система вражає нервову тканину, і подразнення рецепторів призводить до формування неправильних відчуттів у головному мозку.
Юрій Здибський: Ураження нюхових рецепторів не постійне, але час, необхідний на їхнє відновлення, індивідуальний. У деяких нюх відновлюється ще під час хвороби, в інших пацієнтів порушення зберігаються тривалий час. При ковіді смакові рецептори не пошкоджуються, але смак у нас залежить приблизно на 80% від нюху, тому він спотворюється, якщо зачіпаються нюхові рецептори. Це тимчасове явище, може варіюватися від декількох днів до декількох місяців, і воно не пов’язане з тяжкістю захворювання.
