Інклюзія — це можливість включення у суспільство для кожної та для кожного. Наскільки наше суспільство є інклюзивним? Активістки ХОФ «Громадська альтернатива» взяли інтервʼю у дванадцяти українських жінок-правозахисниць, які мають інвалідність: Дарини Брикайло, Олени Вишні, Валентини Добридіної, Дарʼї Коржавіної, Ірини Ларікової, Раїси Кравченко, Ірини Саранчі, Юлії Сачук, Уляни Пчолкіної, Тетяни Фурманової, Наталії Мороцької, Іви Стишун.
Представляємо фрагменти інтервʼю з героїнями проєкту. Повні тексти ввійдуть у видання, яке буде презентоване 3 грудня, — у День захисту прав людей з інвалідністю.
5
Валентина Добридіна, голова ГО «Чернівецька обласна організація
людей з інвалідністю “Лідер”»
Коли я отримала травму хребта та інвалідність, зіштовхнулась з нерозумінням, байдужістю і постійною дискримінацією. Тоді дала собі слово, що захищатиму свої права і буду допомагати іншим.
Найбільше досягнення в моїй діяльності — це забезпечення доступності для людей з інвалідністю до різних об’єктів інфраструктури.
Найважливішим для формування простору інклюзивної комунікації в суспільстві є виконання ЗУ, дотримання ДБН, професіоналізм відповідних служб, подолання стереотипів суспільством, формування позитивного мислення щодо осіб з
інвалідністю.
Найбезглуздіший суспільний стереотип щодо мене — що мені постійно потрібно допомагати і я хвора людина, яку потрібно жаліти.
Якими мають бути правозахисниці? Добрими, чесними, справедливими. Досвідченими, професійними, принциповими та ініціативними. Себе вважаю правозахисницею, бо займаюсь цим, іноді навіть не усвідомлюючи, що це боротьба за право.
