Інклюзія — це можливість включення у суспільство для кожної та для кожного. Наскільки наше суспільство є інклюзивним? Активістки ХОФ «Громадська альтернатива» взяли інтервʼю у дванадцяти українських жінок-правозахисниць, які мають інвалідність: Дарини Брикайло, Олени Вишні, Валентини Добридіної, Дарʼї Коржавіної, Ірини Ларікової, Раїси Кравченко, Ірини Саранчі, Юлії Сачук, Уляни Пчолкіної, Тетяни Фурманової, Наталії Мороцької, Іви Стишун.
Представляємо фрагменти інтервʼю з героїнями проєкту. Повні тексти ввійдуть у видання, яке буде презентоване 3 грудня, — у День захисту прав людей з інвалідністю.
4
Дарина Брикайло, співзасновниця проєкту Soul Sisters,
громадська діячка у сфері онкології
Захист прав людини для мене — це можливість говорити за ту людину, яка не може сама. Наша команда займається адвокацією дорослих онкопацієнтів. Питання складне, тому головне — це знайти спільну мову з усіма учасниками процесу».
На подолання бар’єрів мене мотивують наша команда та відгуки людей про нашу діяльність.
Найважливішим для формування простору інклюзивної комунікації в суспільстві є розуміння, що ми всі однакові. Ми всі люди. Хтось з інвалідністю, але насамперед люди.
Захист прав людини для мене схожий на банджі-джампінг. Коли стрибаєш у невідомість, потім трохи смикає назад, а в кінці — викид адреналіну та невагомість.
Найбезглуздіший стереотип щодо мене — коли кажуть, що я гарно виглядаю, як на людину, у якої рак.
«Вміння проговорювати, повага та емпатія — ці три фактори я вважаю основами кожної людини. Але їх не вистачає у нашому світі.
Я себе не дуже вважаю правозахисницею, скоріше активною представницею спільноти. Правозахисниці мають мати жагу та віру. Бути пристрасними до того, чим вони займаються, і сильно вірити в цю діяльність, себе та людей.
