Під час Plan B Day засновники інноваційних стартапів, куратори проєктів, культурні діячі, соціальні підприємці розповіли про створення продуктів, які прямовують українське суспільство в майбутнє. Вони поділилися враженнями від життя та роботи під час пандемії.
Тетяна Каменєва та Михайло Чорноморець, співзасновники ресторану «Сніг на голову»
Татьяна Каменева: «Если сказать в общем о нашем проекте, то это общество, в котором мир не делится на нормальных и ненормальных, правильных и неправильных».
Татьяна Каменева: «Идея зарождалась вокруг мысли о том, чтобы трудоустраивать людей с ментальной инвалидностью (с аутизмом, с синдромом Дауна). И вокруг того, чтобы менять отношение к инвалидности людей, которые до этого никогда с инвалидностью не сталкивались. Так мы взяли на работу команду из 10 человек с ментальной инвалидностью, кроме этого, у нас есть люди без инвалидности в штате, и все учились работать вместе».
Михаил Черноморец: «Мы решили, что раз всем сложно, раз всем плохо, раз у всех плохое настроение — наша задача не сдаваться и радовать город. И в принципе, для этого были сделаны все последующие шаги. Мы создали сайт за одну ночь, меняли план работы команды, чтобы ребят не распускать на “удаленку”, меняли правила игры, кого-то переводили на доставку, скомбинировали новые наборы, забыли про фудкосты. Для тех, кто не в теме, фудкост — это себестоимость товара. В общем, мы решили всеми возможными способами, даже в минус себе, радовать людей, не забывать о нашей социальной миссии и, в том числе, поддерживать горожан в эти непростые времена».
Михаил Черноморец: «У нас нет возможности докладывать ежемесячно 1 000 долларов на поддержание ресторана, поэтому ресторан должен работать и приносить деньги. Сейчас это основная задача и основной урок для тех, кто к нам обращается с вопросом “Что такое социальное предпринимательство?” Для нас с Таней это прежде всего — предпринимательство».
Михайло Маркевич, технічний директор стартапу Elomia
«Ми розробляємо штучний інтелект психолога, який використовує методи когнітивно-поведінкової терапії для допомоги людям у тяжкому емоційному стані. Наша головна фіча в тому, що ми майже не використовуємо скриптів, а генеруємо відповіді з нуля».
«Головний челлендж — це дані. І це одна з найвищих переваг України в цілому. В Україні дуже дешево жити. Через це заробітні плати в нас також відносно невеликі, і це нам дає неймовірну перевагу. Незважаючи на те, як це виглядає. Наприклад, наша компанія Elomia використовує дані, згенеровані психологами під час розмови з людьми, і подібні дані нам дісталися за бутерброд, а в яких-небудь США це коштувало б мільйони доларів. Тому я вважаю, що найближчим часом ми побачимо багато розумних стартапів зі штучним інтелектом з України».
Катерина Рай та Сергій Ніжинський, куратори ініціативи Pangram
Сергій Ніжинський: «Pangram — это приложение для реализации виртуальных пространств, виртуальных выставок, которое обладает широким функционалом. Здесь в перспективе можно будет устраивать кураторские лекции, экскурсии. Это мультиплеерная платформа, где могут участвовать много людей: общаться, обсуждать идеи и так далее».
Катерина Рай: «Можна заводити собі такий пул творів, які подобаються, отримувати про них інформацію, спілкуватися з іншими користувачами, кураторами, менторами. І головне, що Pangram нарощує ком’юніті тих користувачів, яким подобається не лише сучасне мистецтво, а вони тут ще можуть знайти архіви творів і різних подій, які відбуваються. У Pangram ми збираємо також ті проєкти, які були презентовані за кордоном: користувачі в Україні не могли їх побачити вживу, а на Pangram вони можуть це зробити».
Сергій Ніжинський: «В этом пространстве можно реализовывать не только те выставки, которые возможны в физическом мире. Возможности тут более широкие: это могут быть левитирующие объекты и так далее. То есть все ограничивается лишь вашей фантазией».
Оксана Архипчук, співзасновниця Альтернативної школи KAIZEN
«Я дотримуюсь підходу, що для молодших дітей дистанційна освіта — не найкраще рішення. Це знову ж таки, на мою думку, вимушений підхід на час карантину, але сподіваємося, що з виходом із пандемії діти зможуть повернутися. Адже якраз у молодшій школі аспект соціалізації та навчання: як взаємодіяти один із одним, як будувати здорові стосунки — він в молодшій школі є критичним. У середній школі вони вже цьому навчилися, уже менш від цього відходять. Там більш значущим стає знаннєвий аспект розвитку».
«Важливо формувати трохи інші формати самої освіти в молодшій школі, зокрема не тільки маленькі класи у школах, а взагалі зараз світ підходить до ідеї мікрошкіл, де буквально 30—60 учнів. Це щось подібне до сільських шкіл, де всі класи навчаються разом».
«Також цікаве навчання на вулиці. У нас в Україні почали потрошку говорити, але досі вважається: якщо “ми йдемо на екскурсію” — це в нас навчання на вулиці, або якщо “ми йдемо прогулятись і подивитися на листочки” — таке можливо лише на уроці природознавства. Насправді, у багатьох країнах є школи, які не мають навіть власного приміщення, вони повноцінно навчаються на вулиці. І от якраз для молодшої школи, де багато писати не надто потрібно, — цей підхід є прекрасним, і його потрібно застосовувати».
Слава Бондаренко, головний редактор журналу «ПлюсМінусНескінченність»
«Для того, чтобы донести информацию в таком формате, мне нужен именно журнал. Я человек достаточно хитрый, и понимаю, что если это будет сайт, то люди будут кликать лишь на те имена, на те названия, которые они знают».
«Задача журнала, кроме того, чтобы что-то рассказывать и показывать, еще и дать возможность ребятам, которые живут здесь, рассказать о себе, о своих проектах».
«Я столкнулся с тем, что люди, которые занимаются, казалось бы, одним и тем же, живут в одном городе, иногда на соседних улицах, и не знают о существовании друг друга. Информационный вакуум во времена интернета как таковой, казалось бы, должен отсутствовать, но нет, все упирается в то же самое: клики на известные фамилии, имена и названия. Мне кажется, возможность дать заявить о себе, познакомить творцов между собой и с их аудиторией, а аудиторию с ними — очень важная задача».
Аня НА, акторка, документалістка, режисерка, авторка настільної гри «Донецьк»
«Мене представляли як документалістку, і це один із засобів, як я намагалася впоратися з тим, що жила своїм життям, яскравим, як мені зараз видається, веселим і безтурботним. Хоча були турботи, але зараз вони здаються зовсім маленькими. І потім я опинилася перед тим, що цього міста більше немає. Просто воно померло, всі мої знайомі, друзі роз’їхалися, наповнення місць змінилося. Це була дуже важка втрата: не смерть однієї людини, а просто така діра, з якою мені треба якось жити далі. Тому документальне кіно, яке я зробила, воно про Донецьк, про моє місто та, насамперед, про людей. І настільна гра, вона теж про те, як мені подолати втрату. Це робота з пам’яттю, щоби залишити ось цей шматок, який можна тримати в руках, і вона для мене дуже важлива. Мабуть, тому я не хочу її тиражувати й продавати, як це роблять з настільними іграми».
Віталій Матухно, організатор проекту «Гарелея неотодрешь»
«Мы осваиваем заброшенные помещения и даем возможность выставиться нашим локальным художникам. В нашем городе есть музеи, библиотеки и разные пространства, однако эти места не совсем подходят, чтобы выставлять там работы молодых художников, потому что они просто не вписываются в формат этих мест».
«Далеко не все молодое искусство может поместиться в формат библиотеки, в формат музея, именно из-за его специфики. Допустим, если мы будем ставить какую-то обнаженку или что-то странное с матюками, — если художник это сделал, то он имеет право выставиться. В наших местных ДК, библиотеках, музеях это невозможно: туда ходят дети, и мы сами понимаем, что нам там не место. Поэтому единственная площадка, которая может быть для нас спасением — заброшенные дома».
«В принципе, “заброшки” могут не подходить для каких-то культмассовых пространств. Вообще, все наши локации максимально не приспособлены к комфортному творчеству. Там нет ничего, кроме грязи, бетона и стекла битого».
