Про українське військове лідерство, виховання офіцерів нової якості та сучасний імідж військових напередодні Дня захисника України говорили з о.Андрієм Зелінським — військовим капеланом, співзасновником Української академії лідерства (УАЛ).
Про військового лідера та його відмінність від звичного командира
Завдання командира — управляти бойовим підрозділом, на що він отримує повноваження від вищого військового командування. Він дотримується певних норм і діє у рамках визначених функціональних обов’язків та власних компетенцій. Управління бойовими підрозділами, обмежене лише до застосування м’якої сили, чи навіть притягуванням військовослужбовців до формальної відповідальності, аби змусити когось виконувати накази, – спадщина радянських часів. Одним страхом далеко не заїдеш. Особливо у ХХІ столітті. У радянській армії акцентували на застосуванні формального впливу, проте мало звертали увагу на “духовний” вимір військової організації — лідерство. А лідерство — душа війська.
Лідер — це більше, ніж командир. Необхідність у лідері з’являється тоді, коли система виходить із ладу. Якщо особовий склад не готовий за певних обставин виконувати накази або накази не відповідають умовам, в яких перебуває підрозділ. Адже трапляються ситуації, які виходять за рамки звичного, буденного, зазделегідь продуманого. Лідер — це той, хто може приборкати хаос.
У доктринальних документах морської піхоти США чітко зафіксовано, що кожен морпіх є лідером. Передусім це означає бути лідером у власному житті – вміти впорядкувати свій внутрішній хаос, забезпечувати взаємодію фізичної, емоційної, інтелектуальної складових своєї особистості. Це дає можливість впоратися з викликами різного масштабу і калібру, які можуть трапитися у житті. Але лише цього замало.
Навіть один може бути у полі відважним воїном, але перемога — це завжди досягнення команди. Лідер має забезпечити взаємодію у команді.
Окрім того, що він повинен чітко розуміти свою мету, вміти знайти ресурс та методологію виконання завдання, він має усе це правильно прокомунікувати своєму підрозділу, аби забезпечити злагоджену взаємодію. А це означає не просто донести інформацію. Ефективна комунікація вимірюється не сказаним і зробленим, а почутим і побаченим. Це, до речі, одна із позицій програми підготовки військових лідерів у Збройних силах Великої Британії.
Лідер також має аналізувати проведені дії, бачити якісні кроки і помилки, аби з одного боку дисциплінувати підрозділ, а з іншого — мотивувати. Для нього важливий не лише результат, а й постійне вдосконалення команди, її спільних спроможностей. Бо військове лідерство — це не про амбітність когось, а про відповідальність за кожного.
У нашій колективній військовій ментальності на побутовому рівні досі існує багато радянського мотлоху — наприклад, відома фраза “ініціатива в армії наказуєма”. Я часто люблю повторювати, що це твердження можна розцінювати як державну зраду, бо без ініціативи неможливий розвиток, а у випадку зі Збройними силами – захист національних інтересів. Ініціативність — це ще одна з ознак лідерства.
Про сьогочасний розвиток військового лідерства в Україні
Кожна соціальна система передбачає три важливі виміри: ресурс, норми та ідеологію. Упродовж тривалого часу в нас, як у пострадянській країні, не було військової ідеології. Її замінили на заходи морально-психологічного забезпечення чи національно-патріотичного виховання. Останніми роками багато дбали про покращення соціального забезпечення військовослужбовців, про наявність достатньої кількості новітніх зразків озброєння, про розробку нормативно-правої бази для уможливлення ефективного функціонування війська. Але мало уваги приділяли ідеології. А коли людині чи колективу бракує цієї третьої складової, зникає найважливіший ресурс — сенс, розуміння «навіщо».
Наразі є спроба імплементувати лідерський етос у підрозділах морської піхоти України. Існують курси з підвищення лідерських компетенцій для сержантсько-старшинського та офіцерського корпусів. Відомі спроби розгортання постійних навчальних програм із військового лідерства у вищих військових навчальних закладах, як також у військових навчальних центрах та військових частинах. Є всі підстави сподіватися, що скоро у Збройних силах України лідерство стане не просто прикладом військового фольклору, а інституційно оформленим феноменом.
Про виховання військового лідера й УАЛ
У будь-якій державній сфері потрібні фахові та порядні особистості — лише одного з цих вимірів замало. Якщо фаховій людині забракне цінностей, то з’явиться корупція. Натомість можна бути дуже ціннісною людиною, проте неефективно виконувати власні обов’язки через брак знань і навичок.
В УАЛ є власна філософія. Ми формуємо особистість наших студентів у чотирьох внутрішніх вимірах: лідер, який дбає про спільне благо; воїн, який прагне боротися за досягнення своєї мети і перемогу над собою і життєвими викликами; дослідник, який шукає глибшого розуміння та нових шляхів і методологій; мандрівник, який постійно мандрує до кращої версії себе і світу навколо себе.
Ці чотири виміри особистості, а ще геном студента УАЛ, який містить десять базових лідерських компетенцій, повага до практики, а не лише до теорії, були б дуже доречними для формування особистості офіцера Збройних сил України.
Серед наших випускників є ті, які пішли на контрактну службу, а також вступили у військову академію.
Квінтесенцію нашого формаційного процесу можна вважати глибинне особисте усвідомлення: «Моє життя в моїх руках, моя країна — теж».
Ми вчимо студентів відповідальностіза власне життя і розуміння, що нашої країни за нас ніхто не створить і ніхто не захистить. І це підштовхує декого з них професійно пов’язати своє життя з військом.
Про імідж армії та виховання поваги до військових та військової служби
Для цього уже багато зробив час і ті обставини, у яких нам доводиться жити. З початку російської збройної агресії проти України рівень довіри до Збройних сил стрімко зріс, хоча й так завжди був достатньо високим.
Надалі необхідний системний механізм плекання іміджу українського воїна. Уже не йдеться про пропаганду і рекламу.
Звання «воїн» має бути стандартом особистої якості. Це коли він, сформований у війську, повертається і по ньому помітно, що це військовий: він знає, як давати собі раду у складних обставинах, вміє командно працювати, готовий вести за собою і самому бути виконавцем. Це все те, що ми називаємо лідерством.
Чудовим прикладом тут є досвід Ізраїлю. Майже усі прем’єр-міністри цієї країни — фахові військові. Людям, які захищали країну ціною власного життя на полі бою, легше зрозуміти й ефективніше працювати на благо країни у політичній та економічній сферах. Адже і в політиці, і у війську важливі цінності.
Про вшанування пам’яті полеглих захисників України
У нас поки немає пам’яті, ми все ще переживаємо досвід. Бо ми все ще у війні. А пам’ять у нас з’явиться тоді, коли досвід відфільтрується і в осад випадуть ті спільні важливі механізми, які спонукатимуть нас до дії, до зміни, стануть поштовхом до подальшого розвитку.
Багато друзів і знайомих полягли у цій війні. Я знаю їхні мрії і те, як вони хотіли жити в кращій країні і як вірили, що це можливо. І я особисто відчуваю перед ними обов’язок і прагну, наскільки можу, реалізовувати те, у що вірили вони.
Пам’ять для нас має стати джерелом мотивації, механізмом особистого і суспільного розвитку, а не культом скорботи.
